Динаміка галузевої структури англійських прямих інвестицій у США свідчить про її кардинальні зміни в останні десятиліття. Якщо на початку 1960‑х років більше 40% інвестицій було сконцентровано в страхуванні, то в 1998 р. частка цього сектора зменшилася до 9%. Одночасно частка обробної промисловості зросла до 42%. На обробну промисловість разом з нафтової доводиться 60% всіх англійських інвестицій [15, c. 176–189].
Протягом останніх двох десятиліть при збереженні лідируючих позицій традиційних західноєвропейських інвесторів відбулися деякі зрушення в структурі інвестицій на користь Японії, що є самим динамічним інвестором на американському ринку. Протягом останніх десятиліть у прямих інвестиціях японських компаній на американському ринку стійко зростала частка обробної промисловості. Якщо наприкінці 60‑х років Японії належали, як правило, торговельні підприємства по обслуговуванню експорту материнських компаній; то вже в 70‑х роках японці робили в США телевізори, тканини, а також харчову, хімічну продукцію, в 80‑х – автомобілі й іншу складну машинобудівну продукцію. Наприкінці 90‑х років на японські підприємства доводилося 16% продукції, зробленої іноземними небанківськими підприємствами в США; 16% зайнятих на них; 25% експорту й 38% імпорту цих підприємств [39, c. 234–237].
Виробнича діяльність японських компаній у США тісно пов'язана з торговельними відносинами між двома країнами. На частку японських філій небанківського сектора в США доводиться 52% усього американського товарного експорту в Японію – це найвищий показник серед 28 найбільших торговельних партнерів США. Для порівняння: частка західноєвропейських філій небанківського сектора в загальній сумі товарного експорту зі США в країни Західної Європи становить 16,9%. Для провідних інвесторів у США – Великобританії й Нідерландів – цей показник ще менше: відповідно 14,8 й 16,27%[1, c. 54–58].
Переплетіння торгово-економічних інтересів із прямими інвестиціями японських компаній у США носить ще більш яскраво виражений характер у сфері американського імпорту товарів з Японії, 80% якого доводиться на японські підприємства небанківського сектора в США (у порівнянні з 30% у середньому для іноземних підприємств у США).
На третьому місці за обсягом іноземних прямих інвестицій у США Нідерланди (11,9% загальної суми). Нідерланди традиційно вкладають в американську економіку більше прямих інвестицій, чим США в голландську економіку. Динаміка голландських вкладень свідчить про те, що в другій половині 70‑х років вони перевищили навіть обсяг прямих англійських вкладень, але згодом знову поступилися роль лідера Великобританії, а потім й Японії.
Значна частина прямих капіталовкладень у США здійснюється «Ройал Датч Шелл» й «Юнилевер», «Филипс», АКЗО. У сферу діяльності «Шелл ойл» (контрольованої «Ройал Датч Шелл») входить розвідка, видобуток і переробка нафти й природного газу, а також виробництво нафтохімічної продукції. Серед найбільших володінь англо-голландського концерну «Юнилевер» у США – «Левер бразерз», «Томас Дж. Линтон», «Юзен продакт».
На відміну від американських прямих інвестицій у Нідерландах, зосереджених у сфері фінансів (більше половини загального обсягу), основною сферою діяльності голландських компаній у США є обробна промисловість (35% загального обсягу прямих інвестицій) і нафтова (15%). З галузей обробної промисловості виділяються хімічна й машинобудування. На них доводиться 52% прямих вкладень голландських компаній в американську обробну промисловість. У порівнянні з іншими іноземними інвесторами в США, по обсязі вкладень у машинобудування голландські компанії уступають тільки японським і німецьким; а в хімічній індустрії – англійським, німецьким, швейцарським, французьким.
Найбільшим після Нідерландів іноземним інвестором в американську економіку є Німеччина, найбільше інтенсивно серед лідируючих інвесторів збільшила прямі інвестиції в США в останні два десятиліття. За цей період вони зросли в 19 разів, у той час як голландські інвестиції виросли в 8 разів, англійські – в 16 разів. Серед фірм, що значно розширили свою виробничу діяльність у США, – БАСФ, «Байер», «Хехст», «Фольксваген», «Маннесманн», «Сименс» й інших.
В останнє десятиліття спостерігається стійкий ріст прямих інвестицій у США з таких просунутих в економічних відносинах азіатських регіонів, як Сінгапур, Гонконг (Сянган)), Тайвань, а також з ряду латиноамериканських країн (Панама, Мексика й ін.).
Пріоритетною сферою прямих іноземних інвестицій продовжує залишатися обробна промисловість США при стабільному лідерстві хімічної індустрії, машинобудування й харчової промисловості.
У цей час, очевидно, можна говорити про формування єдиного глобального інвестиційного простору, що функціонує за однаковими для всіх правилам гри. Глобалізація викликає далеко не однозначні наслідки для національних економік. Позитивний або негативний вектор змін багато в чому залежить від рівня розвитку національного господарства, позицій країни у світовій економіці. Як правило, чим могутнішої є економіка тієї або іншої країни, тим більше позитивних наслідків вона має від процесу економічної глобалізації. Однак навіть у цьому випадку глобалізація може породжувати чимало проблем і негативних наслідків. Приклад США підтверджує це повною мірою.
