Принцип незастосування сили або загрози силою у міжнародних відносинах – це загальна вимога, на якій ґрунтується Статут ООН: „Усі члени Організації Об’єднаних Націй утримуються в міжнародних відносинах від загрози силою та її застосування як проти територіальної недоторканності й політичної незалежності будь-якої держави, так і якось інакше”. Статут ООН визнає правомірність застосування сили лише у двох випадках: для самооборони, якщо стався збройний напад на державу (ст. 51), і за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, будь-якого порушення миру та акту агресії (статті 39 і 42). Принцип незастосування сили вимагає від держав утримуватися від силових методів, пропаганди агресії та війни у зовнішній політиці. Агресивну війну оголошено міжнародним злочином, що тягне міжнародно-правову відповідальність держав і міжнародну кримінальну відповідальність осіб.
Принцип суверенної рівності держав. Соціальною аксіомою є те, що домовитись можуть тільки рівні. Коли ж у взаємовідносинах і позиціях сторін немає рівності, то вони ґрунтуються не на угодах, а на відвертому або прихованому підпорядкуванні.Декларація про принципи міжнародного права проголошує, що всі держави є рівноправними членами міжнародного співтовариства незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного чи іншого характеру, що для всіх країн існує однаковий обов’язок виконувати повністю і сумлінно їх міжнародні зобов’язання й жити в мирі з іншими державами; що всі країни рівноправно зацікавлені у розв’язанні загальнолюдських проблем, створенні всеохоплюючої системи міжнародної безпеки, колективної відповідальності держав перед людством.
Принцип непорушності державних кордонів полягає у міжнародно-правовому визнанні існуючих кордонів, у відмові від будь-яких зазіхань на них. Цей принцип є підставою для заперечення територіальної експансії у будь-якій формі. Принцип територіальної цілісності виключає насильне загарбання або зміну приналежності іноземних територій, а також забороняє протиправне використання іноземних територій або завдання їм шкоди.
Принцип невтручання у внутрішні справи Статут ООН накладає на всі держави зобов’язання не втручатися безпосередньо чи опосередковано з будь-яких причин у справи, що належать до внутрішньої компетенції іншої країни.
Принцип поважання прав людини та її свобод як одного з основних принципів зовнішньої політики будь-якої держави. Цей принцип має загальне міжнародно-правове зобов’язання для всіх держав незалежно від їх політичних, економічних, соціальних систем та рівня розвитку поважати й дотримуватись прав людини та свобод усіх індивідів незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.
Принцип взаємного інтересу Принцип балансу сил і формула розвитку держав шляхом обмеження інтересів інших країн і народів у сучасному світі втрачають сенс. На зміну концепції балансу сил іде концепція балансу інтересів у зовнішній політиці держав.
Принцип пріоритету загальнолюдських цінностей над вузько націоналістичними любої держави.
Принцип відповідності нормам міжнародного права.
В Конституції України визначаються наступні задачі зовнішньої політики держави (ст. 18):
- забезпечення національних інтересів держави;
- захист прав і інтересів громадян України за кордоном;
- створення необхідних умов для соціально-економічного розвитку держави.
Сучасні держави, виходячи з того, яку вони проводять зовнішню політику, можна віднести до таких груп:
1. Держави з нейтральним курсом зовнішньої політики: не є членами воєнно-політичних союзів і на своїй території не мають воєнних баз інших держав (Швеція, Швейцарія, Фінляндія).
2. Держави, які входять в систему воєнно-політичних союзів, або пов’язані воєнно-політичними погодженнями між собою (держави НАТО).
3. Держави, зовнішня політика яких в значній мірі зорієнтована на відношення у середині певного регіону (більшість держав Африки).
4. Держави, зовнішня політика яких знаходиться в стадії розвитку (держави із СРСР).
5. Держави, які мають територіальні претензії до інших держав (Японія, Ізраїль, Китай).
6. Група держав, у зовнішній політиці яких проглядається релігійний фактор (Палестина, Афганістан, Іран, Ірак).
Основні тенденції у зовнішній політиці держав, які визначають роль і місце армії на сучасному етапі
Перша: оздоровлення міжнародної обстановки і посилення можливостей розв’язання великомаштабної війни.
Фактори, які характеризують цю тенденцію:
1. Зниження глобальних протиріч між двома світовими суспільно-політичними системами.
2. Усвідомлення політичними керівниками світових держав, перш за все ядерних, безперспективності війни між ними.
3. Зниження рівня озброєнь і збройних сил великих держав, зміцнення між ними довіри.
4. Становлення нової системи міжнародних відносин (під егідою ООН).
Друга: збереження небезпеки виникнення воєнних конфліктів локального масштабу, використання воєнної сили для вирішення суперечних проблем.
Основні фактори цієї тенденції:
1. Прихильність США політиці гегемонізму і диктату, розширення зон впливу США, ставка на силу у вирішенні кризових явищ.
2. виникнення у Європі та Центральній Азії нових держав, переділ сфер впливу.
3. Наявність економічних криз у нових державах.
4. Стимулювання протиріч націоналістичними і іншими шляхами для досягнення своїх політичних цілей.
5. Зріст нетрадиційних видів небезпеки: економічна, соціальна, кримінальна, міжнародний тероризм.
Виходячи з цих тенденцій видно, що армія набуває зараз нових функцій:
-Армія використовується, як останній аргумент у локальних воєнних конфліктах.
-Миротворча діяльність у зонах воєнних конфліктів.
Баланс інтересів у зовнішній політиці – це не підпорядкування інтересів інших країн своїм інтересам, а здатність включити їх інтереси в коло своїх власних.
Висновок: людство поступово уявляє всю складність свого майбутнього, тому процес становлення взаємозалежного світу, єдиного соціуму інтенсивно розвивається. Закономірності становлення цілісного світу не тільки наполегливо вимагають досягнення балансу інтересів різних держав, планування та реалізації ними неконфронтаційного зовнішньополітичного курсу, але й вимагають узгодженості політичної волі народів і урядів усіх країн як необхідної умови збереження миру, прогресу цивілізації.