d) Добровільні експортні обмеження. Вони є щодо новою формою торгових бар'єрів. У цьому випадку іноземні фірми "добровільно" обмежують свого експорту у визначені країни. Експортери дають згоду на добровільні експортні обмеження (які аналогічні імпортним квотам) у надії уникнути більш твердих торгових бар'єрів. Так, японські автобудівники під погрозою введення США більш високих чи тарифів низьких імпортних квот погодилися на введення добровільних експортних обмежень на свій експорт у США.
Чому мита й квоти застосовуються у світовій практиці, якщо відомо, що вони перешкоджають вільній торгівлі й у такий спосіб знижують економічну ефективність? У той час як країни в цілому виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі й групи постачальників ресурсів можуть виявитися в числі потерпілих. Легко зрозуміти, чому групи підприємців, зайнятих таким виробництвом, намагаються зберегти або поліпшити свої економічні позиції, переконуючи уряд увести чи тарифи квоти для захисту їхній від шкідливого впливу вільної торгівлі. Узагалі те мова йде про високоефективні галузі, про що свідчить їх порівняльні відомості і їхня здатність продавати товари на світових ринках. Коротше кажучи, мита прямо сприяють експансії щодо неефективних галузей, що не мають порівняльні переваги, і непрямим образом викликають згортання щодо ефективних галузей, що мають порівняльні переваги. Це означає, що мита служать причиною передислокації ресурсів у невірному напрямку. Це не дивно. Відомо, що спеціалізація і не скована нічим світова торгівля, що базується на порівняльних перевагах, ведуть до ефективного використання світових ресурсів і розширенню реального обсягу світового виробництва. Мета й наслідок захисних податків ( скорочення світової торгівлі. Звідси помімо своїх специфічних наслідків для споживачів, а також іноземних і місцевих виробників мита скорочують обсяги реального мирового виробництва.
a)Необхідність забезпечення оборони. Аргумент має скоріше військово-політичний, а не економічний характер: захисні мита потрібні для збереження і посилення галузей, що випускають стратегічні товари і матеріали, що необхідні для оборони й ведення війни. Затверджується, що в нестабільному світі військово-політичні цілі (само забезпеченість) повинні брати верх над економічними (ефективність розміщення світових ресурсів). Посилення національної безпеки, з одного боку, і ослаблення виробничої ефективності, з іншої, супроводжуються перерозподілом ресурсів на користь стратегічних галузей. На жаль, об'єктивного критерію для оцінки відносних витрат і вигод цього процесу не існує. Економіст може тільки привернути увагу до того факту, що введення податків для посилення обороноздатності країни зв'язано з деякими економічним витратами.
Хоча можна погодитися з тим, що імпортувати системи наведення ракет зі СНД буде не кращою ідеєю, однак доводи на користь само забезпеченості заслуговують самої серйозної критики. Імовірно, практично будь-яка галузь чи прямо побічно вносить свій внесок у національну безпеку. Чи можна назвати галузь, що не внесла хоч невеликий внесок у перемогу в другій світовій війні? Але навіть якщо відкинути ці критичні зауваження, ( невже немає більш зроблених, чим мита, засобів для забезпечення необхідної моці стратегічних галузей? Досягнення само забезпеченості за допомогою податків породжує витрати у формі більш високих внутрішніх цін на продукцію захищених галузей. Витрати зрослої обороноздатності розподіляються в обов'язковому порядку між тими споживачами, що купують продукцію цих галузей. Практично всі економісти погоджуються з тим, що прямі субсидії стратегічним галузям, финансируємих із загальних податкових надходжень, спричинили б за собою більш рівномірний розподіл цих витрат.
B)Збільшення внутрішньої зайнятості. Гасло "Рятуйте національні робочі місця!" використовуваний у захист податків, стає усе більш модним по мере того як економіка наближається до спаду. Він корениться в мікроаналізі. Сукупні витрати у відкритій економіці складаються зі споживчих витрат, капіталовкладень, державних витрат і чистого експорту. Чистий експорт дорівнює різниці між експортом і імпортом. Збільшення сукупних витрат у результаті скорочення імпорту зробить стимулюючий вплив на внутріекономічний розвиток, оскільки спричинить за собою різке зростання доходів і зайнятості. Але така політика має великі дефекти.
