Зовнішньоекономічна діяльність підприємства та її роль у розвитку національної економіки (стр. 11 из 14)

Таблиця 1.2 – Марки феросплавів

№	Марки феросплавів	Ціна, USD
1	2	3
1.	М-41	370
2.	М-31	380
3.	П-42	400
4.	П-54	420
5.	МП-43	450
6.	3В, ВР180М	490
7.	3В, ВР200М	890

Усього завод експортує 7 марок феросплавів. Також у 2001 році планується освоїти виробництво ще 5 марок. Продукція заводу має досить високу якість і користається попитом, як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому. При визначенні ціни на продукцію підприємство виходить з таких факторів як: ціна на аналогічну продукцію на внутрішньому і світовому ринках, собівартість продукції. Що стосується збутової політики підприємства, то воно здійснює прямий метод збуту, тобто виробник поставляє продукцію споживачам сам. Це канал нульового рівня.

Попит — це дуже складне явище, що формується під впливом великої кількості чинників. Найчастіше їх групують у такі розділи: позиція та поведінка споживача, визначення сегментів ринку та їхніх особливостей, часові характеристики зміни чинників тощо.

Аналіз попиту споживачів може бути представлений сукупністю таких факторів:

- кількість і концентрація споживачів (сукупність соціально-демографічних показників і стиль поведінки), характер попиту на продукцію, що випускається галуззю (постійний, сезонний, розвинений та ін.);

- еластичність попиту за ціною;

- рівень доходів споживачів та його зміни;

- готовність споживачів до використання продукції;

- ступінь стандартизації (рівень диференціації) продукції, що споживається;

- рівень впливу продукції, що виробляється на рівень якості споживання чи виробництва у споживачів;

- рівень зворотної інтеграції споживачів з виробниками (особливо продукції виробничого призначення);

- оцінка якості обслуговування з боку споживачів;

- можливе придбання;

- прихильність споживачів;

- оцінка надійності й потужності каналів розподілу, доступність товарів для споживачів, реакція на рекламу та інші заходи ФОПСТИЗ.

Споживачі відіграють подвійну роль у впливові на стан галузі з одного боку, вони визначають необхідність існування галузі, а з іншої – задають “конкурентні показники” для підприємств: рівень цін та якості продукції. При цьому спостерігається різка спрямованість “конкурентних показників” — рівень цін має, з погляду споживачів, знижуватись, а якість — зростати (хоча загальновідомо — якість коштує дорого). Необхідність задоволення цих вимог призводить до зіткнення інтересів і можливостей окремих підприємств галузі в їхній боротьбі за споживача, яка призводить, як правило, до втрати прибутковості.

Постачальники. Аналіз постачальників не відрізняється від аналізу споживачів, який здійснюється ніби з “іншого боку” — з погляду споживачів. Постачальники мають досить значний вплив на підприємство та галузь і цілому за рахунок цін, умов постачання, можливостей розриву контактів. У вітчизняній економіці проблеми постачання завжди мали велике значення внаслідок дефіциту ресурсів. З розривом довгострокових зв’язків після розпаду СРСР ситуація значно погіршилась. Склалася ситуація, коли стара система розподілу вже перестала діяти, а нова — ще не сформувалася.

Далі наведено перелік чинників, які можуть використовуватись для характеристики постачальників:

- оцінка тенденцій “ринків сировини” (та інших ресурсів, що постачаються);

- характеристика особливостей ресурсів, які забезпечують нормальне функціонування підприємств галузі (обсяг, дефіцитність, структура МТР: ліквідні, довгозношувані, універсальні та ін.);

- розподіл “ринків сировини” (постачальників) і основні тенденції їхнього розвитку / занепаду — оцінка важливості окремих ресурсів для галузі;

- еластичність ресурсів за ціною;

- кількість і концентрація підприємств-постачальників (оцінка залежності підприємства від кожного з постачальників);

- можливість використання ресурсів-замісників (оцінка мобільності переходу на використання інших ресурсів);

- кількість (відсутність) підприємств, що можуть поставляти продукти-замінники;

- кількість галузей (підприємств), що використовують аналогічні види ресурсів (оцінка рівня конкуренції за ресурсами);

- оцінка організаційно-економічних проблем підприємств-постачальників (особливо — рівень витрат на поставки в галузі та їхня тенденція);

- оцінка “витрат конверсії” в разі зміни постачальника;

- оцінка можливостей вертикальної інтеграції постачальників і виробників за окремими видами ресурсів.

