1. Світова торгівля та стан кон’юнктури основних зовнішніх ринків для України
2. Позиції України на світовому ринку товарів та послуг
3. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародній торгівлі
Висновок
Список використаних джерел
Актуальність теми. Функціональна диверсифікація і посилення зовнішньоекономічних факторів у розвитку національних економік є особливістю відтворення та однією з вирішальних передумов підвищення їх ефективності. Цей етап характеризується все повнішим проявом інтеграційних рис у світовому масштабі та поглибленням міжнародного поділу праці. Названі процеси торкаються і розвитку України, а тому не можуть не позначитись на умовах, характері вибору пріоритетів та напрямі її інтеграції до світового господарства.
Зовнішня торгівля є найдавнішою і основною формою зовнішньоекономічної діяльності, через яку здійснюються світогосподарські зв'язки. Тому поглиблене вивчення переваг України у світовій торгівлі є життєво необхідним і актуальним.
Реальний стан економіки України спричиняє певні труднощі в інтегруванні у світогосподарські процеси. Україна повинна активніше підключатися до широких та інтенсивних світогосподарських відносин, поглиблення НТП та припливу іноземних капіталів і новітніх наукових і технологічних досягнень з-за кордону.
Надзвичайно важливим є врахування досвіду країн з розвинутою ринковою економікою, особливостями яких є:
по-перше, зменшення потреби в багатьох традиційних видатках сировини;
по-друге, зростає кількість підприємств, які працюють за "швидким" циклом, коли етапи проектування, розробки та випуску продукції стають єдиним процесом, а необхідність у запасах сировини, матеріалів, комплектуючих та устаткуванні скорочуються;
по-третє, зростає інвестування коштів в інформаційно-електронну інфраструктуру; по-четверте, підсилюється ефективність здійснення управлінських операцій та скорочується час для прийняття рішень і проходження їх через економічні механізми. Україна не спроможна сьогодні наздогнати "швидкі" економіки, але може орієнтуватись на їх досвід при проведенні структурних ринкових трансформацій.
Середній обсяг світового експорту товарів і послуг у десятиріччі (1983-1993 рр) складав 2,683 млрд дол., а в наступному - вже 5.736 млрд дол., тобто зріс у 2,1 рази.
Таблиця 1.1
Світовий експорт товарів і послуг (млрд дол. США)
| 1983-1993 | 1994-2007 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 |
| 2,683 | 5,736 | 4,271 | 4,388 | 4,713 | 4,719 | 5,265 | 6,236 | 6,549 | 6,752 | 6,972* | 7,498* |
Зростає відкритість економік провідних країн світу, що засвідчує їх активну участь у процесах глобалізації. Так питома вага зовнішньоторговельного товарообігу у ВВП зросла з 1950 р. до 2007 р. у США з 6 до 20%, у Франції - з 20 до 35-37%, в Німеччині - з 20 до 40-42%, в Англії з 40 майже до 50%.
Високу зовнішньоторговельну квоту, обумовлену іншими чинниками, але порівняну з іншими країнами, має й Україна, що спонукає до необхідності врахування в економічній політиці суперечливого впливу глобалізації як на економічний розвиток, так і на економічну безпеку нашої країни.
Протягом 1990-2007 рр. Середньорічні темпи зростання світового ВВП складали 1,5%, а світового товарного експорту 6%, в тому числі готових виробів - 6,5%. Сільськогосподарської продукції - 4,5, продукції видобувних галузей промисловості - 4%. У 2007 році світовий товарний експорт дорівнював 5,115 млрд дол., в тому числі готові промислові вироби складали 3,700 млрд дол., сільськогосподарські продукти - 586 млрд дол., продукція видобувної промисловості - 574 млрд дол.
Лідируючі позиції у світовому експорті посідають країни "великої сімки", серед них на першому місці - США з річним обсягом експорту 624,5 млрд дол., що складає 11,8% глобального експорту. Замикає сімку Канада з розміром експорту у 201,6 млрд дол., та з часткою у світовій торгівлі 3,8% [5, с.38].
Важливими ознаками розвитку міжнародної торгівлі є її глобалізація і, що діє всупереч цьому процесу, її регіоналізація, коли торговельні потоки спрямовуються в країни, об'єднанні різного характеру економічними угодами.
Розгортання процесу глобалізації відбувається у певних формах чи, іншими словами, глобалізація має свої іманентні форми прояву. Вони здебільшого викристалізовуються і знаходять своє матеріальне втілення у збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі; в міжнародних прямих і портфельних інвестиціях, що все ширше використовуються в системі заходів національного економічного розвитку; в переміщеннях робочої сили по всьому полю світового господарства; у зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються в більш розвинутих країнах, а використовуються в економічних системах, які поступово конвертуються у світогосподарські процеси.
