Що стосується проблем, повязаних із будівництвом дамби в Керченській протоці, то Міністерство закордонних справ України попереджає, що відповідальність за негативні наслідки потенційного конфлікту, пов'язаного з будівництвом Росією дамби до острова Коса Тузла в Керченській протоці, цілком покладається виключно на російську сторону, про що й сказано в постанонові ВР «Про усунення загрози, що виникла внаслідок будівництва Росією дамби» [15, с 7]
В документі зазначається, що лінія україно-російського кордону в Керченській протоці встановлена ще в радянські часи, відповідно до діючого на той час законодавства СРСР, УРСР і РСФСР, і згідно тими ж процедурами, що застосовувалися при визначенні всієї лінії кордону між колишніми УРСР і РСФСР на суші.
Ця лінія кордону нанесена на всіх географічних і топографічних картах, що видавалися в СРСР після її фіксації, і які є в архівах Російської Федерації, - підкреслюється в документі. [15, с 9]
Як відзначають у МЗС, населений пункт Середня Коса, що розташований на острові Коса Тузла і перебуває в підпорядкуванні Кіровської районної ради Керчі, значиться у всіх довідниках адміністративно-територіального розподілу УРСР, зокрема, у довіднику, виданому в 1969 році і в наступні роки, що також повинні бути в російських архівах.
В українському зовнішньополітичному відомстві нагадують, що ще до розпаду СРСР, 19 листопада 1990 року, УРСР і РСФСР підписали договір, стаття 6 якого містить, що "високі договірні сторони визнають і поважають територіальну цілісність Української Радянської Соціалістичної Республіки і Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки в нині існуючих у межах СРСР кордонах".
Після припинення існування СРСР держкордон між Україною і РФ, у тому числі й у Керченській протоці, був підтверджений в Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією від 31 травня 1997 року.
Стаття 2 цього договору припускає, що "високі договірні сторони, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, поважають територіальну цілісність один одного і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів".
Колишні адміністративні кордони між радянськими республіками стали в нових реаліях міждержавними кордонами. Цей факт визнається усім світовим співтовариством. А Україна як незалежна і суверенна держава визнана ООН, іншими міжнародними організаціями, переважною більшістю держав світу.
Міністерство закордонних справ України попереджає, що українська сторона, відповідно до міжнародного права, вживе всіх необхідних заходів для недопущення будь-яких зазіхань на свої державні кордони і територіальну цілісність.
Відповідальність за негативні наслідки потенційного конфлікту буде лягати виключно на російську сторону", - говориться в документі. . [15, с 10-11].
Повертаючись до морських кордонів, зазначимо, що Україні вже нав'язано російський сценарій вирішення питання Азовського моря, а саме: надання цьому морю статусу внутрішнього. Прийняття наполегливих пропозицій із боку Росії щодо згаданого варіанта пов'язане з низкою потенційних загроз. Перш за все, у міжнародному праві внутрішнє море або внутрішні води визначаються як продовження території суші, яка може належати лише одній державі. Міжнародне право тлумачить це положення таким чином: «внутрішні морські води перебувають під виключним суверенітетом прибережної держави».
Можна передбачити, що Росія і далі розглядатиме Азовську акваторію виключно російським простором для створення відповідної інфраструктури, рибного промислу, розвідки і розробки покладів енергоносіїв тощо. Для збереження позитивного міжнародного іміджу, Росія запропонувала Україні варіант поділу Азовського моря по його дні. У разі незгоди — поділ Азовського моря по серединній лінії (за прикладом поділу Каспію) тощо.
Проблема кордонів постійно перебуває в центрі уваги Міністерства закордонних справ України. 19 травня 2003 року було парафовано важливий для обох сторін документ — декларацію про стратегічне партнерство, ратифікацію якого передбачали парламенти України й Росії; було підписано Атлас карт українсько-російського сухопутного кордону; активізувала роботу двостороння комісія співробітництва з питань кордону і питань зарубіжної власності; на порядку денному питання перебування Чорноморського флоту РФ на території України згідно з міжнародними правовими нормами, а також питання власності українських об'єктів берегової структури тощо.