Товари-замінники. Вплив товарів-замінників (продуктів) на рівень конкуренції досить значний, оскільки вони обмежують рівень постійної прибутковості за рахунок позитивної перехресної цінової еластичності: якщо ціна на товар А підвищується, зростає попит на товар-замінник Б.

Аналіз основних техніко-економічних показників.

Важливу роль у забезпеченні підвищення ефективності виробництва грає економічний аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства. Аналіз є базою планування, засобом оцінки якості, виконання плану. Змістом техніко-економічного аналізу є комплексне вивчення виробничо-господарської діяльності підприємства з метою об'єктивної оцінки досягнутих результатів та розробки заходів щодо подальшого підвищення ефективності господарювання. Для аналізу основних техніко-економічних показників у першу чергу необхідно розрахувати перемінні витрати підприємства. Перемінні витрати містять у собі: матеріальні витрати, заробітну плату виробничих робітників з відрахуваннями, комерційні витрати. Ці статті витрат приведені в таблиці 1.3

Таблиця 1.3 – Перемінні витрати на одиницю виробу

№	Найменування статей витрат	Сума, грн.
1	Матеріальні витрати	5205,46
2	Витрати на оплату праці	127,10
3	Відрахування на соціальні нестатки	47,47
4	Комерційні витрати	138,00
Разом перемінні витрати на одиницю виробу	5506,43

Постійні витрати не залежать від обсягу виробництва продукції. Вони визначаються тим, що вартість устаткування фірми повинна бути оплачена навіть у випадку зупинки підприємства. До постійних витрат відносяться рентні платежі, частина відрахувань на амортизацію будинків та споруджень, страхові внески, частина яких обов'язкова, а також заробітна плата вищому управлінському персоналу і фахівцям фірми, оплата охорони тощо. У таблиці 1.4 приведені постійні витрати підприємства на одиницю продукції.

Таблиця 1.4 – Постійні витрати на одиницю продукції

№	Найменування статей витрат	Сума, грн.
1	Витрати на експлуатацію устаткування	577,50
2	Загальновиробничі витрати	462
3	Цехові витрати	346,50
4	Енергія	11,55
Разом постійні витрати на одиницю продукції	1397,55

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств, що виражає в грошовій формі усі витрати підприємства, зв'язані з виробництвом та реалізацією продукції. Собівартість містить в собі перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних ресурсів) та витрати на оплату праці працівників підприємства. Витрати на виробництво однієї одиниці продукції приведені в таблиці 1.5.

Таблиця 1.5 – Собівартість однієї одиниці продукції

№	Найменування статей витрат	Сума, грн.
1	2	3
1	Сировина та основні матеріали	5205,46
2	Енергія	11,5
3	Паливо та енергія на технологічні цілі	46,20
4	Основна заробітна плата виробничих робітників	127,10
5	Відрахування на соціальне страхування	45,74
6	Інноваційний фонд	77,50
7	Витрати на експлуатацію устаткування	577,50
8	Цехові витрати	346,50
9	Загальнозаводські витрати	462
10	Фонд зайнятості	1,73
11	Комунальний податок	5,77
12	Разом виробнича собівартість	6907
13	Позавиробничи витрати	138
14	Усього повна собівартість	7045

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безупинний технічний прогрес. Упровадження нової техніки, комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, упровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації та кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижча, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Зниження собівартості продукції забезпечується, насамперед, за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості. Основною умовою зниження витрат на сировину та матеріали на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів та удосконалювання технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, упровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей. Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їхньої абсолютної суми. Чим менша сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижча собівартість кожного виробу. Зведені техніко-економічні показники приведені в таблиці 1.6.