Реферат на тему:
«Міжнародні карні трибунали»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 4. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО ЛІВАНУ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Трибунал – це надзвичайний суд, нерідко (але не обов’язково) військовий, так чи інакше протиставлений регулярним судам загальної юрисдикції. Назву «трибунал» носили суди інквізиції. За зразком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі (напередодні якого відбувався Нюрнберзький процес) таку назву мають Міжнародний карний трибунал по колишній Югославії, Міжнародний карний трибунал по Руанді та інші. В Польщі конституційний суд має назву Конституційного трибуналу. На деяких мовах (наприклад, французькій) слово «трибунал» означає звичайний суд, не обов’язково надзвичайний, англійською юридичною мовою це загальний термін для судів різних рівнів.
Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб — відносно нове явище в міжнародно-правовій практиці. Уперше фізичні особи були притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності на підставі вироків Нюрнберзького та Токійського військових трибуналів. Надалі на можливість настання такої відповідальності для фізичних осіб указували кілька міжнародних договорів, зокрема Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р., Римський Статут Міжнародного кримінального суду, а також Статути Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії та Міжнародного трибуналу з Руанди.
Ідея створення міжнародних кримінальних судових органів неодноразово виникала в міжнародно-правовій доктрині. Однак ці плани не були реалізовані. Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали Нюрнберзький військовий трибунал і Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (далі — Токійський військовий трибунал), створені ad hock після закінчення Другої світової війни для притягнення до відповідальності головних німецьких і японських військових злочинців. Нюрнберзький військовий трибунал було створено відповідно до Декларації про відповідальність гітлерівців за скоєні злочини 30 жовтня 1943 р., прийнятою на Московській конференції 1943 р. і Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії та Франції про судове переслідування й покарання головних воєнних злодіїв європейських країн «осі» 08 серпня 1945 р. А Токійський військовий трибунал створений відповідно до Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії, Франції, Китаю, Австралії, Канади, Нідерландів і Нової Зеландії 19 січня 1946 р., до якого пізніше приєдналися Індія й Філіппіни [7].
За рішенням Потсдамської конференції утворювався Міжнародний військовий трибунал, який мав засудити воєнних злочинців і злочини, скоєні ними. З 20 листопада 1945 р. до 1 жовтня 1946 р. тривав Нюрнберзький судовий процес над групою головних німецьких воєнних злочинців. Міжнародний військовий трибунал визнав підсудних винними у здійсненні підготовки і веденні агресивних воєн проти миролюбних країн, у порушенні міжнародних договорів та угод, у здійсненні спланованих воєнних злочинів, що проводились з особливою жорстокістю, у злочинах проти людства (знищенні народів за расовими та національними ознаками). Герінгу, Ріббентропу, Кейтелю, Кальтенбруннеру, Розенбергу, Франко та іншим злочинцям (всього 12 чол.) було винесено смертний вирок, деяким (Гесс, Функ) - довічне ув'язнення. Трибунал оголосив злочинним керівний склад нацистської партії, СС, СД, гестапо. Вимога СРСР визнати злочинними організаціями гітлерівський уряд, верховне командування та генштаб не були підтримані. Представник Радянського Союзу заявив про незгоду з рішенням щодо виправдання Шахта та деяких інших німецьких діячів, які фінансували нацистську партію.
Нюрнберзький процес - перший в історії міжнародний суд над групою осіб, які заволоділи державою і перетворили її на знаряддя страшних злочинів. Вперше в юридичній практиці були засуджені державні діячі, відповідальні за агресію і військові злочини [8, 9].
Над головними японськими воєнними злочинцями з 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. у Міжнародному військовому трибуналі для Далекого Сходу проходив Токійський судовий процес. За участь у підготовці та розв'язанні агресивної війни, за здійснення масового знищення мирного населення в окупованих країнах і полонених та інші злочини семи найбільшим злочинцям було винесено смертний вирок, 16 - довічне ув'язнення. Серед страчених були колишні прем'єр-міністр Японії, військовий міністр, представники вищого генералітету.Вирішення питань подальшого післявоєнного мирного врегулювання дедалі більше ускладнювалось суперництвом між США і СРСР.
Незважаючи на недовгий час існування трибуналів (на Нюрнберзькому вирок був винесений 01 жовтня 1946 р., а на Токійському — 04 листопада 1948 р.), вони вплинули на формування принципів міжнародної кримінальної відповідальності за здійснення військових злочинів і злочинів проти людства, а також на становлення та розвиток ідеї міжнародної кримінальної юстиції.
