Великі родовища металевих копалин, особливо залізної (5 місце у світі) та мідної (1 місце у світі) руд. Проте деякі з них вона імпортує в значній кількості: це олово, нікель, хроміти, марганець. До речі, для нашої марганцевої промисловості американський ринок був би дуже до речі, якби Україні вдалося б на нього пробитися.
США мають значні ресурси деревини. За покритою лісом територією вони посідають четверте місце у світі (після Росії, Бразилії та Канади), за запасами деревини – третє (після Росії та Бразилії), а за її вивозом (розробкою) перше. Втім, власної деревини Сполученим Штатам не вистачає й тому значну її частину імпортують, переважно з Канади.
Загалом США добре забезпечені різноманітними природними ресурсами, і це дозволяє їм здійснювати гнучку політику на світових ринках сировини. Свого часу саме корисні копалини стали підґрунтям створення славнозвісних монополій Моргана (вугілля та залізна руда), Рокфеллера (нафта), Меллона (кольорові метали, нафта). Незважаючи на те, що США мають великі запаси мінеральної сировини, вони її імпортують у значній кількості, оскільки потреби американської промисловості в сировині не задовольняються місцевими запасами. Справа не в тому, що своїх запасів мало, а в тому, що імпортна сировина часто дешевша. Американські ТНК намагаються встановити контроль над розробкою найцінніших родовищ корисних копалин, особливо в країнах, які розвиваються. До 70‑х років минулого століття сім велетенських нафтових компаній («Сім сестер», серед яких одна англо-голандська, одна англійська, інші американські) контролювали практично весь нафтовий ринок, аж поки організація ОПЕК не порушила світове панування цієї олігополії.
З переходом від індустріальної до постіндустріальної стадії розвитку значення природних ресурсів в економіці знижується. Проте тривалий час добра забезпеченість Сполучених Штатів основними видами сировини сприяла зростанню їх економічної могутності. Крім того, є ресурси, значенні яких не тільки не падає, а навіть збільшується з часом. До них належать агрокліматичні ресурси, якими США забезпечені краще будь-якої іншої країни. Водночас Із загальним зниженням металомісткості виробництва зростає потреба в рідкісних металах для електроніки й ракетно-космічної техніки, а СПІА мають запаси багатьох з них [30, c. 457–459].
Геополітичні факториекономічного розвитку США обумовлюються особливостями їх географічного положення й історичною орієнтацією на групу розвинутих країн, до якої належать і вони самі.
Географічне положення США відігравало і відіграє суттєву роль в історії країни. Відокремленість широкими просторами океанів від Європи і Далекого Сходу – регіонів неспокійних в політичному відношенні тривалий час – надала Сполученим Штатам безпеку від іноземної навали практично увесь час їх існування після здобуття незалежності. Сама перемога в боротьбі за незалежність над англійцями в значній мірі стала можливою через те, що Англії було важко вести воєнні дії у віддаленій країні. Протягом двох світових воєн жодна ворожа бомба не впала на територію США (якщо не враховувати епізод з Пірл-Харбором), хоч Сполучені Штати брали активну участь у воєнних діях, але – на чужій території. Європа протягом XX століття двічі лежала в руїнах, тоді як економіка США не тільки не постраждала, але й зміцніла за рахунок військових поставок воюючим сторонам. Протягом Першої світової війни експорт США тільки в країни Антанти збільшився в 4 рази. Військові поставки стимулювали розвиток промисловості. В 1920 р. на США припадало 85% світового виробництва автомобілів, 66% видобутку нафти, 60% виплавки алюмінію, 40% чавуну й сталі. Золоті запаси США суттєво поповнилися. Обсяг промислового виробництва збільшився у 2,6рази [45, c. 124–127].
Друга світова війна надала нового імпульсу розвиткові економіки США. Спочатку Америка постачала продукцію обом воюючим сторонам, що було дуже прибутковим для американського бізнесу. Після вступу США у війну поставки (в значній мірі за ленд-лізом) зосередилися на країнах антигітлерівської коаліції. Виробничі потужності промисловості за роки війни збільшилися на третину. На 32% збільшилося виробництво сільськогосподарської продукції. В 1945 р. частка США у світовому виробництві (без урахування соціалістичних країн) виросла до 60%, частка у світовому експорті – до 40%.
Після закінчення війни США вийшли єдиною з розвинутих держав, чия економіка суттєво зміцнилася. Сполучені Штати отримали нагоду взяти участь у відбудові зруйнованої економіки, в першу чергу, західноєвропейських країн. За «Планом Маршала» в країни Європи надійшла економічна допомога у вигляді американських кредитів та інвестицій, безкоштовних поставок товарів. Західна Європа була економічно відроджена у відносно короткий термін, не в останню чергу, завдяки цій допомозі. Економічний і політичний вплив на західноєвропейські країни внаслідок «Плану Маршала» суттєво зміцнів. І хоч надалі частка США у світовій економіці знизилася, їх політичний авторитет залишився непохитним серед розвинутих країн.
