Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет
Факультет систем та засобів масової комунікації
Реферат
з курсу „Міжнародне право”
на тему
„Застосування міжнародних сил ООН
у припиненні конфліктів”
План
1. Вступ.
2. Формування поняття й принципів миротворчої діяльності ООН.
3. Класифікація та умови проведення миротворчих операцій ООН. Операції з підтримання миру та операції примусу до миру.
4. Участь регіональних організацій у миротворчій діяльності.
5. Процедура підготовки до проведення миротворчої операції та її фінансування.
6. Основні етапи проведення операцій з підтримання миру.
7. Нововведення та перспективи у практиці проведення операцій з підтримання миру.
8. Висновки.
Вступ
Протягом останнього десятиріччя характерною рисою світового розвитку є розповсюдження конфліктів внутрішньодержавного характеру (СФРЮ, Руанда, Ліберія, Сьєра-Леоне тощо). Такі конфлікти створюють велику потенціальну небезпеку дляіснуваннямиру в окремих регіонах. Одним з інструментів для врегулювання цих конфліктів єзастосування військової сили у формі міжнародних миротворчих операцій. Однаквикористання міжнародних миротворчих операцій для врегулювання конфліктів тазабезпечення миру можливе лише відповідно до норм міжнародного права.
Звідси однією з необхідних умов легітимного залучення збройних сил до проведенняміжнародних миротворчих операцій є наявність національного законодавства, що здатнездійснювати юридичне супроводження проведення цих операцій на всіх етапах та йоговідповідність міжнародним нормам права.
Міжнародні миротворчі операції знаходяться на стадії активного розвитку і є відносноновим явищем у світовому суспільстві. У зв’язку з цим правове обґрунтування такихоперацій знаходиться на стадії еволюції.
До початку 90-х років ХХ століття міжнародні миротворчі операції ООН мали доситьтрадиційні мандати на контроль за припиненням вогню та не мали прямих зобов’язаньстосовно будівництва миру. Стратегія „входження” миротворчих контингентів в процес мирного врегулювання була досить простою – збройний конфлікт, припинення вогню, спостереження ООН за припиненням вогню та розгортання з цією метою військових підрозділів або спостерігачів, одночасно з продовженням політичних заходів щодо врегулювання. Однак традиційні операції з підтримки миру не мали стратегії „виходу” (з різних причин), що перетворювало їх в довгостроковий не виправданий ні з політичної, ні з економічної точки зору механізм. В результаті цього такі операції не завершувалися протягом 10-20років і більше.
Сьогодні значно зросли вимоги до миротворчих контингентів, розширено коло їхмиротворчих завдань. Ці завдання стали більш складними такомплексними. Для їх якісноговиконання спільно залучаються поліцейський, військовий та цивільний персонал як складовімиротворчих сил. Зростає частка цивільного персоналу миротворчих сил ООН. На цьомуетапі розвитку миротворчої діяльності широко впроваджуються цивільно-військовівідносини як важливий компонент міжнародних миротворчих операцій.
Сучасні тенденції розвитку воєнно-політичної обстановки в різних регіонах планети, зміна підходів до проблем миротворчої діяльності показали, що найбільш розвинені країни, такі як США, Великобританія та інші, в інтересах досягнення своїх геополітичних інтересів, дедалі частіше схильні застосовувати так звані „коаліційні операції”. Зазначені операції проводяться відповідно до Глави 8 Статуту ООН, згідно з якою, Рада безпеки (РБ) ООН надає „супердержаві” або групі держав (коаліції) певні повноваження на застосування власних збройних сил. Зважаючи на це, роль військово-силового аспекту у міжнародних миротворчихопераціях не втрачає свого значення.
Формування поняття й принципів миротворчої діяльності ООН.
Організація Об’єднаних Націй перебуває у центрі розгалуженої системи великих і малих міжнародних організацій. Завдяки своєму майже універсальному кількісному складу, всеохопному мандату, широкому діапазону діяльності та інституціональній присутності на глобальному, регіональному й національному рівнях, вона впродовж 60 років після Другої світової війни була найвпливовішою міжнародною організацією глобального рівня, що виконувала роль арбітра у міжнародних суперечках, послаблювала напруження, сприяла зміцненню міждержавної стабільності і була важливим інструментом попередження військових дій та збройних конфліктів. Організації Об’єднаних Націй по праву належить авторство ідеї про використання засобів міжнародного впливу для вирішення головного завдання, для цього і створювалася ООН – забезпечення миру та безпеки на Землі (див. статтю 1 Статуту ООН).
Головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки покладено на Раду Безпеки ООН, яка, по суті, й відіграє вирішальну роль у зміцненні безпеки та стабільності в Євроатлантичному регіоні. РБ ООН приймає рішення про припинення вогню, направлення груп та місій до зони збройного конфлікту або проведення операцій з підтримання миру силами військових контингентів держав – членів ООН під егідою ООН.
