3. Нац. інтерес псих. виражає суб'єктивне розуміння потреб суспільства, яке завжди відмінневід реальності. У МВ наявна гармонія інтересів їхніх учасників, а розбіжності їхніх поглядів та суперечності не мають істотного характеру, оскількигармонізуються "невидимою рукою" (Бога, розуму тощо), що запозичено з економічної теорії А.Сміта.
4. К.на об'єктивній основі не можуть виникати, тому що будь-які суперечності, без об'єктивної основи, можна врегулювати за допомогою переговорів.МВ,і особливо зов.політика, мають здійснюватися за універсальними нормами моралі та міжнародним правом, як запорука стабільності, а їх порушення призводить до суперечностей і конфліктів, які є анормальним явищем.
18.Погляди політичного реалізму на причини міжнародних конфліктів.
Реалізм - один з найстарших теориетических підходів у міжнародних дослідженнях, що вимагає максимально точно й «реалістично» описувати МВ, тобто досліджувати те, що є, а то, що переважно або можливо з'явиться в майбутньому. Виник на початку 20 ст. як критика моралістичного й утопічного підходу в політику, що ігнорує реалії силових відносин на міжнародній арені. Він виходить із егоїстичної природи людини, що, відповідно до подань працюючих у цій парадигмі - хаотична взаємодія держав на світовій арені, що виступає у вигляді «поля» гострого протиборства- держави, взаємодіючи, зіштовхуються, подібно більярдним кулям. У цьому змісті МВ являють собою, по вираженню Т. Гоббса, «війну всіх проти всіх». Звідси ці відносини описуються реалістами як анархічні. Хаотична взаємодія регулюється різними договірними відносинами. Проте самі д-ви, відповідно до реалістів, діють на світовій арені, виходячи із 3 мотивів: досягнення й забезпечення безпеки держави; задоволення економічних вимог політично значимих верств населення; підвищення престижу д-ви.Існування д-ав і самої системи МВ залежить від чіткого проходження національним інтересам: це є одним із ключових понять у теорії реалізму. Національні інтереси мають об'єктивний характер, оскільки визначаються такими об'єктивними факторами, як традиції, незмінна природа людини, географічні умови й т.п. Основні положення:
- МВ являють собою взаємодію д-ав, які однорідні по своїй суті, є унітарними учасниками й, як люди, егоїстичні у своїх устремліннях.
- взаємодія держав здійснюється хаотично, тому що не існує «наддержавного владного центра». У результаті МВ є «анархічними».
- прагнення до могутності, зокрема до військової переваги, що гарантує безпека д-ав, - головний мотив їхньої діяльності.
- д-ва насамперед виходить зі своїх інтересів. При цьому вони можуть ураховувати моральні міркування, однак жодне з них не має право на визначення того, «що таке добре й що таке погано». Саме категорія «інтересу» охороняє від зловживань спекуляціями на моралі.
- політична реальність відрізняється від економічної: для політики головне - влада, для економіки - багатство.
- у світі МВ, де домінує силовий фактор, д-ви завжди повинні бути в повній готовності.
19.Неолібералізм і концепція „демократичного миру” у конфліктології.
Неолиберализм заперечує держ. регулювання економіки, розглядає вільний ринок і необмежену конкуренцію як основні засоби забезпечення прогресу й досягнення соц.справедливості, можливих насамперед на основі ек.росту, що виміряється ввп. Неолиберализм сформувалася як опозиція трансформації ліберальніх дей у сер.ХХ ст. Д-ви в неоліберальному підході хоча й розглядаються як головні учасники (акторы) на світовій арені, але далеко не єдині. Відзначається, що поряд з ними в сучасному світі діють міжурядові організації: універсальні (ООН), регіональні (зокрема, ОБСЄ), що спеціалізуються по сферах діяльності (у торгівлі, наприклад, Генеральна угода по торгівлі й тарифам — ГАТТ, перетворене потім у Всесвітню торговельну організацію — ВТО), а також неурядові, насамперед міжнародні — правозахисні, екологічні, феміністські й ін., не приналежній державі й не орієнтовані на прибуток. Крім того, активними учасниками міжнародної взаємодії є транснаціональні корпорації (ТНК) і внутрішньодержавні регіони різних країн.
Має й іншу назву— плюралізм. Активне підключення нових (нетрадиційних) акторов до МВ має, безліч наслідків. Д-ви «діляться» частиною своїх владних повноважень, «передаючи» їхнім іншим учасникам. У той же час вони можуть здобувати й нові функції, наприклад, пов'язані з координацією зусиль на світовій арені. Стирається грань між зов.й вн. політикою. Світ стає усе більше складним.
Має безліч форм і напрямків вони і перетинаються, і розглядаються як самостійні теоретичні школи. До їхнього числа ставиться концепція транснаціональних, відносин або «транснационализм», теорії комплексної взаємозалежності, теорієя міжнародних режимів та Теорія демократичного миру- (Майкл У. Дойль Брюс Рассетт) Сучасні ліб.-дем.д-ви не схильні вступати у війну один з одним для досягнення своїх цілей і вибирають мирні засоби для вирішення протиріч. Представники демократичного миру орієнтовані на державно-центристську модель миру, оскільки розглядають зов.пол. д-в.
20.Міжнародний конфлікт у теорії неореалізму. Аналіз робіт К. Уольтца та Р. Джилпіна.
