Облік і аудит кредитів банку (стр. 12 из 16)

Рис. 3.1. Послідовність етапів внутрішнього аудиту

Коротко дослідимо суть кожного із відокремлених етапів [73; 185]:

Перший етап: виявлення проблем та визначення пріоритетних напрямів контролю. На цьому етапі керівник служби внутрішнього аудиту повинен провести ряд консультацій, нарад з вищим керівництвом підприємства та менеджерами різних рівнів управління; тобто у такий спосіб проводиться діагностика стану справ у різних сферах фінансово-господарської діяльності підприємства, системах управління, внутрішнього контролю та бухгалтерського обліку. Враховується також інформація попередніх результатів внутрішнього аудиту, раніше виявлені недоліки та слабкі місця.

Для повноти виявлення проблем, які існують на підприємстві, керівник служби внутрішнього аудиту повинен ретельно оцінити елементи системи внутрішнього контролю підприємства (структурна організація, фізичний контроль наявності та доступу до активів, дозвіл та схвалення, арифметичний та бухгалтерський контроль, персонал, спостереження, управління (менеджмент, процедури контролю), а також їх дієвість та ефективність. Вибір напрямів дослідження, як правило, на початку року, може здійснюватись як за ініціативою керівництва, так і самих внутрішніх аудиторів.

Другий етап: планування. Як і зовнішня перевірка, внутрішній аудит повинен бути належно спланований. Це досить відповідальний етап, який включає багато компонентів. Етап планування може забирати ЗО-40% часу від загального часу перевірки. Суть цього етапу полягає у визначенні мети та обсягу аудиту, строків його виконання, збиранні загальної інформації про обраний напрям перевірки (складову системи управління чи внутрішнього контролю, діяльність певного виконавця, структурного підрозділу чи конкретне завдання, наприклад пошук резервів зниження собівартості продукції); визначенні виконавців внутрішнього аудиту, технічних засобів та інших ресурсів; установленні кола осіб (персоналу підприємства), які мають відношення до перевірки і зобов'язані надавати внутрішньому аудитору необхідну інформацію; оцінюванні рівня аудиторського ризику та межі суттєвості; складанні плану та програми внутрішнього аудиту.

Внутрішньому аудитору варто оцінювати три аспекти, пов'язані з ризиком: 1) ризики діяльності підприємства, тобто бізнес-ризики; 2) ризики, пов'язані зі здійсненням внутрішнього аудиту; 3) ризик частоти (періодичності) внутрішнього аудиту [79; 345].

На етапі планування внутрішнього аудиту необхідно визначити припустиму величину суттєвості помилок, неточностей, перекручень. Для цього по кожному об'єкту внутрішнього аудиту на підприємстві треба розробити свої критерії оцінювання суттєвості. Оцінювати суттєвість варто із застосуванням комплексного підходу, тобто брати до уваги два її аспекти: якісний та кількісний.

Якісний аспект повинен включати оцінювання на основі професійного судження внутрішнього аудитора відхилень здійснених господарських операцій та інших дій від чинного законодавства, нормативних актів, внутрішніх положень і правил; виявлення пропусків інформації, дотримання мінімального рівня деяких фінансових показників; оцінювання відповідності окремих управлінських рішень чи дій керівників загальній фінансовій політиці підприємства [41; 302].

Кількісний аспект оцінювання суттєвості передбачає визначення максимального рівня припустимої помилки у грошовому виразі [68; 90].

Після оцінювання аудиторського ризику та рівня суттєвості внутрішній аудитор складає план і програму своєї роботи з перевірки певного об'єкта. Структура плану та програми внутрішнього аудиту цілком відповідають аналогічним документам зовнішнього аудиту. Розбіжності можуть стосуватись їх змісту за рахунок специфічних процедур внутрішнього аудиту, які у них мають бути зафіксовані.

Спочатку керівником відділу внутрішнього аудиту складається план роботи. При цьому слід ураховувати аудиторську стратегію, аналітичний ризик, можливість ресурсів підприємства, адміністративні інтереси, завдання зовнішнього аудитора.

Розроблюється загальний план очікуваних перевірок із зазначенням дати кожної з них, виконавців, затрат на проведення. Більш детальне планування (із зазначенням змісту робіт) здійснюється за кожною конкретною запланованою перевіркою. Необхідно провести певну підготовчу роботу. Внутрішній аудитор заздалегідь повинен установити контакт з апаратом управління того відділу, ділянки, які будуть підлягати перевірці. Узгоджуються способи отримання внутрішнім аудитором необхідної інформації, строки її передавання; обумовлюється можливість присутності під час перевірки (у разі потреби) конкретних посадових осіб. Внутрішня аудиторська перевірка має бути організована так, щоб вона не заважала нормальній діяльності підрозділу, що перевіряється. У процесі складання плану і програми внутрішнього аудиту враховують вплив таких факторів [71; 152]:

– вихідні дані;

– мета внутрішнього аудиту; – сфера перевірки;

– можливість застосування певних специфічних методів аудиту;

– перелік необхідних документів, звітів;

– строки проведення внутрішнього аудиту;

– віддаленість у часі від попередньої внутрішньої перевірки даної сфери;

– можливість отримання достовірної інформації;

– бюджетні витрати.

Як окремий документ у процесі планування внутрішнього аудиту розробляється бюджет робочого часу внутрішніх аудиторів, приклад якого наведено у табл. 3.1 [74; 145].

Крім плану і програми перевірки може складатися виробничо-технічний план внутрішнього аудиту, у якому визначаються кількість і склад персоналу, який буде задіяний у процесі контролю, розподіл бюджету часу між виконавцями та його оплата; залучення інших спеціалістів (у разі потреби).

Третій етап внутрішнього аудиту – збирання та оцінювання інформації. Це основний етап перевірки, на якому внутрішній аудитор здійснює заплановані аудиторські процедури та збирає необхідні аудиторські докази (свідчення), вимоги до яких збігаються із зовнішнім аудитом. З цією метою виконуються [57; 204]:

1) різноманітні аналітичні процедури (відмітною рисою яких може бути порівняння показників діяльності різних підрозділів підприємства, що дуже рідко здійснює зовнішній аудитор);

2) інвентаризація – внутрішній аудитор може сам брати участь у її проведенні, а зовнішній лише спостерігає і вибірково перевіряє результати;

3) контрольні обміри та лабораторні аналізи (випробування) (для цього зовнішній аудитор, як правило, залучає експертів);

4) обстеження об'єкта контролю;

5) контрольний запуск сировини і матеріалів;

6) опитування персоналу;

7) запити (як до зовнішніх джерел інформації – дебіторів, кредиторів), так і до внутрішніх (офіційне письмове звернення до керівника певного підрозділу);

8) тестування й оцінювання системи внутрішнього контролю;