1.Поняття та структура міжнародного конфлікту.
Конфлікт- це багатогранне поняття та явище, яке є незаперечним та невід`ємним від людського соціуму, адже вся його історія пов`язана із динамікою наростання та спадання конфліктної напруги на протязі розвитку людства.
Що ж до міжнародного конфлікту, то тут інтереси стикаються вже на міждержавному рівні і суб`єктами конфлікту стають уже декілька д-ав, за умов протидії дек.між. сил чи акторів виникає зіткнення їхніх інт., що призводить до гострої протидії або протиборства. Наслідки вин.на міжнародному рівні і бувають різними- конфлікт може вилитись у між.кризу. Однією з особл.між. конф. є те, що він може виникнути зсередини д-ви,тобто він може бути внут. конф., а вже потім перерости у міжнар.і призвести до міжнар.наслідків. Причинами конфлікту або його об’єктами можуть бути ресурси, влада, цінності, території і їхнє коло може розширюватись. не завжди боротьба за об’єкти може перерости безпосередньо у к. Часто к.є останнім «аргументом» його учасника. Ототожнюється з наяв. насильства, яке часто має військову форму, але воно не завжди є об.атрибутом к.
виділяють:
- міждержавні конфлікти
- національно-визвольні війни (одна зі сторін – д-ва),антиколоніальні,війни народів,проти расизму,проти урядів
- внутрішні інтернац. К. (д-ва - помічник 1 зі сторін на території іншої д-ви)
Види міждержавних конфліктів:
- конфлікт ідеологій
-конфлікт через політичне панування
- територіальний конфлікт
- релігійний конфлікт
Міждержавний конфлікт часто реалізується у формі війни. Потрібно проводити чітку границю між війною й міждержавним конфліктом:
- військові конфлікти менш масштабні. Цілі - обмежені. Причини - спірні питання. Причина війни - глибинні економічні й ідеологічні протиріччя меду державами. Війни більше масштабні
- війна - стан усього суспільства, що участвуют у ній, військовий конфлікт - стан соціальної групи
- війна частково міняє подальший розвиток держави, військовий конфлікт може привести лише до незначних змін.
Структура конфлікту: сукупність стійких елементів конфлікту, динамічно взаємозалежних і організуючий конфлікт у цілісну систему. 1) Елементи конфлікту: (його учасники). 2) Предмет конфлікту (існуюча або уявлювана проблема є основою конфлікту, із приводу чого сторони вступають у протиборство). 3) Об'єкт конфлікту (він глибше, ніж предмет. Це головне ядро конфлікту. Рушійна сила конфлікту: а) матеріальна причина; б) соціальна причина (влада, статуси й ролі); в) духовна причина (духовні цінності, ідеї, норми, принципи, умови, у яких розвивається конфлікт, проблема інтересів і потреб, і т.д.); г) образ конфлікту
2.Основні етапи розвитку конфліктології.
Перші дослідження розглянутої проблеми, що дійшли до нас, ставляться до VII VI ст. до н.е. Китайські мислителі того часу думали, що джерело розвитку всього існуючого-у взаєминах властиві матерії позитивних (янь) і негативних (инь) сторін, що перебувають у постійному протиборстві й приводять до конфронтації їхніх носіїв.
У Ст.Греції виникає філ.вчення про протилежності і їхню роль у виникненні речей. Анаксимандр(610-547 до н.е.) ствер.,що речі виник.із пост. руху “апейрона”-єдиного матеріального початку, що призв.до виділення з нього протилежностей. Геракліт (6-5 ст. до н.е.) зробив спробу розкрити причину руху, представити його як необх.,закономір.процес,породжув.боротьбою протилежностей- все відбувається через боротьбу й по необхідності. Уважав війну батьком і царем усього сущого,а Платон(428 - 348 до н.е.) розглядав її як найбільше зло. На його думку, колись існувало “золоте століття”, коли “люди любили од.од.й ставилися доброзич.”. Проте в “ідеальній державі” Платона є воїни, готові виступити в похід у будь-який час. Гераклітові суперечив і Геродот (490-425 до н.е.). Він ств., що “ніхто настільки не безрозсудний, щоб віддати перевагу війні миру. Адже під час війни батьки ховають дітей, під час же миру - діти батьків”.Філософ-Матеріаліст Эпикур(341—270 до н.у.) також вважав, що негативні наслідки зіткнень змусять колись людей жити в стані миру. уже тоді намагалися визначити критерії “справедливого” і “несправедливого” насильства. Зокрема, Цицерон(106—43 до н.е.) висунув тезу про “справедливу й благочестиву війну”, що могла вестися для помсти за заподіяне зло, для вигнання із країни вторгшегося ворога (“Про державу”). Аврелий Августин ГиппонскийБлаженний (345—430) додав до умов Цицерона “справедливість намірів” ведучого війну.Фома Аквінський (1225—1274), розвиваючи думки про допустимість воєн у житті суспільства, визначив ще одну умову справ.в.: для неї повинна бути тобто санкція з боку держ. влади, війна й насильство є завжди гріхом.
