Разом з тим ряд держав по основних кількісних параметрах (частка в загальносвітовому ВВП, у міжнародній торгівлі й ін.) швидко поліпшує свої світогосподарські позиції. Це насамперед країни БРІК (Бразилія, Росія, Індія, КНР), країни Південно-Східної Азії, не-які малі держави, що успішно розвиваються, Східної Європи. Зокрема, що стосується РФ, то в 2006 р. по номінальному обсязі ВВП, розрахованому виходячи з обмінних курсів валют, вона перебувала лише на 16-м місці (близько 1 трлн. дол.), при перерахуванні ж по ППС (більше 1.7 трлн. дол.) вийшла на 10-е місце у світі, а в 2007 р., за попередніми оцінками, - на 7-е місце у світі. Правда, по показнику ВВП на душу населення РФ усе ще значно відстає не тільки від розвинених, але й від багатьох країн,що розвиваються, займаючи 38-е місце в рейтингу.
Окремого розгляду вимагає такий важливий показник, як сукупність ресурсів - природних, трудових, науково-технічних, підприємницьких та ін., тридцятилітніх істотні елементи економічного потенціалу будь-якої країни. Відповідно до вузького визначення національного багатства (використовуваному в статистику національних рахунків більшості країн), у його склад включається тільки сукупність накопичених матеріальних благ, створених працею людей. Тобто з національного багатства країни виключаються природні ресурси й накопичений людський капітал. Відповідно до розширювальної трактового національного багатства, поділюваної багатьма економістами, у тому числі в Росії й США, ці елементи варто включати в розрахунок національного багатства, оскільки вони становлять важливу частину господарського потенціалу будь-якої держави. [1, c. 48-58]
Для США облік природних ресурсів і особливо людського капіталу й науково-технічного потенціалу як елементи національного багатства представляється особливо актуальним, оскільки по провідних ресурсних показниках ця країна як і раніше займає лідируючі позиції в сучасній світовій економіці. Так, по запасах вугілля вона перебуває на 1-м місці, природного газу - на 3-м, нафти - на 12-м, залізної руди - на 6-м, мідних руд - на 5-м, по земельних сільськогосподарських ресурсах - на 1-м, лісовим - на 4-м місці у світі. Цілим поруч корисних копалин США забезпечені недостатньо (або не забезпечені зовсім), але високий ступінь інтеграції у світову економіку й сильні позиції в зовнішній торгівлі дозволяють із успіхом компенсувати недостачу тих або інших ресурсів.
Росія забезпечена багатьма природними ресурсами значно краще, ніж США й інші країни миру. Відповідно до оцінок, у ній зосереджено 25% світових мінеральних ресурсів. По цілому ряді ресурсів ми займаємо лідируючі позиції у світі - 1-е місце по запасах і видобутку газу, 7-е - по запасах нафти ( 2-е - по видобутку), 3-е - по запасах вугілля, 4-е - по запасах металевих руд, 1-е - по лісових ресурсах. Незважаючи на те, що природні ресурси є важливим елементом національного багатства країни (при розширювальному його трактуванні), їхній достаток, як думають багато економістів, служить фактором однобічної сировинної орієнтації економіки Росії, перешкоджає диверсифікованості економіки й розвитку наукомісткого сектора. Для оцінки положення США й Росії у світовій економіці істотно більше важливе зіставлення їх науково-технічних і людських ресурсів.
США - безумовний науково-технічний лідер сучасного миру. В 2006 р. на наукові дослідження й дослідно-конструкторські розробки країна витратила 342 млрд. дол., що склало близько 40% сукупного показника найбільше
розвинених країн миру . Хоча по частці цих видатків у ВВП США перебувають тільки на 6-м місці у світі (2.6%), уступаючи Ізраїлю (4.9%), Швеції (4.3%), Фінляндії (3.5%), Японії (3.2%) і Ісландії (3.1%), абсолютний масштаб ресурсів, що направляються в науково-технічну сферу США, непорівнянний не тільки з жодною інший країною миру, але й із цілими інтеграційними об'єднаннями. На 65% ці видатки фінансуються приватним бізнесом, на 29% - федеральним і місцевим бюджетами, на 6% - університетами й неприбутковими організаціями. Про роль США у світовій науці свідчить, наприклад, той факт, що 44% всіх отриманих у світі Нобелівських премій у галузі науки, належать американським ученим.
У цей час науково-технічні ресурси - один із ключових факторів, що визначають рівень економічного розвитку країни і її перспектив. Саме він є, на наш погляд, що вирішує конкурентну перевагу США на багато років уперед.
У Росії наука усе ще перебуває в кризовому положенні. Ніколи друга (а по деяких галузях науки й перша) наукова держава миру втратила свої конкурентні переваги в цій області. Частка видатків на НІОКР ледь досягає 1.2% ВВП (по оцінці ОЕСР, близько 12 млрд. дол., або всього 0.6% загальносвітових видатків на науку), чисельність учених скорочується, престиж науки в суспільстві падає. Все це – наслідок непродуманої державної політики 90-х років, результатом якої стало вкрай низьке фінансування цієї найважливішої сфери діяльності.
Визначальне значення для реалізації економічного потенціалу й стійкого розвитку країни мають трудові ресурси, рівень їхнього утворення й кваліфікації.
