1.2 Договірно-правова база двосторонніх відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччина
Невід’ємною і надзвичайно вагомою складовою функціонування будь-якої держави є її зовнішня політика. Особливого значення вона набуває сьогодні, в епоху глобалізації, адже саме від зовнішньополітичних рішень залежать долі країн і народів, політична рівновага на континентах. Одним із найважливіших завдань зовнішньої політики України на сучасному етапі є інтеграційні процеси, входження у світове співтовариство, налагодження двосторонніх відносин із європейськими державами.
В цьому контексті пріоритетними для нашої держави є зв’язки із Федеративною Республікою Німеччина (далі – ФРН), що є одним з найближчих сусідів, належить до Європейського Союзу, є важливим і надійним партнером України на шляху до Європи. Сучасні українсько-німецькі відносини будуються виважено та прагматично. Вони особливо посилюються тим, що обидві держави за географічними та демографічними ознаками належать до найважливіших держав європейського континенту. Як зазначав Надзвичайний і Повноважний Посол України у ФРН, Наталія Зарудна, "для нинішніх українсько-німецьких відносин характерним є гармонійний розвиток політичного діалогу при нарощуванні практичного співробітництва в різних сферах".
Дослідження динаміки двостороннього співробітництва, характеристики стратегічних напрямків їх реалізації, з’ясування перспектив подальшого розвитку українсько-німецьких взаємин має важливе значення як для української історичної науки, так і для формування політики співпраці між Україною та ФРН на наступні десятиліття.
Окремі аспекти досліджуваної проблематики знайшли відображення в працях українських дослідників А. Кудряченко, С. Рудича, В. Солошенко, А. Мартинова, Г. Старостенко, В. Химинця. Сучасний стан співробітництва між Україною і Німеччиною досліджував голова Верховної Ради України Володимир Литвин у монографії "Україна: Європа чи Євразія". Цінними в методологічному плані для розробки досліджуваної теми стали праці С. Віднянського і А. Мартинова "Еволюція зовнішньої політики України (1991–2006 рр.)" та Л. Чекаленко "Зовнішня політика України".
Українсько-німецький діалог має об’ємну договірно-правову базу, яка налічує понад 100 документів. Оскільки стан розвитку договірно-правової бази певною мірою відображає рівень стратегічності між Україною і Федеративною Республікою, варто зауважити, що порівняно із іншими, стратегічними партнерами України (зокрема, з Росією та США підписано значно більше двосторонніх документів), необхідно, посилити з цього приводу міждержавний діалог.
У новітній історії становлення та розвитку українсько-німецьких взаємин виділяють три етапи. Основними критеріями періодизації є комплекс завдань та конкретний зміст двосторонніх, насамперед, політичних зв’язків між Україною й Німеччиною:
- перший етап від липня 1990 р. до червня 1993 р.;
- другий етап тривав приблизно з червня 1993 р. до жовтня 1998 р.;
- Третій етап українсько-німецького співробітництва почався на межі XXI ст. й триває донині.
Двосторонній діалог між Україною та Німеччиною у 1991–2010 роках мав висхідну прогресію, впродовж якої вироблено певні традиції культурних, економічних та наукових зв’язків. Вони, в свою чергу, спиралися на багатовікову міждержавну взаємодію в різні історичні періоди, починаючи від часів Київської Русі. Незважаючи на певні проблеми, що існують в сучасних українсько-німецьких відносинах, позитивна динаміка відбувається завдяки зусиллям як української, так і німецької дипломатії, що свідчить про визначення стратегічної перспективи майбутніх двосторонніх взаємин.
Політичні зв’язки між Україною й Німеччиною у 1991–2010 рр. здійснюються у трьох стратегічних напрямках двосторонньої співпраці:
- підтримка Федеративною Республікою процесу реформ в Україні;
- співпраця в галузі транспортування енергоносіїв, зумовленої політизацією торгівлі енергоносіями та зростанням геостратегічного значення країн-експортерів та країн-транзитерів енергоресурсів;
- співробітництво нашої держави й ФРН у євроінтеграційному напрямку. Варто зауважити, що політичні пріоритети двосторонніх взаємин тісно пов’язані між собою, адже характер співробітництва України й Німеччини виступає наріжним каменем євроатлантичної стратегії Києва. Зміцнення їх взаємин виходить із необхідності підтвердження демократичного напряму перетворень в Україні, завершенні й зростанні ефективності результатів її ринкових реформ та інтеграції до євроатлантичного простору. У цьому контексті розширення та поглиблення двостороннього партнерства є важливим чинником побудови нової і неподільної Європи. Разом з тим, енергетичні питання якісно впливають на поступ двосторонніх взаємин.
