За цією серією операцій відбулося безпрецедентне зближення наддержав під час і після війни у Перській затоці, включаючи часте залучення Ради Безпеки для схвалення економічних санкцій, воєнних операцій, а потім операцій з підтримання миру, мета яких – тримати під контролем агресивні наміри Іраку. Певні успіхи в операціях з підтримання миру, включаючи завершення регіональних конфліктів часів „холодної війни”, і той ентузіазм, що з’явився в результаті перемоги коаліції у війні в Перській затоці, стали причиною скликання в січні 1992 р. саміту глав держав країн – учасниць Ради Безпеки, що закликали до ширшого і частішого залучення Сил з підтримання миру для врегулювання конфліктів.
Це сприяло підтримці основними членами ООН таких операцій, що дало змогу Генеральному секретарю ООН Бутросу Галі у своїх „Основних мирних ініціативах ООН” у 1992 р. констатувати підвищення ролі ООН у проведенні миротворчих операцій.
В операціях з підтримання миру почали брати участь бойові підрозділи з країн – постійних членів Ради Безпеки, а кількість операцій, чисельність миротворців ООН і загальні витрати ООН досягли 1994 р. рекордного за весь період їх проведення рівня: 17 окремих операцій, 78 000 миротворців і 3,5 млрд дол. США витрат на ці операції.
У складі ООН немає військових підрозділів. Це змушує її звертатись у певних випадках до деяких країн або міжнародних організацій (наприклад НАТО), які спроможні втілити рішення Ради Безпеки. Статут цієї міжнародної організації дає змогу укладати регіональні угоди чи створювати органи для вирішення питань з підтримання миру та безпеки, що відповідає її цілям (ст. 52). Держави можуть також використовувати свої збройні сили для забезпечення індивідуальної або колективної самооборони (ст. 5 Статуту ООН).
Силам ООН з охорони (СООНО) в колишній Югославії не вдалося досягти низки суперечливих, почасти нереальних цілей, які були поставлені у більш ніж 60 резолюціях Ради Безпеки ООН. Ці сили виявилися надто слабкими і мали недостатню військово-політичну підтримку, особливо після того, як змінилися цілі СООНО, а амбіції сербів призвели до конфлікту між ними. Рішення США і НАТО про створення могутніших військових сил (ІФОР) на підтримку номінальної угоди сторін у Дейтоні (штат Огайо) відкрило нові перспективи, сприяло ефективній координації зусиль на місцях з боку міжнародних цивільних організацій і формувань (ООН, Міжнародних поліцейських сил, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Управління Верховного представника), великої кількості неурядових організацій, військових з ІФОР/СФОР, а також з боку трьох основних боснійських сторін, Сербії та Хорватії. Зважаючи на уповільнення прогресу в цивільній сфері, термін дії мандата військових сил продовжували двічі, незважаючи на раніше досягнуті домовленості. Востаннє – у червні 1998 р., і він має необмежену тривалість.
З’єднання діючих під керівництвом США Багатонаціональних сил (БС) і створеної в їхній розвиток Місії ООН на Гаїті (МООНГ) допомогло досягти майже всіх основних цілей в умовах дій з урахуванням реальної обстановки, незважаючи на те, що переважно політичне суперництво усередині країни зумовило невдачу у відновленні економіки країни і слабкий розвиток інших галузей, включаючи реформу судової системи.
Рішення Ради Безпеки про продовження цивільної поліцейської місії в умовах забезпечення охорони з боку аргентинської жандармерії по закінченні військових зусиль з підтримання миру створило прецедент щодо сприяння неблагополучним державам у підтримці громадського порядку.
Водночас не всі операції ООН можна вважати такими, що завершилися вдало. Так, наприклад, операції в Руанді, Сомалі та Боснії зазнали провалу, оскільки їхні завдання виходили за межі можливостей OOН. Під час проведення операції в Руанді склалася обстановка, за якої з квітня по червень 1994 р. не було зроблено нічого для запобігання або припинення геноциду. Це можна розглядати як прояв відсутності політичної волі в Раді Безпеки й основних членів ООН, які рішуче відмовилися від участі ООН у цьому процесі. Згадана операція мала місце після того, як у жовтні 1993 р. США прийняли рішення вивести із Сомалі свої війська, що підтримували операцію ООН у цій країні (ЮНОСОМ II), маючи великі втрати в збройній боротьбі з одним із сомалійських угруповань. Внаслідок цього в березні 1995 р. операцію було припинено, бо під час її виконання майже не вдалося домогтися успіхів у досягненні поставленої мети щодо насильницького роззброєння, політичного примирення, перебудови адміністративних структур і реформування поліції. Проте спільна діяльність Спеціальних об’єднаних сил ООН у Сомалі (СОСООНСОМ) і ЮНОСОМ II сприяла припиненню масової загибелі людей від війни, голоду і хвороб, звузила масштаби громадянської війни до дрібних сутичок і створила передумови для поступового руху шляхом примирення.
В інших випадках операції ООН виявилися особливо плідними. Миротворці ООН зіграли вирішальну роль у наданні допомоги Камбоджі, Мозамбіку, Сальвадору, а останнім часом Гватемалі та Ліберії в тому, щоб припинити в цих країнах спустошливі громадянські війни.
Починаючи з 1994 р., невдала операція Других сил ООН у Сомалі і провал місії Сил ООН з охорони в Боснії, до того ж різке збільшення витрат на миротворчі операції ООН за додаткових двосторонніх витратах Сполучених Штатів Америки і деяких інших країн, що направляли своїх військовослужбовців до лав миротворців, призвели до послаблення ентузіазму держав – членів ООН щодо проведення операцій з підтримання миру загалом і, зокрема, до великих масштабних і дорогих операцій у небезпечних умовах (комбіновані операції зі встановлення і підтримання миру), під час яких війська ООН ризикують бути втягнені до локальних конфліктів.
Кількість нових операцій ООН істотно зменшилася, а чисельність миротворців ООН скоротилася з 78 000 – у 1993 р. до 14 000 – наприкінці 1997 р., включаючи 3 000 цивільних поліцейських спостерігачів. У 1998 р. передбачалася значна активізація діяльності в рамках цієї програми, зокрема, у Боснії, Західній Сахарі, Анголі й Центральноафриканській Республіці. За цей час витрати ООН зменшилися з 3,5 до 1,2 млрд дол. США.
У цей період секретаріат ООН було істотно реорганізовано з метою підвищення ефективності під час здійснення операцій з підтримання миру. Кілька різних відділів було об’єднано в Управління операцій з підтримання миру. Понад 100 відряджених військовослужбовців поповнили кількість штатних співробітників ООН, було створено цілодобовий оперативний центр, окрім того, удосконалено принципи і методи матеріально-технічного забезпечення й закупівель.
3 січня 1995 р. ООН опублікувала Доповнення до своїх амбітних Основних мирних ініціатив 1992 р. і закликала створювати спеціальні коаліції, у рамках яких держави з певним військовим потенціалом за схвалення Ради Безпеки могли б здійснювати управління і контроль за операціями зі встановлення і підтримання миру. Саме такий підхід було використано для успішного розгортання багатонаціональних сил під командуванням США в Сомалі в грудні 1992 р. і на Гаїті у вересні 1994 р. Раду Безпеки було залучено до легітимізації могутніх Сил з реалізації мирної угоди в Боснії, що діяли під командуванням НАТО. Ці сили замінили в грудні 1995 р. Сили ООН з охорони в колишній Югославії, а потім Сили зі стабілізації. Чисельність Сил з реалізації мирної угоди становила понад 30 000 осіб, до яких входили три багатонаціональні дивізії на чолі з Першою бронетанковою дивізією США за могутньої підтримки з повітря. Завдання цих Сил полягало в тому, щоб забезпечити безпеку й надати непряму підтримку кільком міжнародним цивільним інститутам, які надавали допомогу конфліктуючим сторонам у реалізації положень Дейтонської угоди щодо повернення біженців, проведення виборів і перепідготовки поліцейських сил.
Інші регіональні організації взяли на себе лідерство у своїх регіонах, часто з дозволу Ради Безпеки. Так відбулося в Албанії, де було розгорнуто місію ОБСЄ (Організація з безпеки і співробітництва в Європі), що діяла під керівництвом італійців, допомогла стабілізувати ситуацію і сприяла постачанню гуманітарної допомоги. Аналогічна картина спостерігалася й у Центральноафриканській Республіці, де в події втрутилися підтримувані Францією африканські багатонаціональні сили, яким удалося успішно придушити низку військових заколотів. Мали місце також операції з підтримання миру на регіональній основі в Ліберії, Сьєрра-Леоне і на Кавказі, під час яких здійснювалося широкомасштабне розгортання миротворчих сил Економічного Співтовариства Західноафриканських держав (у Ліберії та Сьєрра-Леоне) і Співдружності Незалежних Держав (у Грузії й Таджикистані). В усіх випадках, за винятком Сьєрра-Леоне, роль нейтральної влади, що проводить свою роботу в тісному зв’язку з цими регіональними організаціями, брали на себе невеликі місії спостерігачів ООН.
Підбиваючи підсумки миротворчої діяльності ООН за 1997 р., Генеральний секретар ООН у доповіді зазначив: „У міжнародного співтовариства з’явилося більш чітке уявлення обмеженості можливостей операцій з підтримання миру і їхньої корисності. Внаслідок невдач, що траплялися раніше, держави – члени ООН нині краще уявляють собі загрози, з якими пов’язане розгортання операцій, ресурси яких не відповідають їхнім мандатам”.