По-перше, це внутрішні перетворення та адаптація до стандартів НАТО. Було декілька основних напрямків цих перетворень, та найкраще цей процес ілюструє прийнята в жовтні 1998 року «Програма інтеграції з Організацією Північноатлантичного Трактату та модернізації збройних сил РП на 1998–2012 роки». Крім внутрішніх перетворень, одним із важливих механізмів реалізації завдання інтеграції стала військово-економічна співпраця Польщі, Німеччини й Данії та створення у вересні 1998 року міжнародного Північно-східного корпусу. Хоча всі учасники цієї співпраці були або членами, або постійними членами НАТО, формально корпус не підпорядковувався НАТО, з огляду на можливу реакцію Росії.
ІІ. Після вступу в березні 1999 року Польщі до НАТО перед нею поряд із уже існуючими постали деякі нові завдання, тому загальна стратегія політики Польщі у військово-політичній сфері та сфері безпеки також дещо змінилася.
Найголовніша зміна стратегії Польщі після вступу до НАТО була найтісніше пов'язана з членством у альянсі і полягала у переході від індивідуальної до колективної оборонної стратегії. Таким чином, у побудові оборонної стратегії з'являються два взаємопов'язані напрямки: участь у творенні колективної стратегії Альянсу та вивчення і вироблення власної національної стратегії.
Із зазначеною вище колективною стратегією Альянсу пов'язаний один із пріоритетів закордонної політики РП, означений одразу ж після Інтеграції до НАТО, що вказував на забезпечення повної участі в діяльності Альянсу після формального вступу. Тут малися на увазі якнайширша участь у політичній – співпраці в рамках союзу й участь у творенні політичної та оборонної стратегії НАТО, а також ширше використання інструментів партнерської співпраці Альянсу для зміцнення безпеки в Центрально-Східній Європі. [12, С. 6.]
Бачення колективної стратегії оборони в рамках НАТО зумовило такі цілі польської політики в Альянсі: 1. Неконфліктні стосунки між НАТО та Росією, оскільки кожне напруження в цих справах збільшує загрозу для безпеки; 2. Відкритість НАТО для прийняття інших членів (зокрема, Литви і Словаччини), що зменшило б наслідки невигідної позиції прикордонної держави. 3. Розбудова багатонаціональних сил в рамках НАТО, а також дислокація на території прикордонних держав структур розпізнавання та зв'язку, що гарантувало б можливість застосування цих структур при відсічі агресії. 4. Впровадження в союзницькі доктринальні рішення елементів спільного операційного бачення, яке б уможливлювало в майбутньому прийняття моделі збройних операцій, що досягають мети при мінімальних побічних затратах (втрати серед населення та знищення інфраструктури в зоні території застосування операцій). Це відповідало б інтересам Польщі як прикордонної держави – потенційного поля конфлікту. 5. Незмінність попереднього пріоритету завдань, базованих. на ст. 5 ядерної стратегії Альянсу як засобу застереження, що мінімізує безпосередню загрозу.
Другий напрямок розробки безпеки Польщі –це створення власної національної стратегії, яка мала три складові – 1. Превентивної, здійснюваної під час миру для запобігання військово-політичним загрозам (кризовим та воєнним), через нейтралізацію їх потенційних джерел, а також формування безпечного міжнародного середовища. 2. Кризового реагування, здійснюваного в разі створення кризової ситуації, зокрема участь у міжнародних місіях для контролю над військово-політичними кризовими ситуаціями, а також їх наслідками. 3. Військової (стратегія оборони), спрямованої на використання всього потенціалу держави для відсічі безпосередній збройній агресії проти Польщі чи її союзника через підготовку та послідовне проведення збройних і не збройних військових операцій.
До найважливіших завдань у цій сфері поряд із політикою в НАТО належало в 1999 році також вдале використання статусу асоційованого члена ЗЄС, робота над адаптацією Трактату конвенційних озброєнь в Європі згідно з польськими інтересами, разом із посиленням інших режимів нерозповсюдження та роззброєння, а також робота в ОБСЄ. [3, С. 21.]
Загалом, на мою думку, у загальнополітичному сенсі для сучасної Польщі членство в НАТО означає, насамперед, відчуття безпеки. Стосовно вибору Польщею євроатлантичної моделі безпеки і співробітництва значну роль відіграв факт успішної інтеграції Німеччини, що дав змогу зняти в європейському масштабі проблему військово-політичної поляризації світу, а для Польщі – ліквідувати традиційну небезпеку одночасної загрози із Заходу і Сходу.
Розпад СРСР і перетворення, що сталися у країнах Східної Європи в 90-х рр. призвели до зміни геополітичної ситуації. В нових умовах здійснення соціально-економічних реформ в Україні дана зміна повинна була супроводжуватися побудовою іншої системи відносин з країнами Центральної й Східної Європи, з одного боку, і з традиційно західними структурами, як НАТО, ЄС (але в новому складі), з іншої.
