Європейський банк реконструкції та розвитку як міждержавна фінансова організація
Вступ
Європейський банк реконструкції та розвитку – це унікальна в багатьох аспектах міжнародна кредитно-фінансова організація, яка веде до зближення в економічному та політичному плані Західної та Східної Європи. Існування і діяльність Європейського банку реконструкції та розвитку яскраво відображає характер регіональної європейської інтеграції. Створення ж нового фінансового інституту було необхідне не тільки для надання фінансової допомоги країнам Центральної та Східної Європи, але й для зміцнення інтеграційних процесів на континенті. Створення ЄБРР, на думку його засновників, повинно було стати підґрунтям єдиної європейської структури, яка надалі мусить призвести до створення конфедерації. Ось чому так необхідно розглядати насамперед передумови виникнення та процес створення ЄБРР.
1. Передумови виникнення, процес створення, внутрішньо-організаційний механізм та структура ЄБРР
Наприкінці 80х років світове суспільство все більше переконувалось в необхідності створення та розширення таких міждержавних установ як ЄБРР, МВФ,ЄІБ і т.д. Це було викликано неможливістю багатьох держав самотужки долати кризи інфляції, безробіття, безладдя в країні, що було викликано політичною ситуацією, модернізацією усіх сфер життя. Треба зазначити, що така ситуація була практично в усіх пострадянських країнах, тому перехід на новий європейський рівень життя до цього часу дається дуже важко. Створення Європейського банку реконструкції та розвитку значною мірою полегшило таке складне завдання країнам СНД і до сих пір є чи не найпершим кредитором та інвестором, що вкладає значні кошти в розвиток економіки та інших сфер життя.
Європейський банк реконструкції і розвитку є міжнародною організацією і був створений згідно з підписаною 29 травня 1990 року в Парижі Угодою для сприяння реформ в країнах Центральної та Східної Європи в зв’язку з переходом країн цього регіону до орієнтованої на ринок економіки. Засновниками банку є 40 країн – усі країни Європи (окрім Албанії), США, Канада, Мексика, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Нова Зеландія, Австралія, Південна Корея та дві міжнародні організації – Європейський економічний союз і Європейський інвестиційний банк, а також ряд країн Східної Європи. В заснуванні банку брав також участь колишній СРСР.
Членами ЄБРР окрім європейських країн можуть бути усі члени Міжнародного валютного фонду. Угода про створення ЄБРР була швидко підготовлена. Ця подія є результатом декількох нарад експертів з підготовки тексту Угоди і трьох зустрічей представників країн-членів в Парижі 15-16 січня, 8-11 березня та 9 квітня 1991 р., а також особистої участі майбутнього президента ЄБРР Жака Атталі. На сьогодні ЄБРР фінансує проекти тільки в таких країнах: Азербайджан, Киргизька Республіка, Словенія, Албанія, Латвія, Таджикистан, Арменія, Литва, Туркменістан, Бєларусь, Молдова, Узбекистан, Болгарія, Монголія, Україна, Боснія и Герцеговина, Польща, Хорватія, БЮР Македонія, Росія, Чорногорія, Угорщина, Румунія, Естонія, Грузія, Сербія, Казахстан, Словакія.
Така оперативність при створенні міжнародного фінансового інституту пояснюється тим, що соціальні і економічні перетворення, які відбулися у 80-х роках в країнах Центральної та Східної Європи, призвели до економічної і політичної перебудови, а також до зниження виробництва і зовнішньої торгівлі, розладу фінансової сфери, погіршенню рівня життя, соціальним та національним конфліктам в регіоні. Це перетворило країни Центральної та Східної Європи (разом з колишнім СРСР) в небезпечних сусідів, які не тільки не відповідали процесу європейської інтеграції, але й могли його ускладнити і затримати. При створенні тексту Угоди і деяких принципів діяльності ЄБРР використовувався досвід практичної роботи провідних міжнародних фінансових інститутів, наприклад МВФ, а також регіональних банків розвитку.
Офіційно вважається, що ЄБРР було створено 15 квітня 1991 р. в Лондоні. Ця дата є саме датою, коли ЄБРР розпочав свої операції.
Створення ЄБРР було необхідне не тільки для надання фінансової допомоги країнам Центральної та Східної Європи, але й для зміцнення інтеграційних процесів на континенті. Створення ЄБРР, на думку його засновників, повинно було стати підґрунтям єдиної європейської структури, яка надалі мусить призвести до створення конфедерації. Необхідно було інтегрувати співробітництво з країнами Заходу в межах спільного економічного простору за допомогою адміністративних, фінансових, і культурних інфраструктур.
Географічне розташування усіх європейських країн поставило спільні регіональні завдання боротьби з забрудненням навколишнього середовища (наприклад, з забрудненням Балтійського моря чи Дунаю), створення загальноєвропейських систем енергетики і телекомунікації. Вирішення цих проблем потребувало фінансування від єдиного великого міжнародного центру, яким і повинен був стати Європейський банк реконструкції і розвитку.
