Ця точка зору широко поширена й у німецьких засобах масової інформації. "Поетапна інтеграція в західне економічне співтовариство" і, нарешті, членство провідних реформи країн Східної, Центральної і Південно-Східної Європи являє собою єдину можливість створення там надійного укладу ринкової економіки і демократії.
Багато європейських політиків вважають, що сам Європейський Союз одержить від розширення своїх границь у східному напрямку гарантію від економічного колапсу і встановлення в цій зоні авторитарних режимів, що з’явилися би погрозою не тільки безпосередньо ряду європейських політиків, а й більшій рівновазі усередині самого союзу, насамперед з огляду на зростаючу силу Німеччини. Це особливо важливо, оскільки франко-германський тандем останнім часом починає давати збої. Крім того, таким шляхом не тільки Німеччина, але й інші країни-члени ЄС закріпили б свій вплив у цій частині Європи, хоча вже зараз 50% торгівлі центрально - і східноєвропейських країн приходиться на країни Заходу. У зв'язку з цим варто мати на увазі, що, по розрахунках західних економістів, Центральна Європа незабаром може перетворитися в одну з найбільш швидко набуваючих розвитку частин континенту.
До числа активних прихильників розширення ЄС на схід відноситься і колишній президент Європейського банку реконструкції і розвитку Жак Атталі, у свій час він неодноразово заявляв, що Європа складається не з дванадцяти, а із сорока держав. Він вважає, що навіть у 2010 р. буде вже занадто пізно включати їх у ЄС. І якщо це не відбудеться в потрібний момент, то "Захід стане головним винуватцем катастрофи демократії на Сході".
Що стосується європейських держав, що входили раніше до складу Радянського Союзу, як, наприклад, Україна, Білорусія і Молдавія, то члени ЄС не виключають і їхнього прийняття, правда в дуже віддаленому майбутньому і тільки за умови створення в них справді демократичної системи й успішного реформування економіки.
Однак практично всі члени Європейського Союзу солідарні в тому, що Росія ні при яких умовах не зможе ввійти в їхнє число. Це, утім, не виключає, на їхню думку, створення системи угод про співробітництво в самих різних областях між ЄС і РФ. Як писав у газеті "Монд" міністр закордонних справ Франції А. Жюппе, прийняти Росію в Європейський союз означало б "убити європейське будівництво". Він підкреслив, що "Велика Європа, безумовно, буде великою, але не включить у себе весь європейський континент і його середземноморське обведення".
Розширення ЄС на схід, безумовно, торкнеться інтересів Росії, і наслідки можуть бути для неї дуже неоднозначними, особливо в перехідний період. Воно буде ще більше сприяти переорієнтації економіки ЦСЄ на ринку ЄС і зробить східно - і центральноєвропейські ринки недоступними для російських товарів, незважаючи на вже підписані торгові угоди між Росією і ЄС.
Що стосується країн Центральної і Східної Європи, то вони і самі активно прагнуть стати повноправними членами Європейського Союзу. Президент Польщі заявив Э. Балладюру під час перебування останнього прем'єр-міністром Франції: "Якщо ми не приєднаємося вчасно до Заходу, Схід знову поглине нас".
Держави Центральної Європи затверджують, що вони в такій же мірі готові до вступу в ЄС, у якій у минулому були готові Греція, чи Іспанія, чи Португалія в момент звертання з проханням про прийом. Виходячи з розумінь захисту власних інтересів, країни-члени ЄС поки що тримають своїх східних сусідів на відстані, ведучи з ними принизливий торг про діл кожного з них на ринку ЄС і висновків угод про висилку іммігрантів.
Як вважають у країнах Центральної і Східної Європи, ситуація нагадує скоріше нову "залізну завісу" у Європі, цього разу економічну, І він опускається усупереч всім угодам про їхнє асоційоване членство в ЄС, митним послабленням і підкреслюване постійно Брюсселем бажання прийняти ці країни в ЄС.
Самі завзяті заперечення проти зм’якшення протекціоністських мір ЄС у відношенні країн Східної Європи висуває Португалія, до неї приєднується Бельгія. Однак навіть найбільше сприятливо влаштовані стосовно розширення ЄС країни, такі як Франція й особливо Німеччина, вважають, що ринки ЄС повинні відкриватися для країн ЦСЄ не відразу, а поступово. Вже їхніх представників стали запрошувати на сесії ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ і глав держав. Зокрема, вони були запрошені на зустріч на вищому рівні в Ессені 9-10 грудня 2006 р., де були визначені рамки загальної стратегії ЄС і орієнтири на майбутнє, що передбачають установлення багатобічного діалогу. Це дозволяє вже зараз прилучити представників держав-кандидатів на вступ у ЄС до найбільш важливих сфер європейського будівництва.
