Міністерство освіти і науки України
МАУП
Реферат з Міжнародного приватного права
на тему
Взаємодія національних правових систем як принцип міжнародного приватного права
Київ 2005
Зміст
Вступ. 3
1 Теоретичне вивчення взаємодії націаональних правових систем у міжнародному приватному праві у світової та вітчизняної науці 5
2 Зміст, значення та деякі проблемні питання взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права. 6
3 Прояві характеру взаємодії національних правових систем як основи правового регулювання в міжнародного приватного права. 11
Загальні висновки. 14
Використана література. 15
Існування та розвиток в якості реального суб’єкта міжнародних відносин і міжнародного права стали для України періодом суттєвих політичних і соціально-економічних перетворень. Одним із вирішальних напрямів державної політики в Україні є реформування внутрішнього законодавства з метою наближення його до світових стандартів демократичної країни. Особливого значення в цьому зв’язку набуває питання оновлення законодавства у сфері приватного права, до якої традиційно відносять питання цивільного, сімейного, трудового права, а також таку специфічну галузь, як міжнародне приватне право.
Міжнародне приватне право — галузь права, у межах якої регламентуються суспільні відносини з приватно-міжнародними якостями, напевне, найбільше з-поміж інших галузей національної правової системи взаємодіє з системами права інших держав. І хоча взаємодія характерна для всіх явищ і процесів як одна із загальних форм взаємовпливу (коли елементи взаємодії впливають один на одного, зумовлюють, спричинюють і результують один одного, виступаючи як загальна властивість матерії, наслідок і вираз її активності, основа багатьох форм відображення), в міжнародному приватному праві взаємодія набуває ознак специфічності, обумовленості взаємодіючими системами, зовнішнім середовищем, суб’єктивними факторами тощо та викликає необхідність її дослідження.
Особливу значущість категорія взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права набуває з огляду на інтенсифікацію приватних міжнародних контактів, інтеграцію вітчизняної країни з її економікою, культурою у світове співтовариство, поширенням суб’єктних зв’язків, набуттям прав і обов’язків згідно з іноземними правовими системами.
Актуальність дослідження взаємодії національних правових систем пояснюється, перед усім, необхідністю грамотного використання правових конструкцій, що розроблюються у ході уніфікації міжнародного приватного права, та порівняння їх із потребами та інтересами вітчизняного правопорядку.
Взаємодія національних правових систем у сфері міжнародного приватного права всіх країн існувала постійно, з часу виникнення приватних контактів між суб’єктами права різних країн. Винятками з цього можуть бути лише штучно створені ізоляції, коли взаємовідносини з іноземними суб’єктами заборонялися і суворо каралися, як було близько 200 років у Японії до середини XIX ст.[1], або коли вітчизняна правова система містить правила регулювання приватних міжнародних відносин виключно відповідно до національних норм, прикладом чого можуть бути нерозвинені правові системи.
У інших випадках взаємодія національних систем у сфері міжнародного приватного права — явище об’єктивної дійсності, викликане взаємозв’язком, властивим усім явищам світу. І навіть при існуванні обмежень, викликаних історико-політичними причинами щодо міжнародних контактів на рівні приватних суб’єктів, взаємодію між національними правовими системами всеодно можна спостерігати, піддавати вивченню і аналізу, про що свідчить поява за радянських часів основоположної для вітчизняної науки міжнародного приватного права з розглядуваного питання праці А.Рубанова „Теоретические основи международного взаимодействия национальных правовых систем”.
Разом з цим, з того моменту і дотепер, незважаючи на істотні зміни у соціальному, історичному, політичному, економічному житті суспільства, подальшого розроблення питань взаємодії національних правових систем майже не знаходимо, окрім, напевне, фрагментарних звернень до цієї проблеми російського науковця Л.Ануфрієвої, яка обгрунтувала у одній із своїх праць доцільність звернення до категорії взаємності з метою доведення міжнародного характеру міжнародного приватного права, а також щодо гіпотези про врегульованість міжправових суспільних відносин перед виникненням колізій у сфері міжнародного приватного права[2].