Геополітична ситуація США визначає їх геополітичну стратегію. В перші десятиліття після здобуття незалежності увага американських політичних кіл і бізнесменів була привернута до американських континентів – як на північ від США, так і на південь. В 1823 р. президент Монро в посланні до Конгресу заявив, що США не допустять втручання Європи у справи американських країн і створення тут нових колоній. Це послання здобуло назву «доктрини Монро», яку звичайно формулювали словами «Америка для американців». Реальне втілення «доктрини Монро» у життя означало зміцнення економічних і політичних ' позицій США в Латинській Америці та територіальне розширення самих Сполучених Штатів. Останнє досягалося як силою, так і на «комерційних засадах». Внаслідок війни з Мексикою США приєднали величезну територію, яка складає сьогоднішні штати Каліфорнію, Неваду, Арізону, Нью-Мексико, Юту, Колорадо, Техас. Інші землі куплені за золото: у Франції – Луїзіана, у Іспанії – Флорида, в Англії – Орегон, у Росії – Аляска. Перед початком XX століття США економічно панували практично повністю в Північній Америці; капітал США мав тут переваги перед європейським, хоч і відчував певну конкуренцію з англійським та французьким.
Завоювавши міцні позиції на американських континентах, США у своїй політичній стратегії повертають увагу до Європи. До Першої світової війни Сполучені Штати дотримувалися певного нейтралітету щодо європейських політичних справ, дотримуючись «політики ізоляціонізму». Із вступом США (в 1917 р.) у війну їх політичні орієнтири змінилися. Посилюється їх економічне проникнення в Європу, міцніють зв'язки між американськими та європейськими монополіями. США відігравали активну роль в антигітлерівській коаліції, й після закінчення Другої світової війни вони стали беззаперечним політичним лідером всього Західного світу. Організаційно їх лідерство виявилося у створенні НАТО, згодом ОЕСР, де авторитет США беззаперечний. Слід мати на увазі, що американський народ має переважно європейське коріння; за культурою й конфесійне США тяжіють до Західної Європи. З іншого боку, європейці сприймають американців як споріднений народ, і це полегшує економічне, політичне й культурне проникнення США до країн Європи, на відміну від країн Азії (особливо Японії й Китаю) та Африки. В економічному плані США та Європейський Союз виступають на міжнародних ринках, з одного боку, як конкуренти, але з іншого боку, – як партнери, що спільно діють у складних ситуаціях. Посилення зацікавленості США в економічних і політичних контактах з Європою не означає послаблення їх інтересу до країн Північної й Південної Америки. Ще в 1890 р. під егідою США було утворено Міжнародний союз американських республік. В 1948 р. його замінила Організація американських держав (ОАД), яка сполучає 36 країн обох американських континентів. Хоч ОАД є, в основному, політичною організацією, проте серед головних напрямків її діяльності є й економічні.
З кінця XX століття значні зусилля США спрямовують на досягнення економічноїінтеграції вмежах Північної Америки. В 1994 р. була утворена Північноамериканська угода про вільну торгівлю – НАФТА, до якої увійшли США, Канада й Мексика. НАФТА має великий природно-ресурсний, людський, виробничий і фінансовий потенціал. Вже сьогодні економічні відносини між країнами цього згуртування дуже інтенсивні. В США реалізується 80% експорту Канади і 70% Мексики. В Канаді реалізується 23% експорту США, в Мексиці – 14%. В імпорті США Канада посідає перше місце – до 20%[41, c. 654–655].
З утворенням вільної торгівлі для американських товарів і капіталів широко відкриваються ринки Мексики й Канади. Американські фірми матимуть більш вільний доступ до багатьох мінеральних ресурсів і деревини Канади, до мексиканської нафти. Дешева робоча сила в Мексиці сприяє притоку сюди споживчий ринок США для продукції своєї легкої промисловості та сільськогосподарської продукції. Привабливим для мексиканців є ринок робочої сили в США; проте поки що існують обмеження на пересування робочої сили в межах НАФТА. Механізм утворення зони вільної торгівлі в Північній Америці передбачає: доступ до ринків; лібералізацію інвестиційної діяльності; гарантії на підприємницьку діяльність; узгодження стандартів. Протягом 15 років мають бути ліквідовані всі торговельні й інвестиційні перешкоди між країнами НАФТА, митні податки усунені.