Закордонне виробництво дає ТНК ті переваги, що випливають з розходження економічних умов між країною базування материнської компанії і країнами, де розташовані її філії і підконтрольні фірми. До них відносяться розходження в забезпеченості і вартості природних ресурсів, у ставках заробітної плати, оподатковування, нормах амортизаційних відрахувань, фірмового, антитрестовського і трудового законодавства, екологічних стандартах, кваліфікації робочої сили, курсах валют і по багатьох інших компонентах, що формує вартість виробленої продукції. Організаційна структура ТНК дає їм таку специфічну перевагу, як перенос зовнішньоекономічних операцій у внутріфірмові операції - це дозволяє зберігати монополію на нові технології і "ноу-хау", обходити митні бар'єри, уникати міжнародної конкуренції, знижувати собівартість продукції, тому що внутрішні трансферні ціни в 3-4 рази нижче світових цін.
З часу виникнення наприкінці XIX ст. ТНК істотно еволюціонували.
ТНК першого покоління діяли в границях колоніальних імперій кінця, що існували, XIX - початку XX ст. Це колоніально-сировинні ТНК (картелі, синдикати, трести), основною метою яких було одержати доступ до дешевих джерел сировини.
ТНК другого покоління існували в період між двома війнами початку і середини XX в. Це військові ТНК, діяльність яких була зв'язана головним чином з виробництвом озброєння, боєприпасів, амуніції.
ТНК третього покоління з'явилися на початку 60-х років з розвитком НТР і ростом споживчого попиту - це техніко-споживчі компанії. Їхніми цілями були завоювання ринків збуту, джерел сировини, сфер додатка капіталів; вони широко використовують досягнення НТР і переваги міжнародної кооперації підприємств. Становлення даних ТНК відбувалося в умовах загострення світової конкуренції і початку західноєвропейської інтеграції. Різкий ріст рівня життя змусив їх орієнтуватися на масовий споживчий ринок.
ТНК четвертого покоління формуються з 80-х років - це глобальні корпорації. Стратегія їх характеризується інноваційною агресивністю і динамізмом, відходом від одногалузевої структури, постійним удосконалюванням внутрікорпоративної структури, націленністю на завоювання вже не окремих сегментів ринку, а ключових світогосподарських позицій у виробництві і реалізації продукції.
З другої половини 80-х років почався новітній етап глобалізації світового виробництва. Перший етап продовжувався 30 років, до початку першої світової війни. Другий - 25 років після другої світової війни. Між другим і третім етапами наступає пауза в інтенсивному рості міжнародних прямих інвестицій, що припадає на 70-і і першу половину 80-х років. Кожний етап інтенсивного формування і розвитку транснаціональних підприємств супроводжувався прискореним ростом світової економіки.
У середині 19 ст., до того як одержало потужний розвиток міжнародне підприємництво, в усьому світі переважало місцеве виробництво. Приблизно 90% усіх товарів і послуг вироблялись тоді на базі сировини і матеріалів, котрі фірми одержували в радіусі 150 км, і в таких же межах реалізовувалася переважна частина продукції. Сьогодні в індустріальних країнах у середньому половина продукції виробляється іноземними філіями і дочірніми підприємствами ТНК. Приблизно така ж частка сировини і матеріалів імпортується або виробляється іноземними відділеннями.
У основі розвитку транснаціональних корпорацій лежить тенденція до інтернаціоналізації виробництва і капіталу. Характерний вивіз капіталу з промислово розвинутих країн. У період 1903-1913 р., експорт капіталу з Англії складав у середньому 7% від національного доходу. У цілому на частку Англії до 1914 р. припадало більш 50% всього експортованого міжнародного капіталу. Іноземні інвестиції розподілялися в такий спосіб: 40% було вкладено в залізницю, 30% - урядові і муніципальні позики. У період, між першою і другою світовими війнами напрямок інвестицій починає змінюватися: країна Західної Європи і насамперед Англія, втрачають своє панівне положення кредиторів і експортерів капіталу, а американський капітал усе в більшому ступені проникає в Західну Європу. Характерною рисою є те, що 25% від загальної суми складали прямі інвестиції. Масивне спрямування американського капіталу за кордон і створення там дочірніх філій почалося незабаром після другої світової війни. Ця тенденція наочно ілюструється даними, наведеними в таблиці 1.1
Таблиця 1.1
Кількість американських іноземних філій, які засновувались[1]
| Роки | Усього | У Західній Європі |
| 51-5556-6061-6566-6768-6970-7172-7374-75 | 83,8192,0322,4390,0508,5431,0378,0265,5 | 25,672,2136,8167,5237,0208,5179,0104,0 |
Відбувалася зміна як додаткових сфер, географії й обсягу інвестицій, так і їхньої сутності. Експортований капітал із сфери торгівлі, послуг, портфельних інвестицій став переміщуватись в галузь виробництва.
