Розвиток процесу економічної інтеграції полягає у лібералізації і синхронізованому відкритті ринків ЄС та України, взаємному збалансуванні торгівлі, наданні на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам на ринках ЄС, запровадженні спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції та державної підтримки виробників. Економічна інтеграція базується на координації, синхронізації та відповідності прийняття рішень у сфері економіки України та ЄС і передбачає ліквідацію обмежень розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів протекціонізму, сформування основних економічних передумов для набуття Україною повноправного членства у ЄС.
У 2005 році було прийнято План дій «Україна-Європейський Союз», виконання якого покликане забезпечити реалізацію положень Угоди про партнерство та співробітництво як діючої основи співробітництва України та ЄС та сприяти і підтримувати мету України щодо подальшої інтеграції до європейських економічних та соціальних структур. [7]
Після прийняття Плану економічні відносини між Україною та ЄС перейшли на якісно новий рівень. Так можна констатувати, що сукупні обсяги торгово-економічної взаємодії України з ЄС останніми роками постійно зростають. У 2007 році загальний обсяг двосторонньої торгівлі між Україною та ЄС досяг 34,7 млрд. євро, причому цей показник постійно зростає з часу економічної кризи 1998 року. У період між 2000 та 2007 роками обсяг торгівлі товарами між країнами зріс більш, ніж утричі: імпорт збільшився з 5,5 млрд. євро до 22,3 млрд. євро, а експорт – з 4,8 млрд. євро до 12,4 млрд. євро.
У поточному році товарооборот між Україною та ЄС продовжує зростати:
загальний обсяг експорту товарів та послуг до країн ЄС становив 17181,4 млн. євро. І в порівнянні з січнем-вереснем 2007 р. збільшився на 39,9%. Обсяг імпорту товарів та послуг з країн ЄС становив відповідно 25440,7 млн. євро. І збільшився на 48,2% в порівнянні з січнем-вереснем 2007 р (додаток А). Це свідчить про подальше поглиблення зовнішньоторговельних і економічних відносин між Україною та ЄС. [8]
Варто відзначити, що таке пожвавлення відносин між Україною та ЄС відбулося значною мірою завдяки вступу 16 травня 2008 року України до Світової організації торгівлі (СОТ), що з 1995 року було нашою головною метою. Членство України в СОТ створює багато економічних переваг, зокрема і щодо відносин з ЄС.
Серед основних переваг вступу України до СОТ можна виділити:
- підвищення можливостей у міжнародній торгівлі;
- спрощення ринкового доступу до головних експортних ринків та посилення його безпеки;
- зниження торговельних бар’єрів;
- збільшення вибору продукції з більшим спектром якості;
- економічне зростання, що у свою чергу приводить до створення нових робочих місць;
- створення умов для зростання іноземних інвестицій в економіку України;
- створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, що за оцінками забезпечить зростання експорту до країн ЄС на 10 % щорічно. [7]
Наступним важливим напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є Східноєвропейський вектор, представлений країнами СНД і, зокрема, Російською федерацією.
Оскільки СНД було створено на базі колишнього Радянського Союзу, то в перші роки економічна взаємодія між країнами-учасниками, яка склалася історично, ще була досить відчутною. Але поступово ці тенденції почали послаблюватись. Лише завдяки відсутності альтернативних джерел нафти і газу Україна змушена підтримувати тісні зв’язки з такими країнами як Російська Федерація, Туркменістан.
Двосторонні експортно-імпортні відносини України з Росією є найбільшими за обсягами та найбільш диверсифікованими за номенклатурою на усьому пострадянському просторі. Вони ж найкращим чином ілюструють специфіку та суперечності торгових, взагалі економіко-політичних стосунків між новими незалежними державами колишнього СРСР.
Відповідно до Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною, Договору про економічне співробітництво на 1997-2007 рр., а також ряду інших документів було підготовлено Програму економічного співробітництва України і Російської Федерації на 1998-2007 рр., яка встановлює рамкові умови двостороннього співробітництва. Зокрема Програма передбачає зближення основних напрямів у проведенні економічних реформ і розвиток економічного співробітництва, координацію пріоритетних напрямів структурних змін в економіках, координація заходів з вирішення соціальних проблем, всебічний розвиток торговельних відносин.
Серйозною спробою визначити місце України в системі координат СНД був міжнародний геоекономічний проект – Угода про формування Єдиного Економічного простору (ЄЕП) між Росією, Білорусією, Україною та Казахстаном. Його підписання 19 вересня 2003 року у Ялті президентами цих країн і ратифікація у Верховній Раді 20 квітня 2004 року спричинила в Україні політичний розкол.
В Угоді про формування ЄЕП передбачена триступінчаста інтеграція країн-учасниць:
1) створення зони вільної торгівлі (ЗВТ);
2) створення Митного союзу;
3) створення регулюючого наднаціонального органа керування ЄЕП.
