Тобто, в кінці ХХ на початку ХХІ ст. значно зросла мобільність капіталу та регіональна диференціація його потоків, які пов’язані з проблемою лібералізації у фінансовому регулюванні; чітко окреслився його спекулятивний характер; активізувалися реверсні тенденції та волатильність світових фінансових ринків, що зумовлюють (провокують) глобальну фінансову нестабільність.
Узагальнюючи вплив фінансової глобалізації на світовий економічний розвиток, доцільно виділити і перспективи української економіки у зв’язку з фінансовою глобалізацією. Що стосується впливу цивілізаційних аспектів фінансової глобалізації на розвиток економічної ситуації в Україні, то в силу специфіки економічного розвитку з часів набуття незалежності, державі дуже далеко до лідерства навіть серед країн Центральної та Східної Європи. На сьогодні можна говорити про слабкий рівень інтегрованості України до міжнародних економічних відносин. Прикладом ролі і місця України в міжнародних економічних відносинах можуть служити рейтинги провідних корпорацій світу, що будуються за ознаками ринкової капіталізації. Традиційний рейтинг 500 наймогутніших корпорацій світу (за показником ринкової капіталізації) газети Financial Times ніколи не включав українських підприємств, причому українські підприємства навіть не потрапляли до 100 провідних компаній Східної Європи. Нерозвиненість показника ринкової капіталізації в Україні не дозволяє створити загальнонаціональний індекс фондового ринку та використовувати такий індекс для порівняння з іншими країнами. Низькі показники розвитку фінансового ринку в Україні підтверджуються порівнянням з іншими країнами Центральної та Східної Європи. В наявності також традиційні труднощі з залученням в Україну іноземних інвестицій. Навіть не зважаючи на наслідок наведених подій, сфера залучення іноземних інвестицій є вкрай вразливою сферою в Україні. Існуючий стан процесу залучення іноземного капіталу в економіку України не дозволяє стверджувати про ефективність його надходження. Оцінюючи ситуацію в сфері залучення іноземного капіталу, слід зазначити, що загальна маса іноземних інвестицій в Україні, що була нагромаджена протягом років незалежності, є мізерною.
З урахуванням зазначених та інших факторів, які підтверджують неучасть України у світових фінансових процесах, одним із задекларованих напрямів стратегії економічного розвитку України є інтеграція у світовий фінансовий простір, який включає такі основні групи потоків капіталів: грошові та фінансові потоки, які пов’язані з рухом товарів та послуг (імпортно-експортні угоди), а також витрати, що пов’язані з туризмом; - прямі іноземні інвестиції, які передбачають не тільки трансферти фінансового капіталу, але й трансферт фізичного, людського та технологічного капіталу; - портфельні інвестиції та різні типи угод на ринках цінних паперів (включаючи спекулятивні операції). Взаємодія нашої країни з іншими країнами світу має відбуватися у всіх сегментах міжнародних фінансових відносин. Для цього доцільно здійснити ряд заходів, зокрема такі: - вступ до міжнародних організацій (зокрема, вступ до Світової організації торгівлі - СОТ), - позиціонування України на світових фінансових ринках і взаємодія з зарубіжними фінансовими інститутами для залучення інвестиційних і кредитних ресурсів. При цьому в якості позичальника виступає держава та інші суб’єкти економіки: корпорації, комерційні банки, фінансові інститути, органи місцевої влади; - запровадження нової стратегії відносин з МФО та ін. Слід наголосити на тих реаліях сучасного світового розвитку, з урахуванням яких має відбуватися практична реалізація зазначених завдань.
На сьогодні, курс, спрямований на форсований вступ у СОТ не має альтернатив. Але, крім позитивних вигод від членства у цій організації, необхідно врахувати і певні проблеми, з якими стикаються нерозвинені країни при цьому. Зокрема, вченими і практиками економістами доведено, що дотримання правил вільної торгівлі благотворно діє лише на економіки країн, що мають приблизно однаковий рівень розвитку. Участь у СОТ має різні наслідки для розвинутих і країн, що розвиваються. Експорт країн, що розвиваються, має переважно сировинну спрямованість, у той час як імпортують вони в основному високотехнологічні товари з більш розвинутих країн. Зняття митних бар'єрів стимулює розвиток товарообігу, однак збільшення товарообігу лише збільшує розрив в розвитку економік, що розвиваються, і промислово розвинутих країн. Отже, вступ України до СОТ має здійснюватися для вирішення наступних завдань: по-перше - вступати у СОТ, щоб колективно лобіювати поступки з боку багатих країн; по-друге - інтегруватися в ту регіональну зону вільної торгівлі, що найбільшою мірою відповідає задачам розвитку внутрішнього ринку.