Найбільшим регіональним об'єднанням в даний час є Азійсько-тихоокеанське економічне угруповання АПЕК, частка якого складає майже 50% міжнародної торгівлі. На другому місці - Європейський Союз з часткою світової торгівлі 37,3%. Третю сходинку посідає Північноамериканське регіональне об'єднання НАФТА, на яке припадає 18,7% торговельного обороту світу. Південноазійське регіональне угруповання АСЕН займає 6,8%, а Латиноамериканське МЕРКОСУР - 1,5% міжнародної торгівлі. Існують проекти створення американської зони вільної торгівлі, яка об'єднуватиме 34 країни Північної та Південної Америки [4, с. 20].
Глобалізація економічних процесів спонукає до внесення коректив у зовнішньоекономічну політику України. Йдеться, насамперед, про всебічне зміцнення і диверсифікацію фундаментальної основи зовнішньоекономічних зв'язків - галузей порівняльної і конкурентної переваги. З одного боку це наукомісткі, високотехнологічні підрозділи економіки (ракетно-космічна техніка, літакобудування, порошкова металургія, електрозварювальне виробництво, моторобудування, військова техніка і озброєння). З іншого -трудоінтенсивні (за рахунок відносно високої кваліфікації зайнятих) галузі переробної промисловості (цукрова, олійна, масложирова, кондитерська). Дана сукупність галузей має скласти каркас експортного комплексу України, забезпечуючи його конкурентноздатність та економічну ефективність в умовах зростаючої глобалізації економічного розвитку.
Інше коло проблем пов'язано з геостратегічними напрямами диверсифікації зовнішньої торгівлі. Незаперечною є необхідність подальшого зміцнення позицій на традиційних ринках країн СНД, мінімізуючи при цьому консервування застарілих схем співпраці, технологічного та технічного рівня виробів, що є об'єктом взаємного обміну.
Водночас, очевидним, є переваги ринків високорозвинутих країн (ЄС, НАФТА) та держав-сусідів (ЦЕФТА, ЧЕС, Балтійський спільний ринок), які спонукатимуть наших виробників і експортерів до піднесення якості, інших техніко-економічних параметрів до рівня кращих світових стандартів. Очікують свого освоєння українськими експортерами ринки країн Латинської Америки, Близького і Середнього Сходу, Південно-Східної та Південної Азії, Африки [3, с.51].
Також глобалізація обумовлює необхідність більшої системності і впорядкованості щодо присутності України на головних міжнародних ринках сучасних товарів і послуг, інвестиційному, фінансовому, технологічному, робочої сили. Координація та законодавче врегулювання цієї діяльності сприятимуть органічному, еволюційному включенню України у світогосподарські процеси і структури, повнішій реалізації національних економічних інтересів.
Після здобуття незалежності Україна веде активну зовнішньоторговельну політику. Вже у 1993 р. вона провадила торговельні операції більш ніж з 180 країнами світу. Зовнішня торгівля має для України велике значення. Так, якщо у США і Японії експорт у структурі ВВП становить близько 10%, у Франції та Польщі - 20%, то в Україні у 1997 р. частка експорту товарів становила 31%, а послуг - близько 10% від ВВП. Тобто, 40% робочих місць у нашій країні існують завдяки експорту товарів та послуг. Стан зовнішньої торгівлі реально відображає ситуацію, яка склалася в економіці України.
У 1997 р. на бартерних умовах обсяг експорту товарів становив 9,6%, а імпорту - 8,6%. Лише внаслідок втручання державних органів значно скоротився обсяг експортно-імпортних операцій і в 1999 році вони становили відповідно 3,6% і 2,8%.
Структура українського експорту неефективна, в імпорті переважають товари, які в достатній кількості виробляються або можуть вироблятись в Україні.
У товарній структурі експорту переважають сировина та товари первинної обробки: чорні метали, добрива, продукти неорганічної хімії, вироби з чорних металів, цукор та кондвироби з цукру, хоча експортуються і готові вироби - ядерні реактори, котли, обладнання, механізми, засоби наземного транспорту, електричні машини тощо. Експорт товарів обробної промисловості обмежений внаслідок їх низької конкурентоспроможності [1, с.25].
Значного поширення набуло міжнародне співробітництво в окремих галузях виробництва, соціально-економічного життя, науково-технічного прогресу. Така кооперація не обов'язково відбувається в рамках тих або інших організаційних структур. Вона може мати місце під час виконання державами погоджених ними програм, зокрема проектів спільного науково-технічного розвитку.
Подібне співробітництво, як правило, сприяє всебічному розширенню торгівлі, взаємному інвестуванню національних виробничих комплексів, широкомасштабній інтеграції. Особливо слід відзначити зростання масштабів та інколи безальтернативність міжнародної кооперації в науково-технічній сфері. У сучасному світі розробляються такі складні та капіталомісткі технології, що навіть країни, які є лідерами за рівнем індустріального розвитку та обсягом капіталу, об'єднують свої зусилля з іншими. Тим більше таку потребу відчуває Україна: адже з об'єктивних причин, після колапсу Східного блоку та Союзу РСР відбулося значне звуження технологічного простору, в якому відбувалася господарська діяльність її підприємств.