Прибутки або збитки від вибуття основних засобів мають бути відображені у звіті про прибутки і збитки разом з іншими статтями, що виникають від звичайної операційної діяльності. Однак, при продажу, відмовленні, відділенні чи якому-небудь іншому вибутті "сегмента бізнесу" результати "триваючих операцій" повинні відображатися окремо від "припинених операцій". Будь-який прибуток чи збиток від вибуття сегмента бізнесу повинні відображатися разом з відповідними результатами припинених операцій, а не як надзвичайна стаття [3, c. 85].
Якщо актив здається на металобрухт чи вибуває без одержання коштів, необхідно визнати збиток, рівний балансовій вартості активу. Якщо є ліквідаційна вартість, прибутком чи збитком різниця між ліквідаційною вартістю активу і його балансовою вартістю. Якщо актив усе ще може використовуватися, хоча на нього вже цілком нарахована амортизація, він може міститися в бухгалтерських документах за первісною вартістю, за винятком зносу, або може враховуватися за ліквідаційною вартістю, фінансовий результат від списання основних засобів розраховується як різниця між балансовою вартістю об'єкта й очікуваною чистою сумою надходжень від його продажу або ліквідації. Прибуток або збиток від вибуття основних засобів відображають у звіті про прибутки і збитки в статті "Інші доходи або витрати від звичайної діяльності".
МСБО 16 дозволяє здійснювати переоцінку основних засобів і нематеріальних активів виходячи з їхньої справедливої вартості на дату переоцінки. Справедливою вартістю є їхня ринкова вартість, визначена експертною оцінкою.
Варто пам'ятати: коли переоцінюється певний об'єкт необоротних активів, необхідно переоцінити весь клас активів, до якого належить цей об'єкт.
Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта (перша переоцінка) включається до складу додаткового капіталу компанії.
Суха уцінки залишкової вартості об'єктів (перша переоцінка) включається до складу витрат компанії. Наступна уцінка дооціненого об'єкта спершу на зменшення додаткового капіталу (на суму раніше зробленої дооцінки), а потім сума, що залишилася, — на витрати періоду.
В обліку Польщі, як і в колишньому українському обліку, амортизація нараховується за певною схемою з використанням терміну та коефіцієнтів для конкретних груп основних засобів. Величина нарахованого зносу може коливатись залежно від кількості робочих змін; рівня технологічного та економічного прогресу; виробничих потужностей; строку експлуатації; попередньо встановленої ліквідаційної вартості; коефіцієнтів зносу відповідно до податкового законодавства.
В Португалії взагалі дозволяється використовувати лише лінійний метод нарахування. В Люксембурзі амортизаційні відрахування не нараховуються по активах, які мають невизначений термін експлуатації.
В законодавстві Німеччини не передбачено жодних конкретних методів амортизації. На практиці найчастіше застосовуються прямолінійний метод та метод зменшення залишку. Строки служби активів, як правило, зазвичай встановлюються за спеціальними галузевими податковими таблицями.
У Франції, також використовується переважно прямолінійний метод, але ліквідаційна вартість при цьому не зазначається.
Комерційна амортизація за індивідуальними рахунками у Франції включається до результату по звичайних операціях, тоді як додаткові суми амортизації в цілях оподаткування включаються до складу екстраординарних операцій. При консолідації, як правило, відображається тільки комерційна амортизація. Найбільш розповсюджений строк знецінення складає 20-30 років для будівель та споруд, 10 років - для основних виробничих засобів і для обладнання та 5 років - для транспортних засобів. З 1960 р. у Франції дозволяється використання методу прискореного списання вартості.
В Нідерландах та Іспанії норми амортизації не співпадають з нормами, передбаченими податковим законодавством.
В той же час в американській обліковій практиці застосовується багатоваріантність вибору методу визначення величини зносу, причому вибір такого методу і строк корисного функціонування активу, що амортизується, здійснює саме керівництво підприємства, тобто рішення приймається на підставі професійного судження бухгалтера про дане питання.
Важливо підкреслити, що в системі США можуть переглядатися норми амортизації, але сама оцінка об'єкту перегляду не підлягає. Це пов'язано з тим, що, змінюючи оцінку, бухгалтер порушує принцип відповідності - співставлення раніше понесених витрат з отриманими в даному звітному періоді доходами, - що викривляє фінансовий результат та призводить до необґрунтованої зміни оподатковуваного прибутку.
