Купуючи іноземне обладнання для виробництва продукції, птахівники керуються ще й тим, що обладнання для вирощування птиці при його виготовленні має враховувати нормативи застосування новітнього вентиляційного й опалювального обладнання випуск комплектів вентиляційного обладнання продовжує здійснюватися без комп’ютеризації та за відсутністю систем обігріву, охолодження і збагачення повітря вологою. Обладнання для автономного опалення взагалі відсутнє не тільки в галузі птахівництва, а й у країні в цілому, бо діючі підприємства промислового птахівництва використовують теплову енергію від центральних котелень. В Україні зовсім відсутнє промислове виробництво інкубаторів та обладнання для них, без якого не обходяться підприємства птахівницької галузі.[33].
Державна промислова політика має визначити напрями вирішення задачі забезпечення власних виробників продукції птахівництва обладнання для технічного переоснащення вітчизняної галузі. Безперечно, тут потрібна чітка і зрозуміла для виробників державна стратегія технічної й економічної політики. В наукових колах і у фахівців – птахівників сформовані два напрями, серед яких необхідно визначити пріоритет. Один шлях – закупівля високоякісного обладнання за кордоном, другий – розвиток власного обладнання на інноваційній основі.
Для національної економіки найбільш доцільним є розвиток власного виробництва високоякісного обладнання. У нашій країні є певний науково – технічний потенціал, який потребує подальшого розвитку. Існуюча машинобудівна база здатна сприйняти інноваційні технології. В країні є в наявності сировинна і матеріальна бази. До того ж, розвиток машинобудування створює вкрай необхідні робочі місця і дає змогу ефективніше використовувати банківські кредити.
Виробництво вітчизняного обладнання саме для птахівницької галузі має ще ряд позитивних факторів:
- інноваційні витрати дадуть швидку віддачу, адже птахівництво - високоприбуткова галузь;
- виникає можливість залучення в українську економіку іноземні капітали та інновації через створення спільних підприємств;
- стане можливим розробка й реалізація державних програм розвитку птахівництва і виробництва обладнання для цієї галузі, застосування пільгового оподаткування та кредитування;
- створяться сприятливі умови для розвитку машинобудування, в тому числі сільськогосподарського; виробники одержать допомогу з боку держави для розвитку селекції у птахівництві;
- наукові установи та виробничники надаватимуть допомогу у розробці сучасного обладнання і технологічних процесів у цій галузі саме вітчизняним конструкторам.[22].
Тому в сучасних умовах досить актуальним стає забезпечення особистих селянських і фермерських господарств всіма необхідними засобами ефективного ведення сільськогосподарського виробництва відповідно до розмірів їхніх господарств і звичайно, певними методами виробництва, а саме: новітніми технологіями, кращими здобутками селекції, кормами, відповідною технікою й обладнанням, засобами захисту рослин і тварин, створенням сприятливих економічних умов виробництва. Спрямування економічної й технологічної політики до потреб цих господарств викликано об’єктивними умовами: особисті селянські й фермерські господарства забезпечують левову частку виробництва сільськогосподарської продукції, особливо тваринницької.[11].
Таким чином, вітчизняне птахівництво потребує державної підтримки у напрямі налагодження випуску технологічного обладнання з урахуванням інноваційних технологій.
1.2 Склад витрат в птахівництві
Зважаючи на те, що виробничі витрати є породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частку виробничих ресурсів.
Витрати – це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст терміну витрат і собівартістю поєднується в понятті витрати виробництва.
Визначення витрат. Згідно з П(С)БО 16 „Витрати” витратами визнаються:
- витрати відображуються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.
- витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
- витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визначенням доходу, для отримання якого вони здійснені.
- витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
- якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами.
Витратами не визнаються:
- попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.
- погашення одержаних послуг.
- інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).
- витрати, які відображуються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Завдання обліку витрат є:
1. скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими кошторисі;
2. збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів;
3. забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства;
4. розподіл накладних витрат.
Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для прийняття управлінських рішень.
Випуск готової продукції, яка призначена для реалізації, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. В процесі виробництва формуються витрати на виробництво продукції і її виробнича собівартість.
Витрати виробництва класифікують за: складом, економічним змістом, характером участі у виробництві, способом віднесення на собівартість продукції, відношенням до обсягу виробництва.
За складом витрати бувають простими (одноелементними) і комплексними (складними). До простих витрат належать такі, як за економічним змістом не поділяються на складові частини, наприклад вартість кормів, амортизація основних засобів, заробітна плата робітників тощо. Комплексні витрати складаються з кількох елементів. Так, вартість поточного ремонту складається з вартості матеріалів, запасних частин, зарплатні тощо.
За економічним змістом витрати поділяють на витрати живої і уречевленої праці. До витрат живої праці належать витрати на оплату праці, нарахування на заробітну плату по соціальному страхуванню тощо.
До витрат уречевленої праці належать вартість використаних у процесі виробництва оборотних засобів і вартість використаних у процесі виробництва основних засобів.
За характером участі у виробництві розрізняють основні і накладні витрати. Основні витрати безпосередньо пов’язані з процесом виробництва. Це витрати на оплату праці робітників, зайнятих на виробництві продукції, вартість витраченого насіння, кормів, амортизація основних засобів тощо. Накладні витрати у свою чергу поділяють на загальновиробничі і загальногосподарські. До загальновиробничих належать витрати, зумовлені організацією і управлінням окремою галуззю виробництва або виробничим підрозділом. Їх включають у собівартість продукції тільки певної галузі виробництва. загальногосподарські витрати пов’язані з обслуговуванням і управлінням господарством в цілому. Їх включають у собівартість всіх видів продукції.
За способом віднесення на собівартість продукції витрати поділяють на прямі і непрямі. До прямих належать витрати, пов’язані з виробництвом тільки одного виду продукції. Їх безпосередньо відносять на вироблену продукцію. Так, вартість насіння пшениці відносять тільки на собівартість пшениці, вартість кормів, згодованих птиці, - тільки на собівартість продукції птахівництва. Непрямі витрати пов’язані одночасно з виробництвом кількох видів продукції, і тому їх включають у собівартість кожного виду продукції шляхом розподілу. Більшість основних витрат є прямими, а всі накладні витрати – непрямими.
За відношенням до обсягу виробництва витрати поділяють на змінні і умовно постійні. Змінні витрати безпосередньо залежать від обсягу виробництва. Наприклад, чим більша площа посіву, тим більше потрібно висівати насіння. Умовно – постійні витрати не залежать або майже не залежать від обсягу виробленої продукції чи виконаних робіт (адміністративно - управлінські витрати, амортизація основних засобів тощо).
Класифікація виробничих витрат зумовлює організацію бухгалтерського обліку. Так, для обліку кожного виробництва планом рахунків передбачено окремий синтетичний рахунок, по дебету якого протягом року відображають прямі витрати , а по кредиту – вихід продукції. Щоб забезпечити облік за статтями витрат, для кожного виду продукції передбачено спеціальні реєстри аналітичного обліку.[27].
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції установлюються підприємством.
На кожному аналітичному рахунку облік витрат ведуть за такими статтями: витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; засоби захисту тварин; корми; роботи та послуги; витрати на ремонт необоротних активів; інші витрати на утримання необоротних активів; інші витрати; непродуктивні витрати;загально виробничі витрати.