Зовнішньоторгова діяльність – життєво важливий елемент господарства Японії. Як видно з табл. 2.1.1, основні статті експорту та імпорту збігаються дуже мало. Країна довозить сировину, напівфабрикати, відсутні види обладнання та хімікатів, товари легкої промисловості, а вивозить винятково промислові товари. При цьому в економічно розвинуті країни, які є основними зовнішньоекономічними партнерами, йдуть переважно високоякісні вироби наукомістких галузей, а в країни, що розвиваються, - масова продукція машинобудування та легкої промисловості.
Таблиця 2.1.1
Структура зовнішньої торгівлі Японії (2006, %)
| Галузь виробництва | Експорт | Імпорт |
| Продовольство | 0,5 | 16,0 |
| Текстиль і текстильна сировина | 2,5 | 0,9 |
| Сировина і паливоПаливоНафтаРуди і металобрухтІнші сировини | 0,3 | 35,022,713,04,27,0 |
| Хімпродукти | 5,6 | 7,4 |
| Машини і обладнанняАвтомобіліСуднаПрилади і оптикарадіоелектроніка | 75,717,82,54,015,0 | 18,2 |
| МеталиСталь і прокат | 6,33,9 | 4,0 |
| Продукція інших галузей | 9,0 | 18,5 |
| Всього | 100 | 100 |
| Млн.. дол.. ФОБ | 339649 |
Японія отримує сировину фактично з усіх кінців світу. Однак сегментація ринку надходження сировини склалася із врахуванням потреб економічної безпеки країни – за невеликими винятками на ринку Японії немає монополістів У поставках окремих видів сировини. Наприклад, нафта, хоч і йде в основному з Південно-Західної Азії, але з різних країн - Об'єднаних Еміратів, Саудівської Аравії, Кувейту, Оману, Ірану та ін., а також з Індонезії, Китаю, Мексики, Малайзії, Брунею й ін.; ліс надходить із США, Росії, Канади, Індонезії, Філіппін, Малайзії; залізна руда - з Австралії, Бразилії, Індії, Чилі, ПАР та ін [3, 180].
У географії сировинної бази Японії склалося декілька секторів. Найбільш важливе місце в поставках сировини займає Південно-Західна Азія, позаяк цей район - головний постачальник нафти для Японії. Важливими сировинними базами є також США та Канада: звідси йдуть вугілля, ліс, пшениця, кукурудза, соя, кольорові метали. Традиційно важлива база – Південно-Східна Азія, з якої надходять ліс, нафта, кольорові метали, продукція тропічного землеробства тощо. Дедалі більш важливого значення набувають Австралія і країни Океанії та країни Латинської Америки. Австралія, окрім традиційних вовни, м'яса та пшениці, дає залізну руду, вугілля, кольорові метали або концентрати їхніх руд. Із Латинської Америки надходить залізна руда й кольорові метали, бавовна та продовольство ] [Додаток А, Табл.. 4].
У динаміці структури імпорту помітна тенденція до зростання довозу готової продукції, особливо з нових індустріальних країн Азії. Звідси, наприклад, надходять електронні калькулятори, кольорові телевізори, відеомагнітофони, не кажучи вже про широкий асортимент одягу та взуття. Важливу роль в появі такого імпорту відіграють філіали японських фірм або спільні підприємства, що використовують дешеву робочу силу в країнах Азії [3, 189] ] [Додаток А, Табл.. 6 ].
В експорті Японії 98% припадає на готові промислові вироби. За обсягами вивозу ряду товарів Японія займає провідні місця в світі. Наприклад, на неї припадає понад 2/5 лічильної техніки (від міні-калькуляторів на сонячних батарейках до ЕОМ), що надходить на світовий ринок, а також морських суден, мотоциклів та роботів; понад 1/5 продажу автомобілів, сталі, текстильних виробів. Структура експорту під впливом перебудови її промисловості та підвищення у 80-ті роки курсу єни поступово змінюється. Діяльність структурно застарілих виробництв (наприклад, текстильна, швейна, взуттєва промисловість, виробництво побутових електроприладів тощо) переміщується в країни нової індустріалізації чи навіть в економічно розвинуті країни. В експорті самої Японії дедалі більшого значення набуває продукція високих технологій. У географічній структурі експорту теж певні зміни - зростає значення ринків економічно розвинутих країн, особливо Північної Америки та Європи.
У 80-ті роки Японія, яка довгий час була переважно споживачем науково-технічних знань та відкриттів, стала продавати ліцензій, "ноу-хау" та інжинірингових послуг більше, ніж купувати. Розгорнулась вперта боротьба японського науково-промислового комплексу з науково-виробничими системами економічно розвинутих країн. За сумами надходжень від експорту технологій Японія поступається лише США та Великобританії, але загальний баланс торгівлі технологічними знаннями для Японії поки що від'ємний через необхідність великих виплат за раніше закуплені ліцензії (ще на початку 80-х на Японію припадало 15% світового імпорту ліцензій).