В 2006 р. у США середня тривалість утворення становила майже 14 років - один з найбільш високих показників у світі. Більше 87% американців у віці 25 років і більше мають як мінімум закінчене середнє, а більше 29% - закінчене вище утворення. Видатки на вищу й середню освіту становлять близько 7.5% ВВП. Крім того, ще близько 2% ВВП іде на так зване утворення дорослих, тобто на професійну підготовку й перепідготовку. Усе більше важливу роль в економіці США здобуває охорона здоров'я, у значній мірі визначальне (поряд з утворенням) якість робочої сили й рівень життя в країні. Видатки на медичні послуги склали в 2006 р. майже 14% ВВП, а очікувана тривалість життя досягла майже 78 років (81 рік - для жінок і 75 років - для чоловіків). [15, c. 110-128]
Досить прогресивної є в США й структура зайнятості - ще один показник, що характеризує як якість трудових ресурсів, так і рівень економічного розвитку в цілому. На сферу послуг доводиться понад 75% всіх зайнятих в економіці (більше 100 млн. чоловік), на сферу матеріального виробництва (промисловість, будівництво, сільське господарство) - лише 25% (33.5 млн. чоловік).
Росія усе ще зберігає досить потужний трудовий і інтелектуальний потенціал. Частка осіб з вищим утворенням у РФ - більше 21%, хоча й нижче, ніж у США, є однієї з найвищих у світі, близько 65% громадян мають як мінімум закінчена середня освіта; досить висока й кваліфікаційний рівень кадрів. У цілому в прогресивному напрямку міняється галузева структура зайнятості - в 2006 р. у сфері послуг було зайнято вже більше 60% робочої сили. Разом з тим є й проблеми - у результаті перевищення смертності над народжуваністю скорочується чисельність населення, усе ще помітно нижче, ніж у розвинених країнах, середній рівень заробітної плати (близько 500 дол. в 2007 р.) , низка трудова етика.
По оцінках, саме науково-технічні ресурси й людський капітал є основою інтенсивного (на противагу екстенсивному) росту, визначаючи найважливіший показник рівня економічного розвитку будь-якої країни - ефективність суспільного виробництва. Мова йде про групу таких показників, як продуктивність праці, фондовіддача, капіталоємність, енерго- і матеріалоємність. По них США залишаються на першому місці у світі з досить більшим відривом від інших країн.
Згідно даним Міжнародної організації праці за 2007 р., США - безумовний лідер за рівнем продуктивності праці, причому їхній відрив від інших країн збільшується. При розрахунку по всій економіці (обсяг доданої вартості на один зайнятого) для США цей показник склав 63.9 тис. дол. Далі випливають (тис. дол.): Ірландія (55.9), Люксембург (55.6), Бельгія (55.2) і Франція (54.6) . Аналогічний показник на один зайнятого в Росії більш ніж в 5.5 рази нижче, ніж у США. Схожа картина спостерігається й за іншими показниками ефективності - фондовіддачі, фондоємності й т.д.
Високий рівень продуктивності праці в США обумовлений трьома основними факторами: поліпшенням структури капіталу й ростом фондовіддачі за рахунок впровадження нового, більше ефективного встаткування, ростом кваліфікації й утворення робочої сили, а також більшими масштабами управлінських і продуктових нововведень. По оцінках Бюро трудової статистики міністерства праці США, в 2000-2005 р. перший фактор сприяв росту продуктивності праці на 1.1 процентного пункту, другий - на 0.4, третій - на 1.9 п.п. (у сукупності -на3.4п.п.).
Картину економічного розвитку країни цікаво доповнити даними про рівень і якість життя населення. Якщо по традиційних індикаторах рівня життя - розміру доходів, структурі споживання - США перебувають серед лідерів, то по якості життя - очікуваної її тривалості, доступності утворення, диференціації доходів, доступності послуг охорони здоров'я - вони поступаються багатьом іншим розвиненим країнам. Так, по кумулятивному показнику якості життя - індексу розвитку людського потенціалу - Сполучені Штати в 2006 р. перебували на 8-му місці у світі, уступаючи таким країнам, як Норвегія, Ісландія, Австралія, Ірландія, Швеція, Канада і Японія (місце Росії в цьому списку з 177 країн - 65-е). Зрозуміло, 8-е місце - це непоганий результат. Разом з тим він відображає своєрідність американської соціально-економічної моделі, у якій пріоритет віддається ефективності на шкоду соціальної справедливості. Так, коефіцієнт Джині, що відображає ступінь соціальної нерівності, у США в 2005 р. становив 0.45, що в 1.5-2 рази вище, ніж у розвинених країнах Європи. Досить помітна соціально-майнова диференціація: доходи 5% родин з найбільш високими доходами майже в 7 разів перевищують доходи 20% родин з мінімальними доходами.
Як результат, у більше 12% американців рівень доходів нижче офіційного прожиткового мінімуму. Це найбільше помітно серед представників різних расових і етнічних меншостей - рівень доходів білих американців і вихідців з Азії в середньому значно вище рівня доходів іспаномовних груп і афроамериканців. Звідси нерівний доступ до вищого утворення й послуг охорони здоров'я. Усе більше актуальної стає для США проблема старіння населення: за прогнозами, в 2006 р. частка осіб старше 65 років досягне 20%, що викликає чималу напруженість у частині соціального страхування й пенсійного забезпечення (як очікується, уже в 2018 р. система соціального страхування стане дефіцитної).[23, c. 93-107]