Отже, договірно-правова база українсько-німецького співробітництва складається зі Спільної декларації про основи відносин між Україною та ФРН від 9 червня 1993 р. (додаток 1) [1], яка є базовим політичним документом, Угоди про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестицій (підписана 15 лютого 1993 р., набула чинності 29 червня 1996 р.), Договору про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки (підписаний 10 червня 1993 р., набув чинності 5 листопада 1993 р.), Угоди про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно (підписана 3 липня 1995 р., набула чинності 4 жовтня 1996 р.) та понад двох десятків інших угод, що регулюють практичну співпрацю в різних галузях.
У статті 10 Декларації зазначено, що Україна та Німеччина прагнуть до широкого економічного співробітництва. Інтенсифікації економічних стосунків має слугувати Бюро представника німецької економіки в Україні, а також відкриття відповідного бюро України в Німеччині. Оцінюючи Спільну декларацію, Президент України Л.Кравчук відзначав, що її підписання відкриває "новий етап у розвитку відносин між Україною та Німеччиною", надає "нової якості українсько-німецькому співробітництву, створює належну договірно-правову базу для зміцнення нашої співпраці у політичній, економічній та культурній сферах" (додаток 1) [1].
Формуючи договірно-правову базу, Німеччина та Україна зафіксували право на вільний вибір форм економічного співробітництва. У межах своїх можливостей Бонн та Київ зобов’язалися вжити відповідних заходів сприяння з метою диверсифікації та якісного вдосконалення товарообігу. Сюди можна віднести такі заходи, як сприяння участі в ярмарках, виставках, проведенні науково-практичних семінарів, курсів підвищення кваліфікації тощо. Відповідно до чинного законодавства кожної країни, не підлягають ніяким обмеженням на території партнера спільне підприємництво, спеціалізація, ліцензійні угоди, а також інші форми капіталовкладень.
Першим політичним документом двостороннього волевиявлення стала Спільна декларація про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччина, підписана в Києві 9 червня 1993 року тодішнім Президентом України Л.Кравчуком та Федеральним Канцлером Німеччини Г.Колем.
Розвиток українсько-німецького співробітництва створює сприятливе середовище для формування правового фундаменту відносин між незалежною Україною та об’єднаною Німеччиною.
Важливий період встановлення постійних зв’язків парламентарів України та Німеччини припадає на час після проведення виборів у 1994 р.
Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 27 березня 1994 р. Важливою внутріполітичною подією у ФРН стали другі в історії після об’єднання країни вибори до Бундестагу 16 жовтня 1994 р.
У другій половині 1994 р. ФРН головувала у керівних структурах Європейського Союзу. Саме з її ініціативи був підписаний Договір про партнерство та співробітництво України з Європейським Союзом. З того часу Німеччина активно підтримує нашу країну у відносинах з європейськими організаціями. Верховна Рада України 10 листопада 1994 р. ратифікувала цю угоду [23, с. 268].
Договірно-правова база відносин між Україною і ФРН складається сьогодні з 70 документів міжнародно-правового характеру, 43 з яких укладені на міждержавному та міжурядовому рівнях.
Наразі триває підготовка до підписання нових двосторонніх документів, зокрема міждержавної угоди про соціальне забезпечення, міжурядової Угоди про співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом та іншими тяжкими злочинами тощо.
Значна більшість договірно-правової бази двосторонніх відносин складається з угод, домовленостей та програм співробітництва, укладених на міжвідомчому рівні.
Сучасні українсько-німецькі відносини базуються та розвиваються на потужному правовому фундаменті, найважливішими документами якого є:
- Угода про судноплавство на внутрішніх водних шляхах від 14.07.1992;
- Угода про культурне співробітництво від 15.02.1993;
- Угода про необмежену свободу пересування від 15.02.1993;
- Угода про співробітництво у галузі охорони навколишнього середовища від 10.06.1993;
- Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки від 10.06.1993;