На світовому ринку науково-технічних знань і технологій Японія виступає з ліцензіями у галузі радіоелектроніки, електротехніки, автомобіле- та суднобудування, хімії та виробництва нових конструкційних матеріалів, будівництва. Розширення експорту науково-технічних знань та технології розглядається підприємцями й науковими колами країни як засіб вирішення зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних проблем [7, 306].
Чимало особливостей внутрішньоекономічного становища Японії в поєднанні з ситуацією у зовнішньоекономічних зв'язках стимулювали вивіз капіталу як життєву необхідність. По-перше, в країні ось уже два десятиріччя акумулювалися великі кошти за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел надходження. Зростання прибутків громадян Японії, в поєднанні з їх великою ощадливістю, дали змогу фізичним особам в країні нагромадити наприкінці 80-х 700 трлн. єн (понад 5,5 трлн. дол. за курсом 1990-го, або близько 7 трлн. дол. за курсом 1993 - 1994 років). Зростали розміри позитивного балансу зовнішньої торгівлі (розміри експорту перевищували затрати на імпорт у 80-ті роки по 90 млрд. дол. щороку, а на початку 90-х тимчасово навіть 100 млрд. дол.). Наприкінці 80-х років, як ми вже зазначили, поліпшилася ситуація з виплатами у торгівлі науково-технічними знаннями та технологією, став позитивним і баланс прибутків від зарубіжних інвестицій, який від 1990 р. перевищує 20 млрд. дол. щорічно.
Все це створило добру базу для проведення Японією активної зовнішньої інвестиційної політики в усіх її формах, тобто в нарощуванні прямих, портфельних та інтелектуальних інвестицій. У 90-ті роки в Японії склалися приблизно рівновеликі обсяги операцій як з прямими, так і з портфельними інвестиціями (за активами, понад 50- 60 млрд. дол. щороку). Але рух капіталів виглядає по-різному. У портфельних інвестиціях (позики, акції, векселі, облігації та інші цінні папери) спостерігаються і потужні зустрічні потоки капіталу. У прямих же інвестиціях різко переважає вивіз капіталу. На порозі 80-90-х років понад 50% прямих інвестицій здійснювалось у вигляді придбання акцій, близько 10% - у вигляді інвестицій в облігаційні позики і лише кілька відсотків - у вигляді прямих інвестицій в основний капітал. Японські корпорації досить активно створюють змішані або спільні підприємства, закуповують підприємства в економічно розвинутих країнах [7, 312].
У галузевій структурі прямого зарубіжного інвестування близько 47% припадає на капіталовкладення в торгівлю та фінансову діяльність, 1/3 інвестицій іде в обробну промисловість, 1/5 частина інвестицій припадає на всі інші галузі діяльності, де приблизно рівнозначними є капіталовкладення в гірничодобувну промисловість, транспорт та сільське господарство. Географія сумарних інвестицій Японії за 1951- 1990 pp. така: 44% припадає на Північну Америку (42% - США), 19% на Європу. На всі країни Азії припадає 16,5% капіталовкладень (з них на шість "далекосхідних тигрів" - 10%), Австралія, Нова Зеландія та ПАР - також важливі об'єкти інвестування.
Головними дійовими особами у сфері міжнародного бізнесу Японії виступають комплексні торгові корпорації (так звані "сого сьося"), комерційні банки та найбільші промислові корпорації. Чільне місце займають "Іто-тю" (група "Дайїті-Кангьо"), "Сумітомо сьодзі" (група "Сумі-томо"), "Марубені" (група "Фуйо"), "Міцуї буссан" (група "Міцуї"), "Міцубісі сьодзі" (група "Міцубісі"), важливу роль відіграють також "Ніссо-Іваї", "Томен", "Нітімен", "Кане-мацу госьо".
Великою силою у зовнішньоторговій і інвестиційній діяльності є японські комерційні банки, сім із яких входить у першу десятку найбільших банків світу.
За останніх 50 років обсяг експорту Японії збільшився більш, ніж в 70 разів, його темпи майже в два рази випереджали приріст світового експорту.
У основі успіхів японських компаній на світових ринках лежить конкурентоспроможність продукції, яка формується за рахунок високої якості, новітньої технології, кадрової політики, авторитету фірми. Японські фірми відомі ефективно розвиненою системою всебічного і послідовного контролю і управління якістю продукції, яка пов'язана перш за все з характером організації виробництва. Ритмічність і гнучкість виробничого процесу, його здібність до переналаштування і випуску нової продукції, постачання комплектуючих виробів і сировини точно в строк істотно підвищують якість продукції і ефективність роботи підприємств. Зростання рівня автоматизації і роботизації, використання систем контролю за якістю устаткування дозволяють значно покращувати якість товарів, що випускаються. Принцип автономізації виробництва передбачає випуск кінцевого виробу з повним контролем якості і гарантіями без дефектності [7, 341].