Найбільший інтерес у цьому зв'язку представляє найбільша країна регіону – Польща, значимість і пріоритетність якої в україно-європейських відносинах підтверджують такі фактори, як обсяги взаємної торгівлі, прив'язка економіки країни до поставок з України стратегічних товарів, її транзитне положення на шляху з Росії в Західну Європу, активну участь Польщі в інтеграційних процесах ЄС, політичний аспект (участь у НАТО й прагнення до політичного й економічного домінування в регіоні), досвід Польщі в реформуванні економіки, а також істотна роль України у зовнішній торгівлі Польщі.
Варто також додати, що останнім часом в українському суспільстві привалює така думка, що досвід Польщі має стати одним із головних у досягненні проголошеного «європейського вибору України».
Однак досвід євро інтеграції Польщі дав українцям значний шанс розгледіти в усьому позитивному, що надала інтеграції до ЄС полякам і значні негативні моменти. У світлі вищесказаного «європейський вибір», проголошений Україною, мабуть, варто розглядати в трохи іншій площині, ніж якнайшвидше досягнення формального членства, а саме як гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС, поступове наближення до якісних стандартів ЄС, можливість створення з ним у майбутньому зони вільної торгівлі або навіть єдиного економічного простору, коли промисловість і сільське господарство України досягнуть відповідного рівня конкурентоспроможності. В іншому разі створення такого єдиного економічного простору призведе лише до окупації внутрішнього ринку товарами та послугами фірм країн ЄС (включаючи і Польщу), до знищення нашого національного виробника.
Україні необхідно використовувати не тільки сучасний досвід розвинених країн і не замикатися на досвіді ЄС, а запозичувати його у країн Північної Америки, Японії. Які за показниками продуктивності праці, економічного зростання, технічного рівня виробництва, інноваційного характеру економіки в багатьох аспектах залишили Європу далеко позаду.
1. Бойцова В. Европейский союз: расширение на восток // Общественные науки и современность. – 2006. – №2. – С. 78 – 87.
2. Борко Ю. Расширение и углубление европейской интеграции // Мировая экономика и международные отношения. – 2006. – №7. – С. 15 – 29.
3. Бухарин Н. Польша: десять лет по пути реформ // Новая и новейшая история. – 2000. – №4. – С. 11 – 23.
4. Вакулина Н. Семья ЕС ожидает пополнения вовремя и без осложнений // День. – 2002. – №196. – С. 3.
5. Газін В. Новітня історія країн Європи та Америки (1945 – 20002 рр.). – К., 2006. – 608 с.
6. Грицак П. Процес інтеграції Польщі до НАТО та її роль в альянсі // Сучасність. – 2002. – №12. – С. 84 – 94
7. Економіка зарубіжних країн (за ред. А. Філіпченка). – К., 1998.
8. Економіка зарубіжних країн (за ред. Ю. Козака). – К., 2003.
9. Економіка зарубіжних країн: підручник. – К.: Либідь, 1996. – 416 с.
10. Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі – К., 2002
11. Зюлковський М. Розширення ЄС. Польща і Україна: виклики майбутнього // Політика і час. – 2003. – №2. – С. 19 – 25.
12. Иванов П. Трансформация НАТО: век нынешний и век минувший // Зеркало недели. – 2003. – №11. – С. 6.
13. Каркоша А. Оборонний аспект підготовки до членства в НАТО: досвід Польщі // Національна безпека і оборона. – 2003. – №7. – С. 68–73.
14. Майорова О. Роль и место Польши в современной Европе // Славяноведение. – 1999. – №3. – С. 15 – 24.
15. Макроструктурні зміни в Польщі під час ринкової трансформації // Національна безпека і оборона. – 2003. – №4. – С. 42 – 64.
16. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран /Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2006. – 480 с.
17. Новак Є. Камо грядеши НАТО, камо грядеш Польща? Десять тез про польські інтереси в НАТО // Голос України. – 2003. – №2. – С. 3.
18. Парфенова Л. Интеграция Польши с Европейским Союзом: состояние и прогнозы // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. – №4. – С. 75 – 81.
19. Погорлецкий А.Й. Экономика зарубежных стран. – С-Пб., 2000. – 492 с.
20. Ростов Є. Економіка країн світу. Довідник. – К., 1998.
21. Рукомеда Р. Европейский союз до и после расширения // Зеркало недели. – 2004. – №117. – С. 5.
22. Социально-экономическая география зарубежного мира (под ред. В. Вольского). – М., 2006.
23. Социально-экономическая география зарубежного мира. – М.: Аванта, 1998. – 623 с.
24. Чужиков В. Економіка зарубіжних країн. – К., 2005.
25. Экономика малых стран Европы // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – №10. – С. 21 – 31.