Заснування такого фінансового інституту як Європейський банк реконструкції та розвитку вимагало певної організаційної структури. Це пов’язано насамперед з членством в європейському банку та управлінням. Кожна з країн повинна мати свою долю участі в капіталі та свій процент голосів. При чіткому розмежуванні задач та повноважень, управління таким капіталом значно спрощується.
Членство та голосування відбувається у відповідності до статті 3 Статуту ЄБРР, де вказано, що членство в Банку відкрито для двох категорій країн: для європейських країн та для неєвропейських країн, що є членами МВФ, а також для таких організацій, як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) –це пов’язано з головним принципом ЄБРР – прозорість та відкритість. Членами ЄБРР є 62 країни (включаючи всі колишні радянські республіки), а також ЄЕС та ЄІБ. Два члени ЄБРР – не держави, а міжнародні організації, а саме ЄЕС та ЄІБ. Членство міжнародної організації не дозволено в жодній з МКФО. Проте членство організацій в ЄБРР не має на увазі створення прецеденту ні для того, щоб інші організації чи банки могли стати членами Банку, ні для того, щоб ці організації стали членами інших організацій або інших банків.
Особливістю ЄБРР є вдала спроба зберегти вплив європейських країн в регіональній організації за допомогою розподілу акцій таким чином, що при голосуванні країни-члени ЄС разом з ЄЕС та ЄІБ зберігають більшість у 51%, що закріплене в пункті 2 статті 5 Статуту ЄБРР. Це прагнення пояснюється передусім бажанням не допустити, щоб США зайняли провідне місце в регіональному банку розвитку в Європі, як це сталося практично у всіх МКФО. При вступі, країни ЄС разом з ЄЕС та ЄІБ мали 51% акцій, США – 10%, Японія, ФРГ, Великобританія, Франція, Італія – по 8,5%. Сьогодні Німеччина має 10% акцій у зв’язку з відповідним перерахунком квот після об’єднання з НДР, яка спочатку була самостійним членом.
На частку СРСР припадало 6% акцій. Після підписання в грудні 1991 року в Алма-Аті документу, що означав припинення існування СРСР та створення дванадцяти незалежних держав, з’явилось питання про розділ квоти СРСР в Банку. Колишні радянські республіки претендували на свою частку в 6% статутного капіталу, а також на частину вже внесеного в акціонерний капітал ЄБРР внеску. Це питання було розв’язане колишніми республіками СРСР та керівництвом ЄБРР таким чином: Росія отримала 4% статутного капіталу, країни СНД – останні 2%, в тому числі Україна – 0,8%, держави Прибалтики – по 0,1% з нерозподілених акцій. Квота Росії в капіталі ЄБРР складає 40 тис. акцій, що дозволило Російській Федерації призначити свого директора в Раду директорів ЄБРР.
При голосуванні число голосів розподіляється у відповідності до кількості акцій країни-члена в акціонерному капіталі Банку, на які вона підписалась. ЄБРР використовує систему “зваженого голосування”, яка прийнята у всіх МКФО. Відмінною рисою системи “зваженого голосування”, яка використовується в ЄБРР, є те, що засновники ЄБРР відмовились від практики базисних голосів, характерної для інших МКФО.
Рішення в ЄБРР приймаються простою більшістю голосів. Передбачені також випадки, коли рішення приймаються кваліфікованою більшістю.
У Статуті ЄБРР закладено, що країни ЄС разом з ЄЕС та ЄІБ мають в Банку більшість голосів. Країна-член має в розпорядженні тільки голоси у відповідності до сплачених акцій. Це положення Статуту ЄБРР є унікальним.[6]
Структура управління аналогічна структурі інших МКФО. Керівними та постійними органами ЄБРР є:
1) Рада керуючих;
2) Рада директорів, або Директорат (складається з 23 членів);
3) Президент, віце-президенти;
4) Консультаційна рада з питань навколишнього середовища (складається з 17 провідних спеціалістів).
Рада керуючих, в якій кожний член ЄБРР представлений одним керуючим та одним його заступником, є найвищим органом, який визначає основні напрямки діяльності Банку. Збори проводяться один раз на рік, додаткові збори можуть скликатися Радою керуючих або Директоратом. Дві третини керуючих складають кворум на будь-якому засіданні Ради, за умови, що така більшість представляє не менше 2/3 від загальної кількості голосів, на які мають право члени ЄБРР. Рада керуючих може повністю або частково делегувати свої повноваження Директорату, за винятком прийому та визначення умов прийому нових членів, зміни розміру статутного капіталу, припинення членства, обрання директорів та президента, визначення оплати праці директорів та заступників директорів, затвердження загального балансу, внесення змін в Угоду та припинення операцій Банку, надання повноважень на підписання генеральних угод про співробітництво з іншими міжнародними організаціями та ін. При цьому Рада керуючих зберігає всю повноту влади щодо всіх задач, виконання яких доручено Директорату. Кількість голосів, який має у розпорядженні кожний член, дорівнює кількості його підписаних акцій в акціонерному капіталі Банку.