Економісти велику увагу звертають на стимули або мотиви, фактори, що спонукають фірми інтернаціоналізувати виробництво. З цього приводу існують різноманітні і дуже суперечливі погляди. Необхідність залучення іноземних інвестицій економісти пояснюють недосконалістю внутрішнього і зовнішнього ринків, конкуренцією з боку фірм і підприємств, що належать державі, бажанням реалізувати технологічні й організаційні переваги, управлінський і підприємницький досвід, використовувати розбіжності у валютних курсах, забезпечити доступ до джерел сировини і т.д.
Англійський економіст П. Баклі і М. Кассон у 1976 р. спробували на основі виділення певних класифікаційних ознак, що враховують інвестиційні стимули підприємств, створити свою теорію інтернаціоналізації виробництва. Ці автори вважають, що ухвалення рішення про іноземні інвестиції залежить від балансу між чотирма групами факторів, що вони визначають як:
фактори, специфічні для даної галузі промисловості (характер продукції, структура ринку, масштаби виробництва);
фактори, специфічні для регіону (розмір території, транспортні зв'язки, культурні особливості і традиції);
фактори, специфічні для нації або держави (тобто політичні фактори, податкове і фінансове законодавство й ін);
фактори, специфічні для фірми (управлінський і виробничий досвід). [2]
Теоретичний аналіз показує, що інвестори успішно за межами ТНК володіють одним або кількома конкурентними перевагами в порівнянні з фірмами країн, що приймають. У той же час ТНК намагаються розмістити свої капітали в країні, що має порівняльні переваги у визначеній галузі виробництва, або має широкий ринок.
Група вчених на чолі з Дж. Діболдом виділяє сім факторів, що на їхню думку, у найбільшій мірі сприяли в 1950-70 р. (період інтенсивного росту ТНК) перетворенню окремих національних компаній у ТНК.
одержання доступу до джерел дешевої робочої сили й енергії і відхилення від дотримання технічних стандартів по охороні навколишнього середовища і запобігання зменшення її забруднення;
використання з вигодою для себе змін, що відбуваються у світових торгових відносинах;
наближення до іноземних ринків, ємкість яких зростає;
запобігання захопленню конкурентами іноземних ринків і джерела сировини;
обхід національного антитрестівського законодавства країни походження ТНК;
зменшення і нейтралізація циклічних коливань економіки на внутрішньому ринку на базі батьківської корпорації;
реалізація переваг, пов'язаних із створенням цілком інтегрованої системи для проведення великомасштабних економічних операцій. [3]
Варто підкреслити, що зазначені фактори відбивають спонукальні мотиви великомасштабного підприємництва взагалі.
Причини виникнення транснаціональних корпорацій дуже різноманітні, але усі вони в тій чи іншій мірі пов'язані з недосконалістю ринку, існуванням обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, монопольною владою виробників, валютним контролем, транспортними витратами, розбіжностями в податковому законодавстві.
Переваги очевидні для усіх, тому їх можна розглядати як причини, у результаті яких транснаціональні корпорації так активно розвиваються:
можливості підвищення ефективності і посилення конкурентноздатності, що є загальними для всіх значних промислових фірм, що інтегрують у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі і збутові підприємства.
недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід і інші так називані "невловимі активи", у першу чергу управлінський і маркетинговий досвід, що змушують фірму ринутися зберігати контроль над використанням своїх невловимих активів. У рамках транснаціональних корпорацій такі активи стають мобільними, спроможними до переносу в інші країни і зовнішні ефекти використання цих активів не виходять за межі транснаціональних корпорацій.
додаткові можливості підвищення ефективності і посилення своєї конкурентноздатності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав (використання більш дешевої або більш кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів країни, що приймає,);
близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість одержання інформації про перспективи ринків і конкурентного потенціалу фірм країни, що приймає. Філії транснаціональних корпорацій одержують важливі переваги перед фірмами країни, що приймає, у результаті використання науково-технічного й управлінського потенціалу материнської фірми і її філій.
можливість використовувати у своїх інтересах особливості державної, зокрема, податкової політики в різноманітних країнах, різницю в курсах валют і т.д.;