Глобальне протистояння двох систем під час „холодної війни” вплинуло на всі аспекти діяльності ООН і, певною мірою, визначило обмеження її можливостей. Протилежні табори чітко уявляли потенціал один одного, що давало змогу формулювати довготривалі стратегічні цілі безпеки, передбачати певний набір випадковостей та вносити деякі корективи щодо нових викликів та реагування на них, у тому числі й через інструменти ООН. Вироблялися довгострокові „правила гри”, що підтримувало міжнародну стабільність.
У цей період ООН вдалося виконати головне своє завдання – не допустити широкомасштабного збройного конфлікту між двома протилежними таборами. З цією метою було напрацьовано низку міжнародних угод, що зменшувало вірогідність несанкціонованого застосування сили. Тобто в рамках ООН було розроблено та ухвалено міжнародні договори, угоди та режими, які об’єктивно заклали підвалини глобальної системи безпеки. Ця система більш-менш ефективно діяла в умовах біполярного протистояння. Локальні конфлікти, як правило, контролювали (або навіть ініціювали з метою перенесення збройного протистояння на територію третіх країн, передусім слаборозвинутих) головні центри сили – США та СРСР.
Творці Статуту ООН, проголосивши обов’язковість для членів ООН утримуватися „в міжнародних стосунках загрози сили або її застосування”, не виключали можливості виникнення спірних питань, міждержавних конфліктів і навіть актів агресії. Тому положення Статуту ООН про миротворчість, безумовно, відіграє позитивну роль у міжнародних відносинах і міжнародному праві.
Вперше термін „миротворчість” застосував Генеральний секретар ООН Даг Хаммершельд під час опису Перших надзвичайних сил ООН, до складу яких входило близько 5000 легко озброєних спостерігачів, яких у 1956 р. направляли на Синайський півострів. Вони мали розташуватися між Єгиптом та Ізраїлем після того, як ці дві країни дійшли згоди про припинення війни.
Упродовж 40 років термін трансформувався і став вживатися стосовно різноманітних, санкціонованих міжнародним співтовариством і обмежених військових операцій, що супроводжували дипломатичні заходи з метою забезпечення миру. І хоча такі операції проводила тільки ООН зі схвалення Ради Безпеки та під оперативним керівництвом РБ і Генерального секретаря ООН, цей термін почали застосовувати також щодо операцій, які проводили спеціально створені коаліції, зі схвалення РБ або будь-якої регіональної організації, наприклад, Організації американських держав.
Надання допомоги з реалізації угод (включаючи угоди про припинення вогню) між державами, які перебувають у стані збройного конфлікту, або, особливо останнє десятиліття, між різними угрупованнями, що перебувають у жорстокому конфлікті в межах кордонів однієї держави,– це і є традиційні операції з підтримання миру. У деяких випадках, коли між ворогуючими сторонами не досягнуто повної згоди, миротворча операція здійснюється відповідно до глави VII Статуту ООН з метою введення в дію або нав’язування такої угоди. У такому випадку ці операції називають операціями з підтримання миру, або миротворчими операціями із застосуванням сили.
Вперше принципи проведення операцій з підтримання миру сформулював Б. Ургхарт, надавши їм чітко функціонального призначення. До базових положень віднесені такі:
- чіткий мандат;
- згода на співробітництво сторін у здійсненні мандату;
- послідовна підтримка з боку РБ ООН;
- готовність усіх держав – членів ООН своєчасно надати для миротворчості необхідний військовий, поліцейський та громадянський персонал;
- забезпечення ефективного керівництва з боку ООН на рівні центральних установ і на місцях;
- належна фінансова й матеріально-технічна підтримка та невикористання сили крім випадків самооборони;
- покладання командування й контролю над проведенням операції на Генерального секретаря ООН;
- повна неупередженість збройних сил ООН та їх нейтралітет (ці сили не повинні втручатися у внутрішні справи країни, де вони розгорнуті, ні за яких обставин).
Суть викладених принципів зводиться до наступного: згода, виражена сторонами у випадку виникнення внутрішнього збройного конфлікту ще до початку операції, є імперативом. За умов збройного міжнародного конфлікту згода сторін непотрібна. У багатьох випадках згода являє собою ключовий елемент традиційного „підтримання миру”.
Останнім часом миротворчі операції проводять для розв’язання важливих завдань у цивільній сфері, наприклад, підтримка і забезпечення прав людини, проведення виборів, роззброєння, демобілізація, розчищення територій від мін і надання допомоги інститутам цивільної адміністрації – переважно правоохоронним інститутам, а також гуманітарна допомога, яку надають різноманітні міжнародні та неурядові організації і яка вимагає захисту й підтримки. Цей тип операцій часто називають комплексними або багатобічними миротворчими операціями. Термін „миротворчість” можна використовувати для означення всіх сфер діяльності з підтримання миру.