Досвід створення міжнародних кримінальних судів був відновлений на початку 90-х років, коли Радою Безпеки ООН були засновані Міжнародний трибунал з Руанди та Міжнародний трибунал з колишньої Югославії. З огляду на те, що вони обидва створені adhock, держави дійшли згоди щодо запровадження постійного Міжнародного кримінального суду, Статут якого набув чинності у 2002 р. Після прийняття Статуту Міжнародного військового трибуналу 1945 року та винесення Вироку Нюрнберзького трибуналу 1946 року, другим етапом становлення міжнародного кримінального права стало прийняття Резолюціями Ради Безпеки ООН Статутів міжнародних трибуналів по колишній Югославії та Руанді.
РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО КОЛИШНІЙ ЮГОСЛАВІЇ
Міжнародний карний Трибунал по колишній Югославії почав свою роботу в 1993 році, а планує завершити її до 2010 року.
За останні майже шістдесят років конфлікт в колишній Югославії став чи не першим широкомасштабним конфліктом в Європі. Значну роль зіграли й засоби масової інформації, які донесли до широкої публіки картину людських страждань, що призвело до створення коаліції суспільних сил на підтримку створення міжнародного карного суду. В якості тимчасових мір був створений міжнародний трибунал adhoc. Таким чином, в історії створення міжнародного карного суду створення Міжнародного трибуналу по колишній Югославії стало справжнім проривом в міжнародному праві. Першим кроком РБ ООН стало засудження жорстокості, яку чинили в колишній Югославії як порушення міжнародного гуманітарного права та вказала на індивідуальну відповідальність тих, хто її коїв у своїй резолюції 764 (1993) [4]. Другим кроком стало прийняття посилених мір щодо розслідування порушень з допомогою держав та міжнародних гуманітарних організацій і комісії експертів. Однак прийняті міри не змінили ситуації, а зібраний матеріал не відповідав пред’явленим до нього вимогам. Тож, у відповідь на ініціативу ряда держав-членів ООН, Асамблеї Ради Європи, Європарламенту, доповідачів у раках Московського механізму з людського виміру ОБСЄ в Боснії, Герцеговині, Хорватії та інших держав, Рада Безпеки 22 лютого 1993 року в резолюції 808 (1993) в принципі вирішила питання про створення міжнародного трибуналу для переслідування винних в скоєнні порушень міжнародного гуманітарного права. Згідно резолюції Генеральний секретар представив доповідь, в якій містився проект Статуту Трибунала [1]. В проекті були враховані думки 31 країни та деяких міжнародних організацій, які представили свої коментарі щодо проекту. На основі проекту РБ ООН зробила третій крок – створення трибуналу. Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, які відповідають за суттєві порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні на території колишньої Югославії з 1991 року, був затверджений резолюцією 827 (1993) Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 року для вирішення в судовому порядку справ про суттєві порушення міжнародного гуманітарного права в регіоні. Його місцезнаходження – місто Гаага (королівство Нідерланди). Цілі Міжнародного карного трибуналу по колишній Югославії були визначені наступні:
1. притягти до судової відповідальності осіб, можливо винних в порушенні міжнародного гуманітарного права;
2. встановити справедливість по відношенню до потерпілих;
3. попередити нові злочини;
4. сприяти відновленню миру шляхом сприяння примиренню в колишній Югославії [1].
Трибунал складається з наступних частин: судового органу, який складається з трьох Судових камер та однієї Апеляційної камери; Канцелярії Обвинувачувача та Секретаріату. До складу Трибуналу входять 25 суддів, з них 16 постійних та 9 суддів adlitem.
На даний момент Трибунал продовжує свою роботу, яку повинен закінчити, згідно мандату, до 2010 року. Продовжується процес передачі справ державам колишньої Югославії. У 2005 році було створено палату з військових злочинів у Державному суді Боснії та Герцеговини, що забезпечила додаткові можливості для судового переслідування за скоєння військових злочинів у цьому регіоні. Крім того слідчі справи були передані прокурору Боснії та Герцеговини. З урахуванням передачі справ місцевих судам до правила 11 bis Правил процедури та доведення Трибуналу були внесені поправки. Також поправки були внесені до правил 98 bis и 124.
У 2005 році Трибунал виніс вирок дев’яти обвинувачуваним, розглядав 30 інших справ, за якими проходять 51 обвинувачуваний. Судові камери винесли загалом три судових рішення. Апеляційна камера винесла чотири рішення. У слідчому ізоляторі Трибунала під вартою знаходились 58 чоловік, а 21 людину було звільнено умовно. Трибунал передав трьох осіб, яких було засуджено Данії, Іспанії та Об’єднаному Королівству для відбування покарання. Отже, Трибунал продовжує рухатися вперед на шляху до виконання свого мандату для забезпечення того, щоб загалом 163 особи, яким було висунено обвинувачення, були передані правосуддю.