Деякі схеми єврооблігаційної позики передбачають існування довіреної особи, що діє в інтересах та від імені інвесторів за наявності будь-яких порушень в умовах позики з боку емітента.
У цьому випадку обов’язково призначається платіжний агент, що діє від імені емітента облігацій.
Комісійні, що сплачуються менеджерам єврооблігаційних позик, поділяються на:
плату за управління (management fee);
плату за андеррайтинг (underwriting fee);
комісійні за розміщення (selling concession).
Комісійні відраховуються з вартості проданих облігацій кожним менеджером перед тим, як гроші буде перераховано лід-менеджеру. Плата за управління та андеррайтинг відраховуються лід-менеджером із тієї суми, що залишилася.
Частка лід-менеджера у комісійних за управління (praecipium) відраховується ним із загальної суми комісійного винагородження менеджерам.
Витрати на емісію єврооблігацій на міжнародному ринку становлять приблизно 2-2,5% від її вартості та є нижчими за вартість випуску подібних облігацій на національному ринку.
Вартість емісії, у свою чергу, визначається такими факторами, як розмір емісії, валюта позики, термін платежу та дата випуску.
Традиційне розміщення єврооблігацій базується на трьох основних датах:
оголошення про випуск єврооблігацій;
підписання остаточних умов (початок розміщення);
дата закінчення розміщення.
У 1990-ті роки стандартною схемою розміщення єврооблігацій була так звана куплена угода (bought deal). Це означає, що лід-менеджер купує всі цінні папери в емітента на умовах, що було встановлено до оголошення про випуск.
Під умовами розуміють такі показники: обсяг емісії, купонна ставка та ціна розміщення.
Практика використання методу "купленої угоди" виникла у зв’язку зі збільшенням фінансової потужності банків, що здійснюють розміщення єврооблігацій, а також посиленням конкуренції між ними.
Подібна схема розміщення означає зменшення ролі андеррайтерів та агентів із розміщення.
Першу "куплену угоду" було проведено у квітні 1980 р. інвестиційним банком Credit Suisse First Boston (CSFB), котрий купив весь єврооблігаційний випуск корпорації General Motors Acceptance Corporation на суму 100 млн. дол. і тільки після цього організував синдикат.
Професійні учасники ринку, які виступають у ролі менеджерів, об’єднались у Міжнародну асоціацію учасників первинного ринку (International Primary Market Association, IPMA).
Члени асоціації розробили ряд правил щодо технології розміщення цінних паперів на міжнародному ринку, а також стандартні форми документів.
Вважається, що члени емісійного синдикату, котрі є членами IPMA, діють відповідно до правил асоціації.
Облігації міжнародного ринку можна поділити на категорії:
облігації з фіксованою ставкою процента. Найбільш поширеним інструментом даної категорії є проста облігація (straight bond) - облігація з фіксованою відсотковою ставкою, без права дострокового погашення та конвертації в акції. Прості облігації мають серії щорічних купонів та називаються також "plain vanilla" (простий, без особливих умов та додаткових елементів);
облігації з плаваючою купонною ставкою. Найпоширенішим інструментом цієї категорії є нота з плаваючою ставкою (floating rate note, FRN). Це облігації, купонні платежі за якими один раз на шість місяців установлюються на рівні найбільш відомої та репрезентативної процентної ставки грошового ринку (зазвичай ЛІБОР) плюс/мінус певна маржа, що визначається ступенем ризику;
облігації, що пов’язані з акціями емітента. Ця категорія поділяється ще на два класи:
конвертовані облігації (convertible bonds). Це облігації, які за бажанням інвестора можуть бути конвертовані у прості акції того самого емітента. Майже не відрізняються від конвертованих облігацій обмінні облігації (exchangeable bonds), що можуть бути конвертовані в акції іншого емітента;
облігації з варантами на акції (debt with warrant), що дають право на придбання (купівлю) акцій. На відміну від конвертованих облігацій, облігації з варантом на акції завжди сплачуються незалежно від того, чи використано право на підписку.
Щодо структури складових ринку, то станом на кінець 1994 р. більше 76% загального обсягу заборгованості за єврооблігаціями припадало на прості облігації з фіксованою відсотковою ставкою (1562 млрд. дол. із 2048 млрд. дол.), частка облігацій із плаваючою ставкою становила 15% (303 млрд. дол.), а на конвертовані облігації та облігації з варіантом припадало лише 9% загальної заборгованості (183 млрд. дол.).
Подібна структура євроемісій була обумовлена відносною стабільністю фінансового ринку протягом 1980-х років.
Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. - К.: Основи, 2000.
Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело. Практикум. - М.: ЮНИТИ, 1999.
Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред.Л.С. Тарасовича. - СПб.: ПИТЕР, 2001.
Лютий І.О. Грошово-кредитна політика та особливості її реалізації в Україні // Фінанси України. 2000. № 1. С.23-24.
Международные экономические отношения / Под ред.В. Рыбалкина. - М., 1997.
Найденов В.С., Сменковский А.Ю. Инфляция и монетаризм. Уроки антикризисной политики. К.: ОАО БЦКФ, 2003. С.12-13.
Побединська В.О. Державний борг і шляхи його оптимізації // Фінанси України. 1999. № 7. С.108-110.
Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпченко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2000.
Соловйова О.А. Перспективи розвитку страхування у сфері зовнішньоекономічної діяльності. // Фінанси Україїни. - 2006. - №5. - с.122 - 129.
Тэор Т.Р. Мировая экономика: Пособие для подготовки к экзамену. - СПб.: Питер, 2001.
Щедрий П. Перспективи міжнародної інтеграції страхового ринку України в контексті норм СОТ // Економіка України. - 2004. - №5. - с.82 - 89.