Збільшення імпорту приводить до скорочення деякої кількості робочих місць у країні , але в теж час створює інші робочі місця. Імпорт сприяв ліквідації в останні роки частини робочих місць у деяких галузях промисловості. Але з іншої сторони виникли проблеми з перенасиченням ринку імпортною радіотехнікою й електронним устаткуванням, що підвищили конкуренцію і вдарили по зайнятості в галузях. Таким чином, хоча імпортні обмеження змінюють структуру зайнятості, вони в дійсності можуть лише незначно, або взагалі не можуть, впливати на рівень зайнятості.
Очевидно, що всі країни не можуть одночасно домогтися успіху при введенні імпортних обмежень. Експорт однієї країни є імпортом для іншої. У тім же ступені, у який перевищення експорту над імпортом, досягнуте однією країною, може стимулювати її економіку, надлишок імпорту над експортом в іншій економіці загострює проблему безробіття. Немає нічого дивного, що введення імпортних податків і квот із метою досягнення повної зайнятості в країні називається політикою "розорю сусіда". З її допомогою внутрішні проблеми країни зважуються за рахунок руйнування торгових партнерів.
Країни, що постраждали від податків і квот, імовірно, почнуть відповідні дії, викликаючи нове підвищення торгових бар'єрів, що зрештою, задушать торгівлю до такого ступеня, що всім країнам стане гірше. Не дивно, що закон про податки Смута-Хауди 1930 р. , що установив найбільш високого мита, коли-небудь, що діяли в США, боляче вдарив по країні. Цей закон про податки, замість того, щоб стимулювати економіку, тільки спровокував ряд відповідних дій з боку країн потерпілих від цих мір. Це викликало подальше скорочення міжнародної торгівлі і сприяло появі тенденції до зниження рівня доходів і зайнятості у всіх країнах.
У довгостроковому плані перевищення експорту над імпортом як засіб стимулювання внутрішньої зайнятості приречено на невдачу. Варто пам'ятати: саме через американський імпорт іноземні держави заробляють долари, на які вони купують товари американського експорту. У довгостроковому плані, для, того щоб експортувати, країна повинна імпортувати. Отже, довгострокова мета полягає зовсім не в тім, щоб збільшити внутрішню зайнятість, а в тім, щоб, у кращому випадку передислокувати робітників з експортних галузей у захищені галузі, що орієнтуються на внутрішній ринок. Це переміщення приводить до менш ефективного розміщення ресурсів. Мита перекривають шлях ресурсам у ті галузі, у яких виробництво настільки ефективне, що забезпечує порівняльне переваги. Немає ніяких сумнівів, що при виборі анти циклічних мір розумна сучасна грошова і податкова політика краще маніпулювання податками й квотами.
Тобто, мита тільки не збільшують чистий експорт і тому не створюють нові робочі місця.
c) Диверсифікованість заради стабільності. Відомий і інший аргумент для виправдання податків: необхідність диверсифікованості заради стабільності. Відправним моментом тут є те, що доходи високспеціалізованих економік, наприклад, нафтової економіки чи Кувейту орієнтованого на виробництва цукру народного господарства Куби, сильно залежить від міжнародних ринків. Війни, циклічні коливання, негативні зміни в структурі промисловості викликають великомасштабні і найчастіше хворобливі процеси перебудови таких економічних систем. Звідси нібито випливає, що захист податками й квотами необхідна в цих країнах для стимулювання промислової диверсифікованості і , як наслідок, зменшення залежності від кон'юнктури на світових ринках одного чи двох видів продукції. Це допоможе відгородити внутрішню економіку від впливу міжнародних політичних подій, спаду виробництва за кордоном, від випадкових коливань попиту на один чи два конкретних товари і їхню пропозицію, у такий спосіб, забезпечивши велику внутрішню стабільність.
Маються також великі обмеження й недоліки. По-перше, цей аргумент має слабке чи взагалі не має відносини до розвитих країн. По-друге, економічні витрати диверсифікованості можуть бути значними; наприклад, у монокультурних економіках обробна промисловість може виявитися вкрай неефективною.
На сьогодні ефективної інтеграція України у світовий економічний простір є обов'язковим завданням побудовою її державності й економіки. Але для того щоб цей процес дійсно приніс очікувані результати, потрібно зрозуміти й реалізувати кілька важливих положень. Вони повинні ґрунтуватися на:
знанні і прогнозуванні тенденцій у змінах унешнеекономічного середовища (системи світового господарства), у якому повинне функціонувати національне господарство України, а також прийняття його внутрішнього економічного “регламенту”;
чітке поняття необхідних - збалансованих із національними інтересами - трансформацією національного господарства, що могли б забезпечити ефективна взаємодія зі світовим господарством на основі високого рівня конкурентноздатної економіки.