Інтеграція України у світовий фінансовий простір можлива і за рахунок розвитку міжнародних кредитних відносин. Мова зокрема йде про активізацію запозичень суб’єктів вітчизняної економіки на зовнішніх ринках. При цьому корпорації, комерційні банки та органи місцевої влади зможуть позиціонувати себе в якості позичальників. А для комерційних банків розшириться спектр діяльності і послуг, що надаються, оскільки вони зможуть виступати не тільки як емітенти кредитних інструментів, а й як їх андеррайтери у випадку співпраці банків з органами місцевої влади і виконанні банками ролі лід-менеджерів муніципальних облігаційних позик. Але перспективи успішного розвитку цього напрямку інтеграції, в свою чергу потребує вирішення для України ряду питань, і в тому числі питання отримання рейтингів інвестиційного класу. Відомо, що чим вищий рейтинг має країна та її суб’єкти, тим нижча вартість отримання для них позичкових ресурсів на зовнішніх ринках. По-перше, це є актуальними для України в умовах високих процентних ставок на внутрішньому ринку країни. По-друге, в умовах реальної конкуренції вітчизняних фінансових інститутів із зарубіжними можна буде сподіватися і на зниження вартості запозичень на внутрішньому ринку. Тобто мова йде про інвестиційний рейтинг, як засіб стимулювання руху капіталу.
Історія глобалізаційних процесів свідчить про те, що піонерами при освоєнні інвестиційного ринку тієї чи іншої країни є транснаціональні корпорації (ТНК). Це пов’язано з їх більшими фінансовими можливостями щодо ризиків інвестування, аналітичними можливостями аналізу великих інвестиційних проектів та можливістю впливати на політику держави для створення більш прийнятних умов діяльності. Присутність відомих ТНК на ринку є сигналом про можливість вигідних інвестицій для інших, більш дрібних інвесторів. А одним із чинників, який приваблює ТНК та інших інвесторів, є показник конкурентоспроможності країни. У самому загальному виді конкурентоспроможність країни можна визначити як її здатність в умовах вільної сумлінної конкуренції робити товари і послуги, що задовольняють вимогам світового ринку, реалізація яких збільшує добробут країни і окремих, її громадян. Найбільш репрезентативний показник конкурентноздатності вперше був розроблений відомою міжнародною організацією - Світовим економічним форумом у 1986 році. Щорічна доповідь по конкурентноздатності країн на світовій арені до 1996 року готувалася під егідою Світового економічного форуму Міжнародним інститутом менеджменту і розвитку (Лозанна) із залученням матеріалів ще 23 міжнародних економічних інститутів. Згодом Світовий економічний форум і Міжнародний інститут менеджменту і розвитку стали публікувати окремі доповіді про конкурентоспроможність країн світу, використовуючи приблизно аналогічні методики визначення рейтингу країни в списку найбільш конкурентоспроможних країн світу. Для визначення рейтингу конкурентоспроможності у світових табелях про ранги використовуються багатофакторні векторні моделі, у яких враховується 381 показник. Вони згруповані у восьми агрегованих групах, зокрема таких:
- внутрішній економічний потенціал,
- зовнішньоекономічні зв'язки,
- державне регулювання,
- кредитно-фінансова система,
- інфраструктура,
- система управління,
- науково-технічний потенціал,
- трудові ресурси.
У розробленій методиці об'єктивні статистичні показники по кожній країні (близько 70 відсотків усіх показників) доповнюються суб'єктивними факторами - експертними оцінками аналітиків, опитуванням думки керівників великих корпорацій і ведучих економічних експертів по різних країнах. Кількість досліджуваних країн постійно збільшується, і в 1999 році аналіз проводився по 53 країнах світу, з яких більше половини відносяться до промислово розвитих країн, а інші - до нових індустріальних країн (НІК) і країн з перехідною економікою. За допомогою спеціально розробленої методики (з використанням економіко-математичних моделей) кожна країна ранжирується по кількості набраних балів, що визначають її місце на ієрархічній градації конкурентоспроможності. Більш високе місце свідчить не тільки про рівень розвитку продуктивних сил країни, але і гнучкості її економічної системи, здатної до перебудови відповідно до змін на світовому ринку. У доповіді Світового економічного форуму за 1999 рік про конкурентоспроможність країн світу перші десять місць розподілилися в такий спосіб: Сінгапур, США, Гонконг, Тайвань, Канада, Швейцарія, Норвегія, Люксембург, Великобританія і Нідерланди. Із середини 90-х років список найбільш конкурентоспроможних країн світу очолювали азіатські нові індустріальні країни - Сінгапур і Гонконг. Фінансові потрясіння на азіатських ринках, а також передача Гонконгу під юрисдикцію КНР вплинули на положення цих країн у світовій економіці і міжнародній конкурентоспроможності.
Інтеграція України у світове співтовариство відбувається і через трансформацію її взаємовідносини з міжнародними фінансово-кредитними установами. Такий вплив можна визначити з двох боків: з одного - відбувається переосмислення цілей і форм діяльності міжнародних фінансових інститутів. Ще фінансова криза в Азії 1997-1998 років виявила гострі протиріччя, пов’язані з процесами глобалізації в рамках теперішньої світової економіки та лібералізації світогосподарських відносин, а з іншого - з необхідністю їх ефективного регулювання на міжнародній основі. Крім цього - змінюється модель економічного розвитку країн - отримувачів допомоги, що пропонується міжнародними установами.