1970-х рр.- неореалізм або структурний реалізм. Класиком цього підходу є американський дослідник К. Уолтц Його робота «Теорія міжнародної політики» стає основної на новому етапі розвитку реалістичної парадигми. У рамках неореалізму працюють і такі відомі дослідники, як Р. Гилпин, Б. Бузан. Розгляд. держави як ключовий елемент побудови МВ. Залишаючись основними й самостійними одиницями, або «молекулами», аналізу МВ, д-ви стали розглядатися неореалистами не тільки самі по собі, але й з урахуванням тих структур, які вони утворять, у тому числі союзів і міжурядових організацій (звідси й інша назва даного напрямку - структурний реалізм).Д-ави діють на міжнародній арені залежно від своєї міці. Одночасно зберігається й поняття «баланс сил», який дозволяє втримувати учасників від застосування сили в МВ. Розрізняють простий баланс сил- біполярна система, і складний- багатополярна, або багатополюсна, систем.
МВ мают анархічний характер. К. Уолтц порівнював МВ з ринком, де держави, подібно фірмам, діючи у своїх інтересах, конкурують із одними й співробітничають із іншими. Але основний акцент у неореалізмі робиться на конфлікті й конкуренції, коли країни співпрац. і одержують якийсь загальний прибуток, вони задаються питанням, як його розділити. При цьому вони виріш. хто саме одержить більше. Визначним є положення, відповідно до якого вирішальне значення в сучасних МВ робить глобальний рівень системи МВ, тобто сама міжнародна структура. Вона й «задає» розподіл можливостей (у першу чергу військових) серед держав.
Сформулював 3 основних принципи структури МВ-структурна тріада К. Уолтца
*Д-ви в МВ керуються мотивом виживання- вони можуть мати незліченну безліч розходжень цілей. Основою для досягнення є виживання.
*Учасники МВ-тільки держави, недержавні учасники (нап., ТНК) тільки тоді будуть відігравати вирішальну роль у системі МВ, коли зможуть наздогнати й перегнати наддержави по наявності повноважень і владних можливостей. Д-ви підпадають під вплив і примус системи МВ, але вони наділені правом вирішувати, як будуть діяти в цих умовах.
*Д-ви не однорідні, а мають різні можливості або потенціал. Вони намагаються збільшити його, що може привести, і приводить, до зміни структури МВ.
21.Неомарксизм та постмодерністські теорії міжнародного конфлікту: порівняльний аналіз.
Неомарксистский підхід підкреслює економічну нерівність у сучасному світі й розшарування населення по економічному параметру. У рамках неомарксизма уведені поняття «країни третього світу» (ті що розвиваються) і «країни другого світу» (соціалістичні). Неомарксизма є в роботах К. Маркса, представники теорії - Иммануил Валлерстайн, Андре Гундер Франк, Роберт Кокс.
Світсистемна теорія - один з найбільш відомих варіантів неомарксизма:
-світ ділиться не тільки на д-ви, але й на класи, поява ж д-ав було необхідним для переходу до світової економічної системи і її перемоги над імперіями.
-У цей час існує тільки один мир-економіка - капіталістична.
-У результаті розвитку капіталізму відбулося розшарування країн на 3 час.-центр (ядро), периферію й напівпериферію. Розвиток ядра відбувається за рахунок периферійних країн, що приводить до конфліктів.
-Теорія попереджає про поляризацію, що проходить по лінії - багата Північ-Бідний Південь, що веде до потенційних конфліктів.
Теорія залежності робить акцент на сучасному стані світу. Економічна відсталість або розвиненість не является природнии етапами розв., а виникли в результаті нерівноправних держ.відносин. Тобто розвинені країни економічно експлуатують ті кр. що розвиваються, що гальмує їхню економіку й приводить як до економічних, так і політичним конфліктам.
Школа Грамши (італійська школа) - положення світової гегемонії, що ґрунтується сильною державою, які фактично нав'язує іншим світовий порядок. До гегемона примикають інші, у результаті чого формується історичний гегемонный блок.
Постмодернізм виник під впливом неомарксизма. На виникнення постмодернізму вплинула нафтова криза 1970х років і діяльність країн-експортерів нафти, валютні потрясіння й розширення прірви між багатою північчю й бідним півднем. З'явилися конфлікти малої інтенсивності, які вписувалися в протистояння двох надд-ав.
Існують такі теорії постмодернізму:
- раціоналістична
- класична
- критична (ґрунтується на критику реалістичних підходів)
- конструктивізм (мир постійно міняється й самі люди викликають ці зміни, прагнуть не обьяснить дійсність, а змінити її)
При дослідженні міжнародних конфліктів постмодернізм виявляється на різних рівнях, серед яких найважливішими є: 1) філософський; 2) загальнонауковий; 3) рівень теорії міжнародних відносин; 4) рівень теоретичної конфліктології. З погляду пост-модерністів, міжнародний конфлікт визначається не об'єктивними факторами, а суб'єктивними рисами його учасників: особливостями їхнього сприйняття, системами цінностей, обміном інформацією тощо. Міжнародний конфлікт розглядається постмодерністами як результат взаємодії суб'єктивних факторів, у якому вирішальну роль часто грають викривлені сприйняття, різного роду помилки та упередженості, що мають як соціальне, так і наукове походження.