СВІТОВА ЕКОНОМІКА
Світове господарство сформувалося на рубежі XIX — XX століть на основі поглиблення міжнародного поділу праці і складається із сукупності національних господарств у їх взаємозв'язку та взаємодії. Формування світового господарства було започатковане Великими географічними відкриттями XV — XVI століть і зв'язаним із ними розвитком світового ринку. Переростання світового ринку у світове господарство відбувалося на основі розвитку великого машинного виробництва, яке зумовило збільшення масштабів концентрації виробництва і капіталу. Внаслідок цього посилилась тенденція до формування міжнародних економічних відносин не тільки через обмін товарами, а й безпосередньо на основі виробничих зв'язків між окремими фірмами і державами.
В останні десятиліття процеси взаємодії національних економне у світовому господарстві надзвичайно посилилися під впливом науково-технічної і технологічної революції!. Вплив інформаційних технологій виявляється, зокрема, у тому, що вони створюють матеріальну інфраструктуру світового господарства. Без існуючих телекомунікаційних мереж, без устаткування, яке базується на мікроелектроніці, неможливою була б узгоджена координація процесів виробництва та управління, притаманна сучасному світовому господарству. Інформаційні технології впливають і на структуру світової економіки, оскільки галузі, що їх продукують, розвиваються найбільш швидкими темпами.
Переваги, що їх дає використання сучасних технологій у сфері підвищення ефективності виробництва та якості продукції, сприяють поглибленню процесів інтернаціоналізації господарського життя, прагненню використати кращі досягнення людського інтелекту кожною країною. А це, в свою чергу, можливо на основі подальшого зближення держав, їх інтеграції.
Фактором посилення цілісності світової економіки стала і необхідність спільного вирішення таких глобальних проблем, як екологічна, продовольча, енергетична та ін.
Структура світового господарства включає ряд елементів, серед яких можна виділити сукупність національних економік та їх відносин; транснаціональні корпорації; механізм функціонування світового господарства, елементами якого є світові ринки товарів, капіталів, робочої сили, валюти, науково-технічної інформації.
Складність проблем розвитку світового господарства, різноспрямованість інтересів його учасників спонукала окремі групи країн створювати інтеграційні об'єднання, метою яких було посилення взаємодії національних економік. Прикладом одного із таких об'єднань може бути Європейське економічне співтовариство («Спільний ринок»), що виникло у 1957 році і стало з часом основою більш високої форми інтеграції — Європейського Союзу (1993 р.). З початку утворення ЄЕС його учасники виступали за поступову відміну мита та імпортних квот на всі товари, якими торгують країни-учасниці; встановлення спільної системи мит щодо товарів з країн, які не входять до «Спільного ринку»; досягнення вільного руху капіталів і робочої сили у межах ЄЕС; розробку спільної економічної політики з питань, у вирішенні яких зацікавлені країни-учасниці.
Аналізуючи тенденції розвитку світового господарства за останні десятиріччя, слід мати на увазі істотну роль транснаціональних корпорацій (ТНК)— національних за капіталом і контролем, але міжнародних за сферою діяльності. Про масштаби діяльності ТНК свідчить той факт, що на 2 тис. ТНК припадає 75 % виробництва країн із ринковою організацією економіки, 500 найбільших із них контролюють 80 % усіх капіталовкладень за кордоном, а деякі перевищують за могутністю невеликі європейські країни.
ТНК виступають основними суб'єктами інтернаціоналізації виробництва і конкурентами на світовому ринку. У їхній конкурентній боротьбі відзначаються дві суперечливі тенденції: з одного боку, посилення такої боротьби, з другого — переплетення інтересів, взаємодія у формі кооперування, особливо у сфері науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).
Значним є вплив ТНК на слаборозвинуті країни, які залучають інвестиції із європейських держав, США і Японії для вирішення своїх економічних та соціальних проблем, прискорення інтеграції у світове господарство. Наслідки діяльності ТНК у цьому випадку не є однозначними. З одного боку, через ТНК до латиноамериканських, азіатських і африканських країн надходить сучасна технологія, створюються підприємства, на яких виготовляються технічно складні і конкурентоспроможні товари. ТНК використовують можливість створення спільних із національним капіталом підприємств для виготовлення не лише трудомісткої, а й наукомісткої продукції. Однак поряд із цим ТНК мають і власний інтерес, переводячи до країн «третього світу» екологічно шкідливі виробництва, використовуючи їх дешеву робочу силу. Приваблює ТНК і можливість використання природних ресурсів, земельних ділянок, відсутність жорсткого законодавства у сфері охорони праці, що дає змогу зменшувати витрати виробництва і збільшувати прибутки.