Перша спроба сист.аналізу соц.конфліктів-Макіавеллі(1469—1527). Відході від тоді божественних поглядів, що панували, на дж.сусп.роз. К.-універс.стан сусп.через порочну природу людини, прагнення різних груп людей до постійного й необмеженого матеріального збаг. Дж.соц.к-це той хто/що зосереджує у своїх руках всю повноту держ.влади. Він негативно ставився до дворянства. Бачив у к.не тільки руйнівну, але й творчу функцію. Щоб зменшити негативну роль конфлікту, потрібно вміти правильно впливати на нього. Виконує цю місію д-ва. Эразм Роттердамский (1469—1536) відзначав, що “війна солодка для тих, хто її не знає” і вказував на наявність власної логіки к.,який утягуює в орбіту свого впливу всі нові верстви населення й країни. Аналізуючи причини воєн, Э. Роттердамский підкреслював, що часто низинні й корисливі якості правителів увергають народи у війну.Вони відчувають і бачать свою могутність, лише руйнуючи згоду в народі, а коли ця згода порушена, вони втягують народ у війну, щоб ще вільніше й легше грабувати й мучити нещасних людей.
Гуго Грацій (1583—1645) допускав можливість війни між д-ми, у якій обидві сторони переконані у власній правоті. Його міркування заклали основу для пізнішого поняття нейтралітету.
Фр. Бэкон (1561 - 1626) уперше піддав ґрунтовному теоретичному аналізу систему причин соц.конфліктів усередині кр.Серед них ключову роль грає тяжке матеріальне становище народу. Виникненню конфліктів сприяє зневага государями думок сенату й станів, політичні помилки в керуванні.
Томас Гоббс (1588—1679) обґрунтував концепцію “війни всіх проти всіх” як прир.стану. Він уважав головною причиною к.прагнення до рівності,що приводить до виникнення в людей однакових надій, бажання заволодіти тими ж об'єктами, необхідними для самозбереження або одержання задоволення, а це обертає людей у ворогів, породжує суперництво.
Новий час:ідеї Жан-Жака Руссо (1712—1778) про етапність всесв.-іст.процесу. Спочатку існує “природний стан”, коли люди вільні й рівні, потім розвиток цивілізації приводить до втрати стану рівності, волі й щастя й, нарешті, уклавши “сусп.договору, люди знову знайдуть втрачену гармонію суспільних відносин, “вічний мир” і згода. На думку Ж.-Ж. Руссо, суспільний договір можливий під твердим контролем народу, тому що війни міністрам потрібні й добра воля вони не виявлять. Тому “справа вже не в умовлянні, а в примусі”.
Уперше к.як багаторівневе соц.яв.був вивчений у роботі Адама Сміта (1723—1790) “Дослідження про природу й причини багатства народів”.В основі к.лежать розподіл сусп.на класи (капіталісти, земельні власники, наймані робітники) і економічне суперництво. Протиборство між класами- дж. поступального розвитку сусп., а соц.кон.-певне благо людства.
Нім.філ. ІммануилКант( 1724-1804) -стан миру між людьми, що живуть по сусідству, не є природним... якщо є стан війни, тобто якщо й не безперервні ворожі дії-це постійна погроза.
На думку нім.філ.Георга Гегеля (1770—1831), головна причина к. криється в соц.поляризації між “нагромадженням багатства”і “прив'язаного до праці класу”. Будучи прихильником сильної дер. влади, Гегель виступав проти смут і безладь усередині країни, що розхитують держ.єдність. Д. представляє інтереси всього суспільства й зобов.регулювати к.
Карл Клаузевиц (1780—1831) у праці “Про війну” визначив природу між.війсь.к., запропонувавши знамениту формулу: “Війна є продовження політики іншими коштами”. Протягом всієї історії між.в.к.були не біологічною неминучістю, не відхиленням від норми в курсі тої або іншої д-ви або проявом норовливості монарха, а закономірним розвитком тих процесів, які йшли усередині д-ав і на світовій арені до переростання їх у к.
3.Особливості філософського знання про міжнародний конфлікт. Типологія філософських поглядів стосовно конфлікту.
Перші дослідження розглянутої проблеми, що дійшли до нас, ставляться до VII VI ст. до н.е. Китайські мислителі того часу думали, що джерело розвитку всього існуючого-у взаєминах властиві матерії позитивних (янь) і негативних (инь) сторін, що перебувають у постійному протиборстві й приводять до конфронтації їхніх носіїв.
У Ст.Греції виникає філ.вчення про протилежності і їхню роль у виникненні речей. Анаксимандр(610-547 до н.е.) ствер.,що речі виник.із пост. руху “апейрона”-єдиного матеріального початку, що призв.до виділення з нього протилежностей. Геракліт (6-5 ст. до н.е.) зробив спробу розкрити причину руху, представити його як необх.,закономір.процес,породжув.боротьбою протилежностей- все відбувається через боротьбу й по необхідності. Уважав війну батьком і царем усього сущого,а Платон(428 - 348 до н.е.) розглядав її як найбільше зло. На його думку, колись існувало “золоте століття”, коли “люди любили од.од.й ставилися доброзич.”. Проте в “ідеальній державі” Платона є воїни, готові виступити в похід у будь-який час. Гераклітові суперечив і Геродот (490-425 до н.е.). Він ств., що “ніхто настільки не безрозсудний, щоб віддати перевагу війні миру. Адже під час війни батьки ховають дітей, під час же миру - діти батьків”.Філософ-Матеріаліст Эпикур(341—270 до н.у.) також вважав, що негативні наслідки зіткнень змусять колись людей жити в стані миру.