У структурі імпорту, як уже згадувалося, переважають технологічні товари та енергоносії, а основними партнерами виступають Німеччина, Росія, Італія. Зниження трансакційних витрат, зумовлене вступом країни до ЄС, і тут сприяло суттєвим змінам. Станом на середину 2004 р. постачання товарів тільки сільськогосподарської групи до Німеччини збільшилося на 36%, до Нідерландів – на 50%, до Франції – на 47%, до Італії – на 45%, Великобританії – на 38%, і це при тому, що експорт «товарів продовольчої групи» є високо регламентованим в ЄС. [1, С. 84]
Отже, аналізуючи стан економічного розвитку польської держави варто зазначити, що проведення радикальних реформ в галузі економіки дозволили не лише вийти країни з глибокої економічної кризи, в яку вона потрапила після розпаду соціалістичної системи, а й стати повноправним членом європейської співдружності.
Перемога «Солідарності» на виборах у червні 1989 р. спричинила суттєві зміни в політичному та економічному ладі країни. До кінця року була проведена «департизація» державного апарату, армії, судів, прокуратури, реформована діяльність служби держбезпеки. Запроваджено повне самоврядування на рівні міст та гмін. 31 грудня 1989 р. була прийнята нова Конституція, яка відновила попередню назву держави – Республіка Польща. [10, С. 183]
Значно більше часу було потрібно на вирішення соціально-економічних проблем. Уряд Т. Мазовецького успадкував народне господарство у стані стагнації: спад промислового виробництва супроводжувався інфляцією, індекс якої 1989 р. сягнув 2000%. Величезна зовнішня заборгованість, яка перевищила 40 млрд. доларів, незбалансований внутрішній ринок, житлова криза, спад виробництва призвели до цілковитої дезорганізації економіки, падіння рівня життя населення. Вихід з такого становища керівництво країни вбачало у зміні структури власності, демонополізації економіки та запровадженні ринкових механізмів, реформуванні фінансової і банківської систем, конвертованості злотого, що мало забезпечити відкритий характер економіки.
Прагнучи максимально скоротити важкий для суспільства перехідний період, нове керівництво Польщі вдалося до «шокової терапії» – швидких, радикальних методів оздоровлення економіки. З 1 січня 1990 p., згідно з планом міністра фінансів Л. Бальцеровича, було повністю скасовано контроль над цінами, заморожувалася заробітна плата, що спричинило різкий стрибок цін, скорочення споживання й падіння життєвого рівня населення. Проте вже через кілька тижнів після запровадження програми стабілізації інфляція почала спадати, злотий, до якого раніше ставилися зневажливо, перетворився на конвертовану валюту, а торговці й експортери почали переорієнтовуватись на ринки Західної Європи й далі за океан (актив торговельного балансу 1990 р. становив 4 млрд. доларів). Глибокі зміни відбулися в банківській справі: значно зросла роль Нацбанку Польщі, який став незалежним від уряду, розпочалася комерціалізація інших банків. Причини цих успіхів крилися в порівняно невеликих масштабах економіки, функціонуванні до 1989 р. досить значного сектора приватної власності і ринкових відносин проринковому менталітеті населення, значній зовнішній підтримці, передусім, польської діаспори.
Водночас безперечні досягнення політики «шокової терапії» на макроекономічному рівні поєднувалися з негативними наслідками в соціальній сфері. Обсяг промислового виробництва зменшився на 23%, майже 40% промислових підприємств опинилися на межі банкрутства, кількість офіційно зареєстрованих безробітних на кінець 1990 р. зросла до 1,2 млн. чоловік. З великими труднощами здійснювалася ринкова трансформація аграрного сектора економіки, обсяг продукції якої зменшився в 1990 р. на 1,4%, а в 1991 р. – на 2%. Відповідно знизилися доходи селян, що зумовило зростання соціальної напруженості на селі. [14, С. 19]
Перші успіхи макроекономічних реформ і демократії вселили віру поляків у свої сили. Протягом першої половини 90-х років більш як 2 млн. чоловік започаткували власний бізнес. Новостворені приватні підприємства забезпечували зайнятість третини працездатного населення Польщі, виготовляли 50% продукції, що експортувалася за межі країни. Нові підприємці надали польській економіці певної гнучкості й динамізму, зробили вагомий внесок у зростання її продуктивності. На державних мідних рудниках, суднобудівних верфях також запроваджувалися нові технології та методи праці. Деякі колишні державно-монополістичні підприємства були приватизовані й перетворювалися на орієнтовані на експорт промислові холдингові компанії. Проте нерідко економічний націоналізм у мисленні нового управлінського корпусу й небажання передавати підприємства до рук іноземних інвесторів гальмували темпи приватизації. У 1993 р. частка приватного сектора у виробництві ВНП становила 55%. Однак приватний сектор, попри його динамічний розвиток, усе ще не міг запропонувати достатню кількість робочих місць. Рівень безробіття в Польщі залишався одним із найвищих серед країн Східної Європи – 3 млн. чоловік або 16% дієздатного населення за підсумками 1994 р. [7, С. 78]
Суперечливі наслідки економічних реформ прискорили процес не лише соціальної, а й політичної диференціації польського суспільства. До середини 1990 р. у країні функціонувало вже понад 200 різних партій і громадських об'єднань, які представляли увесь спектр політичних сил. Спадкоємицею ПОРП, яка в січні 1990 р. прийняла рішення про саморозпуск, стала Соціал-демократія Республіки Польщі (СДРП), що сповідувала принципи багатопартійної системи, правової держави і ринкової економіки. Партією лівоцентристського напряму є Польська селянська партія (ПСП), її ідеологія – неоаграризм, який в економіці на перший план висуває розвиток сільського господарства, а в суспільному житті – соціальне вчення католицької церкви. До створеної в середині 1990 р. Демократичної спілки (ДС) увійшла інтелектуальна еліта «Солідарності». ДС обстоювала такі цінності, як демократія, ринкова економіка і добробут країни, прагнула до побудови правової держави з рівновагою гілок влади. Близьким до неї з ідеологічного погляду був Ліберально-демократичний конгрес, який апелював до традиційних ліберальних цінностей – свободи особистості, політичного плюралізму, приватної власності, вільної ринкової економіки. Чимало партій виникло на правому фланзі політичного спектра: Християнсько-демократична партія праці, Національно-християнське об'єднання, Республіканська коаліція, Консервативна партія та ін.