У числі переваг від глобалізації для економіки США можна виділити більше ефективне використання економічних ресурсів країни (праці, капіталу, корисних копалин), впровадження нововведень, передачу технологій і залучення науково-технічних ресурсів з-за кордону, зниження витрат виробництва за допомогою перекладу підприємств за рубіж у країни з дешевою робочою силою, залучення дешевої робочої сили в економіку країни й в остаточному підсумку – прискорення економічного росту й підвищення життєвого рівня населення.
Конкретизуючи зазначені переваги, можна відзначити цілий ряд позитивних наслідків глобалізації для американської економіки. По-перше, відкритість американської економіки, її динамічний розвиток сприяють припливу інвестицій і кваліфікованої робочої сили з-за кордону, що позитивно впливає на економічний ріст й, відповідно, на зайнятість. Приплив капіталів, крім того, дозволяє втримувати ставки позичкового відсотка на низькому рівні, що позитивно позначається на росту інвестицій. По-друге, вивіз капіталу за рубіж, особливо прямих інвестицій, створює більше сприятливі умови для функціонування американських компаній у світовому господарстві (за рахунок більше низьких витрат виробництва), чим підвищує їхню норму прибутку, поліпшує конкурентні позиції й, в остаточному підсумку, сприяє зміцненню американської економіки.
Механізм одержання цих переваг очевидний. Він проявляється й в обміні товарами з урахуванням конкурентних переваг кожної із країн – учасниць торговельного обміну, і в русі капіталів з обліком того, якого роду капітали дають максимальний прибуток у кожній із країн. У випадку зі США більшу привабливість для іноземних інвесторів грають масштаби американської економіки, ємність внутрішнього ринку країни, які дозволяють розширити обсяги поставок й інвестування.
Підвищенню добробуту населення сприяє й доступ до міжнародного ринку капіталів. У результаті міжнародних запозичень країна сучасний може споживати більше (у тому числі й у сфері виробництва), чим вона виробляє. Особливо позитивно в цьому напрямку діє залучення прямих іноземних інвестицій.
2.3 Структура і динаміка розвитку США
Економічна структура США є найтиповішим проявом постіндустріального етапу розвитку держави: провідною сферою виступають послуги, частка яких становить 75% від ВВП.
Таблиця 3. Галузева структура економіки (2005 р., %)
| Сфери економіки | Частка у ВВП | Частка зайнятого населення |
| ПослугиПромисловістьСільське господарство | 75232 | 72,524,82,7 |
Сфера послугохоплює транспорт і зв'язок, торгівлю, фінанси і кредит, страхування, громадське харчування, виробничі й побутові послуги, туризм, освіту й охорону здоров'я, науку, державний апарат управління.
Понад 26% сфери послуг припадає на фінансові послуги, страхування й операції з нерухомістю; 22% – на торгівлю; 26% – на ділові, юридичні, соціальні послуги; 8,5% – на транспорт і зв'язок; 18,5% – на державне управління. Останнім часом пріоритету набув розвиток консалтингових, маркетингових та управлінських послуг, а також нових інформаційних технологій. Сфера послуг забезпечує 80% всього приросту зайнятості в країні [11, c. 169–170].
Однією з динамічних галузей сфери послуг США є фінанси й кредит. Нью-Йорк е провідним фінансовим центром світової економіки. Нью-Йоркська фондова біржа є найбільшою у світі. Роль цього міста особливо велика в емісії акцій і облігацій, а також в торгівлі цінними паперами. Частка Сполучених Штатів на світовому ринку акцій становила в 2004 р. 48%, а на ринку боргових цінних паперів – 45%. Динаміка капіталізації американського ринку акцій та обсягу боргових цінних паперів віддзеркалюється в наступній таблиці:
Таблиця 4. Динаміка ринку акцій та боргових цінних паперів США
| 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | |
| Акції (млрд. дол.) | 16773 | 15104 | 15345 | 14989 | 15213 | 14876 |
| Боргові цінні папери (млрд. дол.) | 16996 | 16118 | 16343 | 16432 | 16467 | 16212 |
Сполучені Штати мають дуже місткий внутрішній ринок капіталу, який поглинає не тільки національний капітал, але й іноземний. Приріст іноземних активів в США в 2004 р. складав 953 млрд. дол., в тому числі прямі інвестиції – 316,6 млрд. дол., портфельні – 446 млрд. дол. Водночас приріст американських активів за кордоном становив 563 млрд. дол. США є нетто-позичальником капіталу, тобто приток капіталу до Сполучених Штатів перевищує їх відплив за кордон. Проте в абсолютних розмірах вони виступають і як один з найбільших кредиторів на світовому ринку капіталу. Такі відомі американські банки, як «Сіті корпорейшн» (Сітікорп), «Чейз Манхеттен бенк» входять до провідної когорти найпотужніших світових банків. Наприкінці 90‑х років розпочався активний процес злиття американських банків з промисловими й страховими компаніями, що перетворює їх на універсальні фінансові комплекси. Так, відбулося злиття «Чейз манхеттен» з компанією «Дж. Пи. Морган»; «Сітікорп» об'єднався з компанією «Тревелерз», внаслідок чого сформувалася «Сітігруп», яка стала найбільшою у світі за обсягом капіталу.