Розширення Європейського Союзу, яке відбулося в 2007 році, призвело до історичних змін політичних, географічних та економічних умов для Євросоюзу. Рух ЄС на схід має загалом позитивне стратегічне значення для майбутнього Європи, об’єктивно відкриваючи нові, ширші можливості співробітництва між країнами, що інтегруються і Євросоюзом. Однак їх реалізація ще не гарантована. Більше того, в короткостроковій перспективі виникнуть і негативні наслідки, які можуть ускладнити формування єдиного європейського економічного та політичного простору. Розглянемо специфіку самого розширення ЄС. На думку експертів УЦЕПД, головна відмінність між ними в тому, що попередні “хвилі” розширення відбувалися на нижчих рівнях інтеграції ЄС, тому країни, що приєднувалися до Союзу, могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури. Причому отримання членських квитків було доволі компромісним, при зустрічних поступках з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на нинішньому етапі розширення. Принципово важливим моментом є те, що новий етап розширення відбувається на стадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формування політичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. Це особливо ускладнює питання такого розширення - як у політичному, економічному, так і в правовому та процедурному аспектах. Приєднання нових членів обумовлює істотні зміни в структурі та механізмі діяльності ЄС, що, безперечно, позначиться на самому євроклубі, країнах-кандидатах, сусідніх державах. Слід зазначити, що кожна хвиля розширення мала свою соціальну ціну - збільшувалася територія, чисельність населення та сукупний економічний потенціал Союзу, але водночас - зменшувалися економічні показники в розрахунку на душу населення. Розширюючи свій соціально-економічний та політичний простір, ЄС жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвого рівня членів Співтовариства задля досягнення стратегічних цілей. Рішення про п’яте розширення ЄС, на відміну від тих, що приймалися на попередніх етапах, мало, швидше, політичне, ніж економічне підгрунтя, і на сьогодні залишається серйозним викликом майбутньому ЄС. Вступ 12 нових країн (без Туреччини) збільшить територію ЄС на 34%, чисельність населення - на 28%, водночас сукупний ВВП об’єднання збільшиться при цьому лише на 4,8%. Істотне зниження середнього по ЄС рівня ВВП на душу населення може спричинити невдоволення населення нинішніх членів ЄС: зниження життєвого рівня заради непевних компенсацій у майбутньому - досить спірна формула для прагматичних європейців. За останніми даними “Євробарометру”, позиції населення країн ЄС щодо розширення Союзу неоднозначні і далекі від одностайної підтримки цього процесу.43% населення країн ЄС згодні з тим, що Союз має бути розширено за рахунок нових країн-членів; водночас, 35% опитаних не підтримують процесу розширення. Цікаво, що значна більшість прихильників розширення ЄС проживає переважно у країнах з відносно нижчим рівнем економічного розвитку (Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія). Натомість у країнах-лідерах ЄС (Велика Британія, Німеччина, Франція), які помітно впливають на визначення стратегії ЄС, частка прихильників розширення трохи перевищує третину. Досить стримано ставляться громадяни ЄС щодо можливості набуття членських квитків у Євросоюз. Лише п’ята частина респондентів (21%) вважають, що ЄС має бути відкритим для всіх бажаючих, а майже половина (44%) допускають таку можливість лише для окремих держав (діаграма “Ставлення населення країн ЄС до розширення Союзу”). Враховуючи високий рівень розвитку демократії у країнах ЄС (а отже - впливу громадськості на позиції політиків) та ту обставину, що переважна більшість (71%) громадян країн ЄС висловилася за відкладення розширення в разі виявлення його негативних наслідків, можна зазначити, що процес розширення Союзу може мати непередбачуваний перебіг, з точки зору підтримки його громадськістю країн - членів ЄС. (Проте, навіть враховуючи можливі ускладнення в процесі розширення ЄС, політичне рішення про розширення Європейського Союзу вже прийнято, і питання на сьогодні полягає лише у визначенні країн, які приєднаються в рамках “першої хвилі” розширення, та тих необхідних механізмів внутрішніх перетворень ЄС, що створять умови для функціонування розширеного Союзу).