Оскільки найновіші технології, якими володіють ТНК, є одним із головних факторів конкурентоспроможності продукції, вони, як правило, не продаються іншим країнам. Понад 60 % нових технологій реалізуються через внутрішньофірмові канали, не змінюючи власника. В окремих випадках обмеження на передачу технологій викликаються міркуваннями збереження міжнародної безпеки і стосуються ядерних, хімічних, ракетно-космічних та деяких інших технологій. Але в цілому у діяльності ТНК у «третьому світі» нині переважають цивілізаторські, а не колоніалістичні тенденції.
У світовому господарстві можна виділити кілька груп країн, які істотно відрізняються за рівнем доходів населення.
До першої групи відносять індустріально розвинуті країни, а саме США, Японію, Канаду, Австралію, Нову Зеландію та більшість країн Західної Європи. Економічна система цих країн базується на ринкових засадах, застосуванні прогресивних технологій і кваліфікованої робочої сили.
До другої групи відносяться кілька країн — експортерів нафти (Саудівська Аравія, Кувейт, Лівія та ін.), які мають досить високі показники валового національного продукту (ВНП) на душу населення завдяки експорту рідкого палива, але не належать до індустріально розвинутих.
До третьої групи належить більшість країн Азії, Африки і Латинської Америки, які відносять до економічно відсталих держав. Близько сотні цих країн ще не пройшли стадію індустріалізації, рівень грамотності їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробіття. Населення зайняте переважно у сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції на експорт — кави, бананів, цукру, бавовни-сирцю тощо. Також експортується сировина для окремих галузей промисловості (олово, руди рідкісних металів та ін.). У багатьох країнах, де мешкає 3/4 населення світу, панують злидні і голод, там висока смертність населення, у тому числі дитяча.
Шляхи прискорення економічного зростання і подолання бідності слаборозвинутих країн слід шукати на двох напрямках:
1) більш ефективному використанні і розподілі економічних ресурсів;
2) нагромадженні доходів, яке дасть змогу розширити виробничі можливості країн на новій технічній і технологічній основі.
Основними перешкодами для слаборозвинутих країн вирішенні їхніх економічних і соціальних проблем є внутрішні причини, у тому числі соціально-культурні умови, в яких вони перебувають. Вплив останніх виявляє. через зміни у мисленні людей, їх поведінці прагнення до розвитку. Соціокультурні перешкоди для такого прагнення можуть бути пов'язані, наприклад із домінуванням племінних відносин над загальнодержавними, коли міжплемінні чвари заважають розвивати ефективну спеціалізацію і торгівлю в країц іншому випадку дотримання релігійних звичаїв та обрядів може істотно обмежувати тривалість робочого днявідволікати кошти населення від їх продуктивного використання. Так, мешканці сільської місцевості Інді витрачають на церковні обряди 7 % свого особистого до ходу. Поряд із внутрішніми факторами, які визначають місце слаборозвинутих країн у світовому господарстві, діють і зовнішні, пов'язані із впливом розвинутих країн, їх концентрованим виявом є криза заборгованості по кредитах, отриманих країнами, що розвиваються. У 1991 році зовнішня заборгованість дорівнювала 1351 млрд. доларів, що становить близько 50 % їх ВНП.
Слід мати на увазі, що тягар заборгованості визначається не абсолютною величиною боргу, а сумою платежів для його обслуговування. Джерелом останніх можуть бути вироблений ВНП і експорт, тому застосовується показник відношення платежів по боргових зобов'язаннях до ВНП і експортної виручки. Так, на обслуговування заборгованості в кінці 80-х років країни, що розвиваються, витрачали 20 % і більше своїх експортних надходжень (критична межа — 25 %).
Криза заборгованості спричиняє негативний зворотний вплив на розвинуті країни і все світове господарство. Тому комерційні банки США, європейських та інших держав змушені були списати певну частину боргів слаборозвинутих країн.
Радикальне вирішення своїх проблем у світовій економіці слаборозвинуті країни бачать у встановленні «нового світового економічного порядку», який би дав змогу прискорити їхнє економічне зростання, перерозподілити на їхню користь частину світового доходу.
При цьому пропонується встановити преференційний митний режим, тобто нижчі митні тарифи на товари слаборозвинутих країн порівняно з тими, якими обкладаються товари індустріально розвинутих держав, усунути «ножиці цін» на експортовану й імпортовану слаборозвинутими країнами продукцію та ін.
Нові індустріальні країни. На тлі проблем, які стоять перед багатьма молодими державами, особливо вражаючими є результати розвитку «нових індустріальних країн» (НІК). До них відносяться Тайвань, Гонконг, Республіка Корея, Сінгапур, Малайзія, Таїланд, Бразилія, Мексика, Аргентина та ін. У процесі індустріалізації цих держав, які у 50-ті роки мало чим відрізнялися від інших слаборозвинутих країн, можна виділити три етапи: