Протилежна сторона – Європейський Союз – теж не палає великим бажанням бачити Україну у своїх рядах. Досі не вирішено жодного з проблемних питань, на яких наполягає Україна – угода з ЄС про асоціацію, вільна торгівля, спрощений візовий режим, статус держави з ринковою економікою, антидемпінгові заходи і квоти тощо. Тому нашій державі логічно не продовжувати наполягати на об’єктивно нездійсненних сьогодні цілях, а шукати нових можливостей взаємодії з ЄС з урахуванням участі України в інтеграційному проекті ЄЕП. Більше того, ЄЕП може не перешкодити, а допомогти тіснішому економічному співробітництву України з ЄС. Тут відзначимо, що основна ідея полягає в переході до митного союзу і навіть спільного ринку в ЄЕП, а потім є сенс виробити загальну з Росією, Білоруссю та Казахстаном позицію й будувати відносини з ЄС від імені ЄЕП як досить потужного і перспективного економічного об’єднання[17, с.51].
Справа в тім, що Євросоюз, як засвідчив досвід ЦЕФТА, більше зацікавлений у розвитку співробітництва з великими, стабільними, передбачуваними державами або об’єднаннями, які вже мають позитивний інтеграційний досвід. Подібна прагматизація підходу здатна залишити за дужками взаємні звинувачення і необґрунтовані декларації і України, і Європейського Союзу, що посприяє розвиткові їх взаємовигідних стосунків. „ЄЕП можна розглядати як своєрідну модифікацію ідеї „У Європу разом з Росією”. Очевидно, в перспективі країни ЄЕП підпишуть договір про Єдиний європейський економічний простір. У свою чергу, поступове відкриття ринків і адаптація до умов міжнародної конкуренції, проникнення іноземного капіталу впливатимуть і сприятимуть модернізації економік країн пострадянського простору” [14]. У цьому ключі М. Азаров вважає, що „Єдиний економічний простір, діючи на принципах захисту національних інтересів загальними зусиллями і засобами, може прискорити наближення сторін-учасниць до виконання Копенгагенських критеріїв членства в Європейському Союзі” [1].
Україна, прагнучи вступити до ЄС, автоматично погоджується на обмеження – в перспективі – суверенних повноважень національних органів влади, оскільки те, що члени ЄС втрачають частину свого суверенітету, – аксіома. Проте найважливішим аргументом проти ЄЕП було можливе обмеження українського суверенітету, що суперечить Конституції України. Особливе несприйняття викликав МС ЄЕП, оскільки його нормальна діяльність неможлива без існування органу з наднаціональними повноваженнями, що узгоджував би тарифну політику членів об’єднання. Ставлення України до цього органу поступово трансформувалося. Спочатку було принципове неприйняття перспективи наднаціонального регулювання, що вилилося у вилучення з документів з створення ЄЕП слова „наднаціональний”, потім квазіпринципова позиція переросла в обговорення порядку прийняття рішень цим органом (в основному у площині „у кого скільки голосів”), а тепер обговорюються варіанти назви цього органу, спрямовані на маскування його наднаціональної суті.
Аргумент про суверенітет можна трактувати неоднозначно. З одного боку, принцип суверенітету знайшов закріплення в міжнародному праві, насамперед у Статуті ООН. З іншого боку – в епоху посилення впливу між- і наднаціональних інститутів, транснаціональних корпорацій суверенітет вимушено обмежується, а його концепція стає неадекватною реаліям міжнародних відносин. З третього – суверенітет є вкрай важливим психологічно. В. Іноземцев указує, що „спроби перегляду концепції суверенітету викликають у більшості держав вкрай негативну реакцію… Суверенітет у споконвічному його значенні був багато в чому тотожний власності” [4]. Відповідно, таким же неоднозначним найближчим часом буде й трактування перспектив наднаціонального регулювання в Єдиному економічному просторі. Важливе тверезе розуміння того, що міжнародна інтеграція – це баланс між позитивними результатами і певною жертвою у вигляді допущення елементів наднаціонального регулювання у відносини між суверенними державами.
Вибір балансу інтересів. Можна бачити, що вибір між зоною вільної торгівлі та митним союзом ЄЕП для України – це, за великим рахунком, вибір між її ймовірною неучастю і можливою участю в діяльності організації. У першу чергу, очевидно, що без МС Росія на реальні поступки в об’єднанні не піде, а мотивація ЄЕП для України пов’язана саме з лібералізацією відносин у російському напрямку.
По-друге, як уже говорилося, митний союз принципово несумісний тільки з одним із трьох заперечень України – з її євроінтеграційним курсом, та й то якщо під євроінтеграцією розуміти повне членство в ЄС. Усі інші проблемні питання можна врегулювати на багатосторонній основі.
По-третє, якими б не були суто економічні аргументи, на розвиток ЄЕП великий, якщо не вирішальний вплив чинить саме (гео)політичний фактор, від якого залежить балансування між взаємними вимогами, поступками, інтересами та реальними кроками чотирьох держав. Уважно відстежуючи новини про прогрес ЄЕП, можна бачити, що ситуація навколо нього начебто повільно, але істотно трансформується кожні кілька місяців – від зустрічі до зустрічі глав держав – учасниць ЄЕП, і робити якісь прогнози щодо майбутнього цього об’єднання дуже складно.
Висновки
В процесі проведеного дослідження були зроблені наступні висновки:
1. Важливим напрямом інтеграційних зусиль України у контексті реалізації свого транзитного потенціалу стала її участь у реалізації проекту щодо створення ЄЕП у складі Білорусії, Казахстану, Росії та України. Під ЄЕП сторони домовилися розуміти економічний простір, який об'єднує митні території чотирьох країн, де діють механізми регулювання економіки, що побудовані на єдиних принципах і забезпечують вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили, а також здійснюються єдина зовнішньоторгова та узгоджені податкова, грошово-кредитна й фінансово-валютна політики.
2. ЄЕП – організація, членами якої мають бути чотири держави. Незважаючи на це, дискусія, що розгорнулася в Україні навколо участі в інтеграційному об’єднанні, сфокусувалася на відносинах з Росією. Тому існує думка, що ЄЕП – це спосіб розбудови відносин України та Росії
3. Інтеграція України з країнами ЄЕП може значно підвищити конкурентоспроможність українських товарів на світових ринках через реалізацію конкурентних переваг угрупування. Про підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на ринках країн-членів ЄЕП свідчить стан зовнішньої торгівлі України у 2006р., де експорт до країн ЄЕП мав вирішальний характер за умов значного його скорочення до країн ЄС.
4. Аналіз відносин України з країнами-учасницями ЄЕП вказав на переваги та недоліки такої співпраці. До числа перших слід віднести: зниження собівартості продукції українських експортерів завдяки здешевленню імпортованої сировини та збільшенню економії на масштабі внаслідок доступу на більший ринок; скасування митного контролю та митного оформлення вантажів між країнами-учасниками, забезпечить повну свободу руху послуг, капіталів і робочої сили; підвищення конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках через реалізацію конкурентних переваг угрупування. Серед недоліків можемо виділити: відсутність згоди країн учасниць на перехід до українських митних тарифів; ризик, що економічну політику в інтеграційному об’єднані формуватиме найвпливовіший учасник – Росія; ризик, що в взаємній торгівлі країни провадитимуть чимало антидемпінгових і спеціальних розслідувань, які зводитимуть нанівець тарифну лібералізацію.
5. Участь України в ЄЕП пояснюється, її прагненням поглибити співробітництво на пострадянському просторі. Ця взаємодія насамперед має набути форми повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень.
6. Якими б не були суто економічні аргументи, на розвиток ЄЕП великий, якщо не вирішальний вплив чинить саме (гео)політичний фактор, від якого залежить балансування між взаємними вимогами, поступками, інтересами та реальними кроками чотирьох держав.
7. Вибір між зоною вільної торгівлі та митним союзом ЄЕП для України – це, за великим рахунком, вибір між її ймовірною неучастю і можливою участю в діяльності організації. У першу чергу, очевидно, що без МС Росія на реальні поступки в об’єднанні не піде, а мотивація ЄЕП для України пов’язана саме з лібералізацією відносин у російському напрямку.
Список використаних джерел
1. Азаров М. В основі єдиного економічного простору – соціально-економічний прагматизм. // Урядовий кур’єр. – 01.10.2003.
2. Бураковский И. Создавая ЕЭП, Украина теряет стабильность и предсказуемость. // Бизнес. – №37 (556). – 15.09.2003.
3. Дахно І.І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2002. – 216 с.
4. Дергачов О.Єдиний і неповторний простір: Єдиний економічний простір // Політичний календар.- 2003.- № 6.- С. 14 - 18.
5. Иноземцев В. Несколько гипотез о мировом порядке XXI в. // Свободная мысль – XXI. – 2003. – №№10 – 12.
6. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, АртЕк, 2002. – 436 с.
7. Концепция формирования единого экономического пространства. –http://www.president.gov.ua/rus/summit/191920689.html.
8. Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В. та ін. Міжнародна економіка. – К.: Знання-прес, 2006. – 479 с.
9. Силина Т. Соучастники. // Зеркало недели. – № 16 (491). – 24.04.2004.
10. Сіденко В.Структурні аспекти інтеграції української економіки в економічний простір Європейського Союзу // Співпраця ЄС та України.- 2003.- № 3.- С. 10 - 20.