У липні 1990 р. підтиском сил, які підтримували Л. Валенсу, із уряду вивели деяких міністрів – представників колишньої коаліції. Л. Валенса, розгорнувши кампанію збору підписів під петицією з вимогою негайної відставки В. Ярузельського з посади президента Республіки, закликав до повного очищення державних структур від комуністів. Не бажаючи загострювати ситуацію, В. Ярузельський погодився обмежити свої повноваження і передати владу всенародно обраному президентові. Після внесення сеймом відповідних змін до Конституції, у листопаді–грудні 1990 р. відбулися нові президентські вибори, на яких переміг Л. Валенса. На парламентських виборах у жовтні 1991 p., що відбувалися за пропорційною системою, до сейму увійшли представники 28 партій. Правоцентристська коаліція сформувала уряд, який очолив Я. Ольшевський. Проте вже через півроку, внаслідок розбіжностей з президентом, він пішов у відставку. Новий коаліційний кабінет у липні 1992 р. очолила X. Сухоцька – один із лідерів ДС. Соціально-економічний курс не зазнав серйозних змін і в 1992 р. Польща стала першою з країн ЦПСЄ, якій вдалося загальмувати падіння виробництва і за короткий строк добитися його поступового зростання. Іншою важливою подією стало прийняття сеймом так званої Малої конституції, що набула чинності у грудні 1992 р. Відповідно до Основного документа право формування кабінету міністрів перейшло з компетенції парламенту до президента. [5, С. 89]
Несподіваними для багатьох стали результати парламентських виборів у вересні 1993 p., що відбувалися на основі нового виборчого закону, який обмежував проходження до сейму й сенату партій та коаліцій, що не набрали відповідно 5 і 8% голосів. Вони принесли переконливу перемогу лівим, піднесення популярності яких було пов'язане передусім з їхньою передвиборною програмою, в якій проголошувалися гарантії соціального захисту. На неї покладали надії ті, хто найбільше потерпів від ринкових реформ – пенсіонери, вчителі, медики, працівники державних підприємств та інші категорії населення, заборгованість у зарплаті яким на грудень 1994 р. становила 39 трлн. злотих. Нову урядову коаліцію, до складу якої увійшли представники СДРП і ПСП, очолив лідер останньої В. Павляк. Ключовим завданням урядової програми проголошувалося зниження соціальної ціни реформ. На практиці це виливалося в патерналізм і державний протекціонізм: програма масової приватизації була відкладена на два роки. Хоча проведення реформ дещо загальмувалося, урядові В. Павляка вдалося досягнути головного – стабілізації злотого й зростання виробництва майже в усіх галузях. У 1994 р. інфляція знизилася до 30%, а промислове виробництво зросло на 8%; ВНП збільшився на 4,4%, частка приватного сектора в його виробництві становила 55%.
Наявність лівоцентристського кабінету та орієнтованого на праві сили президента створювала ситуацію двовладдя, яка вилилася в конфлікт глави держави з урядом, сеймом і сенатом. Урядові ставилися в провину гальмування реформ самоврядування й загальної приватизації, дотації сільському господарству за відсутності спроб його модернізації, «проросійська орієнтація» і стриманість щодо Заходу. У березні 1995 р. конфлікт завершився зміною глави кабінету – ним став соціал-демократ Ю. Олекси. Проте суперечності залишилися. Не було єдності між главою держави і урядом щодо майбутньої конституції країни, а також з питання про форми й методи масової приватизації. Лише подолавши кваліфікаційною більшістю президентське вето, сейм улітку 1995 р. ухвалив відповідну нормативну базу. Це дало можливість здійснити прорив на вирішальному напрямі реформ. У серпні того ж року 15 інвестиційних фондів поділили між собою 413 державних підприємств, а через три місяці до масової приватизації підключилися мільйони польських громадян: почалося роздержавлення 514 великих і середніх підприємств, що становили 10% економічного потенціалу країни. При цьому в 1995 р. темпи економічного зростання в Польщі залишалися найвищими в Європі (6,5%), а безробіття знизилося до рівня 1991 р. [14, С. 27]