Росія запропонувала Україні різні варіанти вирішення територіальної проблеми щодо приналежності цього територіального об'єкта. Одним із них було введення кондомініуму на острів, що означає міжнародно-правове співволодіння, спільне і неподільне здійснення верховної влади на цій же самій території двома або кількома державами. Зазначимо, що кондомініум установлюється з метою подолання (неможливих до розв'язання іншим шляхом) протиріч і суперництва між двома або декількома державами, що претендують на одну й ту саму територію.
Іншим російським варіантом була пропозиція Україні передати острів Коса Тузла Росії у довгострокову оренду за прикладом військової бази в місті Севастополі. І нарешті, не виключалося й придбання острова у повну російську власність. Компенсацією за острів Коса Тузла могло б стати погашення українського боргу пе-редання українській стороні зарубіжної власності — нерухомості за кордоном та інші обіцянки.
Питання навколо приналежності о. Тузли стало своєрідним викликом, який мав розставити точки над «і» в українсько-російських відносинах, а також тією краплею, яка переповнила критичну масу російського невдоволення ситуацією, що склалася в нашій державі.
Зазначимо, що український варіант проведення кордону по адміністративній лінії розмежування між о. Тузлою і Таманським півостровом можна було б довести до логічного завершення, якби Україна зайняла жорстку позицію у відстоюванні своїх територіальних інтересів — у разі необхідності звернулася б до Міжнародного Суду ООН. Але негативну роль у цьому питанні відіграла схильність українських можновладців вирішувати свої приватні питання за рахунок державних інтересів.
Спроможності, що їх виявила Україна у захисті своїх інтересів аж ніяк не викликають оптимізму. Це виразно продемонструвала під час загострення «тузлинського питання» внутрішня розгубленість владних структур, неадекватність дій різних гілок влади, розчарування населення як поведінкою влади, так і самим фактом зазіхання іншої країни на вітчизняну землю. А ще — зрада українських державних інтересів, тобто досягнення домовленості про утворення спільного з Росією підприємства з експлуатації протоки (одне з останніх дійств тодішнього президента Л. Кучми). Висновки, які зробила Росія з «питання Тузли», для України були негативними. Російське зондування позицій нашої держави продемонструвало, з одного боку, непоступливість громадської думки, громадян щодо зовнішніх зазіхань, а з іншого — слабкість владної ланки та її неспроможність приймати адекватні ситуації рішення. Останнє спричинило те, що через позицію владних інституцій України питання й до цього часу не вирішене.
Ситуація навколо о. Тузли супроводжувалась негативною реакцією в світі на сам факт загострення територіальних претензій між країнами-партнерами. Зазначимо, що ставлення світової спільноти до подібних конфліктів є взагалі негативним. Практично всі зарубіжні представники не розглядають «питання Тузли» як зазіхання на суверенітет України, бо якщо угоди про морський кордон між державами не існує, отже, немає і прецеденту. Офіційні представники західних союзників України або відсторонилися від конфлікту, або взагалі закликали до дотримання засад міжнародного права і залучення міжнародних арбітрів. Фактично так звані «стратегічні» партнери України, серед яких США, ФРН (вони найгучніше заявляли про такий свій статус) та інші — відсторонилися від України. Тягар територіальних претензій ліг на українську сторону. Важко назвати країну, яка б на офіційному рівні чітко висловилася, що острів є українським, і при цьому закликала б світову спільноту підтримати українську позицію. А неофіційні заяви у міжнародному праві не враховуються. Водночас Україна в ситуації, що склалася, не мала впевненості в тому, що Рада Безпеки ООН, у якій Росія є учасницею ядерної п'ятірки, виступить на захист української позиції.
Отже, можна припустити, що Росія має всі важелі знову повернутися до питання приналежності о. Тузла (якщо попередній президент вже не підписав якогось документа за спиною українського народу, документа, який «не читали» народні обранці).
Висновки, які зробила Україна з територіального протистояння з Росією, є невтішними.
Таким чином, відсутність делімітації кордону в Керченській протоці дає Російській Федерації можливість уникнути виплат Україні компенсації збитків. Досі Україна та Росія не мають юридично закріпленого делімітованого морського кордону в Азовському морі. Це означає, що одна сторона може ігнорувати інтереси іншої в питаннях вилову риби, ігнорувати свою відповідальність за забруднення моря.
Надзвичайна ситуація, що виникла внаслідок шторму 11 листопада 2007 року, знову поставила на порядок денний і загострила питання необхідності врегулювання морських кордонів і обов’язкового визнання кордону в Керченській протоці