В Данії амортизаційні ставки існують окремо для фінансового та податкового обліку. Зазвичай тут використовують прямолінійний метод (будівлі та споруди - 50-100 років; основні виробничі засоби - починаючи з 3 років). Практика капіталізації фінансових витрат на створення власних активів протягом періоду, коли вони стають придатними до використання, в Данії законом дозволяється, однак широкого визнання не набула.
В таблиці 1.2 показано методи нарахування амортизації, які переважають в різних країнах.
Таблиця 1.2 Методи нарахування амортизації основних засобів, що переважають в різних країнах
| Країна | Метод нарахування амортизації |
| Бельгія | Прямолінійний або принцип зниження відрахувань |
| Великобританія, Ірландія | Норма податкового законодавства |
| Греція | Норма податкового законодавства |
| Данія | Прямолінійний |
| Італія | Норма податкового законодавства (прискорений метод) |
| Люксембург | Прямолінійний |
| Німеччина | Прямолінійний |
| Португалія | Лише прямолінійний |
| Франція | Прямолінійний |
| Швеція | Прямолінійний |
Сучасна економіка будь-якої держави є широко розгалуженою мережею складних відносин мільйонів господарюючих суб'єктів між собою. Основою даних взаємозв'язків виступають розрахунки і платежі, в процесі здійснення яких забезпечуються взаємні вимоги та зобов'язання.
Грошова маса є результатом взаємодії двох потоків. Один потік – випуск грошей, який означає розподіл платіжних засобів серед економічних агентів за допомогою банків, інший - повернення грошей боржниками, що має місце при зменшенні боргових вимог в активах банків.
Потоки руху грошових коштів можуть поділятися за основними видами коштів, підрозділами і секторами економіки, регіонами, включаючи потоки в кожній первинній ланці суспільного виробництва - підприємстві. Найбільший досвід розробки обліку потоків накопичений у США, де відповідна звітність за ініціативою Ради управляючих Федеральною резервною системою є регулярною.
Звіт про рух грошових коштів поряд з іншими фінансовими звітами дозволяє користувачам розробляти нові моделі для оцінки та порівняння поточної вартості майбутнього руху грошових коштів різних підприємств. Він також підвищує ступінь зіставності звітності про результати діяльності різних підприємств, тому що запобігає впливу різних підходів до обліку однакових операцій та подій.
Інформація про рух грошових коштів підприємства є корисною, оскільки вона надає користувачам фінансових звітів основу для оцінки спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти, а також потреби підприємства щодо використання цих грошових коштів.
Складання звіту про рух грошових коштів регулюється МСБО 7 "Звіт про рух грошових коштів".
Відповідно до даного стандарту звіт про рух грошових коштів повинен відображати рух грошових коштів протягом відповідного періоду згідно з поділом діяльності на операційну, інвестиційну та фінансову. Саме виходячи з цього переліку видів діяльності та грошових потоків і складена форма звіту про рух грошових коштів в Україні, Росії, Польщі, США та деяких інших країнах.
Підприємство представляє рух грошових коштів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності у вигляді, який найбільш відповідає його господарській діяльності. Класифікація за видами діяльності надає інформацію, яка дозволяє користувачам оцінювати вплив цих видів діяльності на фінансовий стан підприємства та суму його грошових коштів і їх еквівалентів. Таку інформацію можна також використовувати для оцінки взаємозв'язку наведених вище видів діяльності.
Показник руху грошових потоків використовується, з одного боку, як індикатор фінансової стійкості підприємства (показник оцінки потенціалу внутрішніх джерел фінансування), а з іншого — як індикатор прибутковості (показник фактичної та потенційної прибутковості підприємства). Значення показника грошових потоків може достовірно відображати фінансовий стан підприємства лише за умови врахування стратегії його розвитку. Визначаючи рух грошових потоків, слід також враховувати галузеві особливості діяльності підприємств.
Класифікація потоків руху грошових коштів, наведена в міжнародних стандартах, є недостатньо повною. Найбільш розгорнуту класифікацію пропонують стандарти фінансової звітності Великобританії. Так, Стандарт фінансової звітності 1, прийнятий в 1991 році, виділяє 5 джерел та напрямів потоків руху грошових коштів:
операційна (поточна) діяльність;
доходи від інвестицій та обслуговування боргу;
оподаткування;
інвестиційна діяльність;