Технічна допомога також представляється на безвідплатній основі. Їїмісія полягає в тому, щоб «служити перекидним мостом міжжителями Японії і бідних країн, надавати цим країнамдопомогу і добиватися створення мирного і благополучного світу».
Японія здійснює технічну допомогу з акцентом на побудову вкраїнах, що розвиваються державних інститутів, посиленні їхорганізаційної бази, розвитку соціально-економічних і людських ресурсів, які б могли дозволити країнам-реципієнтамсамостійно розвиватися в соціально-економічній сфері.
«Ієнові кредити» надаються країнам, що розвиваються, націлі розвитку на пільгових умовах, тобто по низькій процентній ставціі на тривалий термін. Вони виділяються для потреб створення економічної і соціальної інфраструктури, що має першорядне значення для успішного економічного розвитку країн-реципієнтів, націлі економічної стабілізації і структурні зміни в економіці країн, які зазнають гострі економічні труднощі. Наприклад, до таких відносилися країни, які постраждали від азійськоїфінансової кризи 1997-1998 рр. Істотна частина кредитів виділяється також на захист навколишнього середовища, соціальний розвиток ірозвиток трудових ресурсів.
Японія критикується за відносно низький в порівнянні з іншими країнами-членами Комітету допомоги розвитку об'єм бюджету ОДР щодо рівня національного доходу. В 2004 році вона займала по даному показнику 20-е місце серед 22-х країн-членів Комітету.
Проблемною точкою японської політики вобласті ОДР є надмірна орієнтація на власні економічні інтереси і ув'язка з комерційною активністю національногобізнесу. Зокрема, переважна частина «ієнових кредитів» (близько 80%) призначена країнам Східної і Південно-Східної Азії, на які доводиться основна частка інвестиційної активності японських компаній, тоді як країнам Африки впрограмах ОДР приділяється явно недостатньо уваги. Це дає підстави звинуватити Японію в егоїзмі і недостатності зусиль по відношенню до основної мети ОДР по ліквідації бідності.
Після Другої Світової війни Японія досягла великих економічних успіхів саме тому, що вона перетворилася на найбільшу зовнішньоторговельну імперію. При цьому найважливішою запорукою її успіху з'явилася глобальна тенденція усунення протекціоністських бар'єрів і інші кроки по лібералізації міжнародної торгівлі, інструментом яких виступає СОТ. Для Японії свобода міжнародної торгівлі представляється найважливішою умовою розвитку національної економіки, багато в чому зав'язаною на експорт.
Але позиція Токіо в СОТ носить яскраво виражений суперечливий характер. Суперечність полягає в поєднанні тенденцій лібералізації в сфері торгівлі промисловою продукцією і протекціонізму в торгівлі продукцією сільського господарства. З одного боку Японія прагне до мінімізації митних тарифів у відношенні промислових товарів, які в її експортній номенклатурі займають основну частину. З іншого боку, Токіо турбує вразливість власного сільського господарства, продукція якого є не конкурентоздатною з погляду світових цін. Тому Японія прагне винести аграрну продукцію за дужки торгової лібералізації, яка проводиться в рамках СОТ.
З питань про лібералізацію сільгосппродукції Японія виступає проти країн експортерів, до яких належать США, Австралія, Канада, деякі країни ЄС (наприклад, Франція), а також «Група двадцяти», в яку входять такі країни-експортери, як Бразилія, Індія і т. д. Блокуючись в цьому напрямі з «Групою десяти» (Швейцарія, Південна Корея і ряд інших країн-імпортерів сільгосппродукції), Японія пропонує план помірного зниження імпортних мит на сільгосппродукцію. Вона побоюється, що зниження імпортних тарифів може підсилити залежність продовольчого ринку від зовнішніх поставок, які нині складають 60%, і таким чином понизити рівень продовольчої безпеки.
З моменту заснування в 1989 р. АТЕС, Японія прагне гратипровідну роль в діяльності цієї структури багатобічногоекономічного співробітництва в АТР. На глобальному рівні Токіорозглядає АТЕС як важливий інструмент сприяння розвиткубагатобічній торгівлі в рамках СОТ, з одного боку, і як ефективний провідник в АТР угод про багатобічну торгівлюприйнятих у СОТ, - з іншого.
Економічні відносини Японії з країнами-членами АТЕСмають для неї виключно велике значення. На ці країни доводиться до трьох чвертей всього зовнішньоторговельного обороту Японії і близько 40% всіх прямих іноземних інвестицій (ПІІ).
Токіо проводить курс на розвиток всебічних відносин з країнами АТЕС, розглядаючи взаємодію з цією структурою в рамках своєї зовнішньополітичної концепції як «найбільш ефективний» спосіб розвитку взаємної співпраці. По-перше, даний формат дозволяє забезпечувати Японії можливість діалогу основними економічними партнерами, які беруть участь в різних процесах в рамках АТЕС.
По-друге, Токіо намагається з максимальною ефективністю використовувати можливості самого Форуму АТЕС для розвитку регіональної співпраці. Особливість позиції Японії полягає в тому, що регіональна співпраця в рамках АТЕС повинна, по її думці, здійснюватися на користь запобігання регіональному сепаратизму, тобто з упором на інтереси глобального світового співробітництва. Даний підхід припускає, що всі регіональні організації економічної інтеграції повинні мати прагматичну спрямованість в таких областях міжнародної співпраці, як «зони вільної торгівлі», фінансово-кредитна сфера, захист навколишнього середовища, боротьба із злочинністю і т. д.