Проте Російська Федерація, Білорусь і Казахстан вкладають у поняття ЄЕП практично формування союзної країни з наднаціональними органами керування і загальною валютою. Саме тому ця Угода на практиці не була повністю реалізована, хоча при деякому доопрацюванні у відповідності до Конституції України і норм міжнародного права вона може бути перспективною для України.
Реальні перспективи, які відкриває ЄЕП у рамках зони вільної торгівлі (а саме про неї можна говорити з погляду подальших iнтересiв України), можуть укладатися в наступному:
1) збереження традиційних ринків збуту продукції українського виробництва;
2) лібералізація торгівлі України з пострадянськими державами й збільшення її обсягів;
3) прискорення динаміки економічного зростання й збільшення взаємного обороту товарами й послугами, що може дати кілька додаткових відсотків росту ВВП;
4) гармонізація тарифної політики й скасування бюрократичних бар’єрів, що дасть можливість підвищити рівень кооперації а таких галузях, як ВПК, авіабудування, машинобудування, транспорт i транзит енергетичних ресурсів;
Сьогодні між Україною та країнами СНД існують досить тісні торгівельні зв’язки, що показує рівень економічної співпраці між ними. Але поступово, в міру посилення європейської інтеграції України ці зв’язки послаблюються , хоча і мають ще досить важливе значення в економіці України (додаток Б). [4]
Аналізуючи статистичні дані, видно, що обсяги експорту й імпорту як до країн СНД, так і до країн ЄС зростають. Але більш аналітичну інформацію показує частка зовнішньоторговельного обороту, яка припадає на ці країни (для спрощення розглянемо з країн СНД найбільшого торгівельного партнера – Російську Федерацію) (додаток В).
Судячи з додатку бачимо, що спостерігається тенденція до поглиблення двосторонніх торговельних відносин між Україною та Європейським Союзом і водночас послаблення їх з Росією, що підтверджує факт все більшої інтеграції України до ЄС. Проте інтеграція до ЄС не означає розірвання економічних відносин з країнами СНД, які склалися історично. В даній ситуації варто віднайти компроміс.
У рамках вироблення єдиної стратегічної лінії участі України в процесах міжнародної економічної інтеграції перспективним є поєднання двох геоекономічних векторів: західноєвропейського та східноєвропейського.
Доцільно прийняти модель стратегічного партнерства, у якій пріоритетним є створення Загальноєвропейського економічного простору, що буде базуватися на відповідних пропозиціях єврокомісії в рамках її ініціативи «Розширена Європа — сусідство». При реалізації цієї моделі, зона вільної торгівлі в рамках ЄЕП може розглядатися як додатковий інструмент, що забезпечує погоджене включення в процес формування Загального європейського економічного простору. Така модель була б активно підтримана Європейським союзом не тільки політично, але й організаційно, i фінансово, тому що повністю відповідає інтересам ЄС. При цьому Україна не обмежує свою участь у розвитку економічних відносин у рамках ЄЕП винятково формою зони вільної торгівлі, дозволяючи собі активно включатися у великі секторальні процеси інтеграції, які, однак, будуть загальноєвропейськими. [4]
3 ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
На шляху інтеграції України у світовий економічний простір стоїть значна кількість перешкод і проблем, головними з яких можна назвати низьку конкурентоспроможність українських товарів на світових ринках, недосконалу структуру експорту, від’ємне торгівельне сальдо, невисоку інвестиційну привабливість України, деякі недопрацювання з боку законодавства.
Аналіз товарної структури експорту поточного року показує, що найбільшу частку у експорті України, як і в попередні роки, складають недорогоцінні метали та вироби з них і мінеральні продукти (43,9 і 10,5 % відповідно).[8] Це означає, що структура українського експорту є недиверсифікована і зосереджена в основному на сировинних ресурсах, напівфабрикатах і невисокотехнологічних товарах.
В сучасних умовах розвитку світового господарства подібна спеціалізація експорту є неоптимальною з трьох причин:
- сировина, на відміну від технологій чи знань, вичерпується і не відновлюється;
- низький рівень переробки зазвичай означає низькі прибутки;
- у конкурентному світі сировину завжди можна замінити аналогічною сировиною з іншої країни, що робить попит на неї високо еластичним і зумовлює значні коливання ціни. [5]
За дослідженнями Міжнародного інституту менеджменту (ІМD, Швейцарія, м. Лозанна), який вважається найбільш професійним та об’єктивним, по рейтингу конкурентоспроможності Україна посідає 46 місце з 55 досліджуваних країн з індексом конкурентоспроможності 45,479. За складовими критеріями макроекономічних показників Україна посідає 43-тє місце, а за ефективністю бізнесу – 32-ге місце. Виходячи з цього можна зробити висновок про досить низький рівень конкурентоспроможності України. [6]