2.3 Нові контури економічної взаємодії
В умовах економічної глобалізації жодна з ведучих економік світу, жодна з крупних корпорацій, які працюють на ринках«тріади» – Північна Америка–Євросоюз–Японія, – не може небрати участь на макро- і мікрорівні в експорті і імпорті прямих інвестицій. На макрорівні потоки прямих закордонних інвестицій відображають діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК) - основних суб'єктів глобалізації, які створюють системи міжнародного виробництва і формують умови конкуренції на основних світових ринках товарів і послуг.
Разом з тим до останнього часу Японія і де-юре іде-факто залишалася закритою щодо для прямих іноземнихінвестицій (далі ПІІ). В даний час приплив ПІІ до Японії і їх накопичення не зіставні ні з ВВП і внутрішніми інвестиціями в країні, ні зоб'ємами експорту капіталу японськими компаніями. Внесок іноземного бізнесу в економіку Японії відносно невеликий впорівнянні з роллю ПІІ в економіці таких країн, як США, НімеччинаКНР, які являються крупними реципієнтами інвестицій. Головнимипричинами незначних в порівнянні з масштабами економікиоб'ємів ПІІ до Японії є відносна «закритість» внутрішнього ринку країни і висока вартість виробництва.
На початку першого десятиліття XXI ст. спостерігаються істотнізрушення у сфері економічної взаємодії Японії з оточуючим світом, які стосуються характеру участі країни вглобалізаційних процесах. В Японії вперше за всю постмейдзійську історію почала формуватися політика залучення вкраїну прямих іноземних інвестицій.
В 2003 р. прем'єр-міністр Японії Коїдзумі оголосив про плани подвоєння накопичених прямих зарубіжних інвестицій вЯпонії протягом п'яти років запропонував цілий пакет невідкладнихзаходів. Найсуттєвішими з них стали:
1) розповсюдження інформації про ситуацію з ПІІ в Японії і за кордоном; поліпшення підприємницького середовища в Японії;
2) перегляд адміністративних процедур, регулюючих діяльність іноземного бізнесу в Японії;
3) підвищення якості життя для іноземців, які працюють в іноземних компаніях в Японії;
4) розвиток загальнонаціональних і місцевих організацій, зв'язаних із забезпеченням умов для іноземних інвестицій.
Крупний бізнес в основному підтримує політику уряду по залученню прямих іноземних інвестицій. Проведенняцієї політики передбачається на національному і регіональномурівнях. Вона має системний і комплексний характер і охоплюєзаконодавчу, організаційну, фінансову сфери. Іноземний капітал у вигляді прямих інвестицій йде в самі різні сферияпонської економіки, але більш за все в сектор послуг, на якийдоводиться близько 2/3 потоку ПІІ в країну [7].
Разом з тим досить високі показники динаміки притоки інакопичення ПЗІ в Японії не повинні вводити в оману. Стартовий рівень цього процесу був дуже низьким (у 1990 р. накопиченняне досягало і 10 млрд. USD). Тому і в даний час кумулятивні об'єми ПІІ в Японії на порядок нижче, ніж в інших промислово розвинених країнах і не відповідають масштабам економікикраїни. До того ж динаміка притоку прямих зарубіжних інвестиційдо Японії дуже нестійка. Дуже важливо, що японський уряд завдав певний вектор політиці в даній сфері, але багато щозалежатиме від стратегії міжнародних і, звичайно, самих японських компаній як партнерів по бізнесу.
Роль ПІІ в економіці Японії
| Країни/гр. країн | Інвестиції | Частка потоків ПІІ у валовому внутрішньому капіталонакопиченні, % | Частка накопичених ПІІ в ВВП, % | ||||
| 2003р. | 2004р. | 2005р. | 2003р. | 2004р. | 2005р. | ||
| Разом по світу | що заходять | 7,3 | 7,7 | 9,4 | 8,5 | 18,3 | 22,3 |
| що виходять | 7,4 | 9,3 | 8,3 | 8,6 | 20,6 | 23,9 | |
| Розвинуті країни | що заходять | 6,4 | 6,3 | 8,0 | 8,2 | 16,2 | 21,4 |
| що виходять | 9,2 | 10,9 | 9,5 | 9,6 | 22,8 | 27,9 | |
| Японія | що заходять | 0,7 | 0,7 | 0,3 | 0,3 | 1,1 | 2,2 |
| що виходять | 3,0 | 3,0 | 4,3 | 6,6 | 5,9 | 8,5 | |
Приблизно до середини 80-х років модель зовнішньоекономічних зв'язків Японії представляла собою класичний варіант «вертикальної» моделі, яка припускає організацію в межах національної території автономного виробничого комплексу, який характеризується низьким ступенем міжгалузевої і внутрішньогалузевої кооперації із зарубіжними країнами та іншими рисами. Ця модель дуже відрізнялась від типової для більшості промислово розвинених країн «горизонтальної» моделі, яка характеризується в зовнішній торгівлі значною часткою взаємообміну продукцією оброблювальної промисловості, поглибленням кооперації і інтеграції між ними.