Іншим прикладом звернення до теорії взаємодії національних правових систем у сфері міжнародного приватного права є праця В.Кудашкіна, який, критикуючи обрану А.Рубановим методологію, не отримує об’єктивного уявлення про закономірності взаємодії національних правових систем, не вважає результати цього дослідження підкріпленими теоретичними розробками системних якостей суспільних відносин з міжнародними характеристиками, а розглядає їх як апріорні, не доведені аргументи, що не є теоретично завершеними і об’єктивними, а такими, що не зачіпають внутрішні правові процеси національної правової системи, хоча на інших сторінках своєї книги він базує висновки про правове регулювання у сфері міжнародного приватного права як про явище, що опосередковує саме взаємодію національних правових систем[3].
До питання взаємодії національних правових систем звертались і у межах української науки міжнародного приватного права для пояснення передумов існування колізій на основі праць А.Рубанова[4].
Взаємодія національних правових систем у сфері міжнародного приватного права як конкретно сформульована юридична норма у законодавчих актах не фіксується. Тому, її принциповість, на перший погляд, не є помітною. Існування взаємодії національних правових систем при регулюванні приватних міжнародних суспільних відносин можна виявити лише опосередковано: шляхом дослідження методів, норм, інших принципів, механізмів розв’язання колізій в міжнародного приватного права, аналізу позитивного ставлення національної правової системи до набутих на територіях іноземних держав суб’єктивних прав тощо. Через це, цілком правильним є положення, що галузеві принципи повинні знаходитися у самих нормах, що утворюють у сукупності цю галузь. Якщо ж там принципи права прямо не сформульовані, вони мають бути віднайдені із загального змісту норм[5]. Принципи права не завжди лежать на поверхні. Вони можуть бути об’єктивовані й сформульовані різним чином, а їх справжній зміст може бути завуальованим[6].
Взаємодію національних правових систем у сфері міжнародного приватного права слід вважати винятком із загального теоретичного постулату про те, що принципи права є різновидом юридичних норм, адже даний феномен не закріплюється у конкретно нормативному вигляді.
Взаємодію національних правових систем на сьогоднішній день необхідно вважати скоріше правовою, ніж юридичною категорією, що може бути пізнана через аналіз змісту різних конкретних норм в результаті встановлення їх найбільш суттєвих загальних рис. Проте цей принцип виступає началом, фундаментом, відправним пунктом, основою для встановлення правового регулювання з метою регламентації приватних міжнародних суспільних відносин, що опосередковує взаємопроникнення національних правових систем. Тому, є всі підстави стверджувати, що при встановленні тих чи інших колізійних приписів з двома або більше колізійними критеріями, фіксуванні лапідарних формулювань чи довгих ланцюгів прив’язок, фіксацією найбільш тісного зв’язку і автономії волі законодавець виходить саме з основного принципу міжнародного приватного права — начала взаємодії національних правових систем.
Взаємодія останніх у сфері міжнародного приватного права — керівне, основоположне явище, яке відображає як специфіку приватно-міжнародних відносин, їх пов’язаність з двома або декількома правопорядками, так і ставлення держави до допуску іноземного права на власну територію, вираз міжнародної ввічливості як прояв принципу взаємодії, політичну позицію у аспекті толерантно-ліберального ставлення до відображальних властивостей національних правових систем, згоди на сприйняття сумісного національне іноземного правового регулювання на власній території. Іншими словами, ставлення держави до взаємодії національних правових систем шляхом фіксації правового інструментарію розв’язання колізій у сфері міжнародного приватного права відображає сутнісну спрямованість законодавчих настанов щодо можливого допуску матеріальних норм іноземних правових систем до упорядкування приватних міжнародних суспільних відносин, визначає позицію національного права щодо взаємної дії з аналогічними іноземними утвореннями, демонструє векторність правового регулювання, основні якості регулюючого механізму, особливості процесу упорядкування зазначених відносин тощо.
Це дає підстави для переконання, що взаємодія національних правових систем є першорядним, вихідним, основоположним принципом міжнародного приватного права, адже вона постає тією основоположною базою, що у концентрованому, узагальненому вигляді відображає всю систему правового регулювання міжнародного приватного права і субординує елементи останнього. Принцип взаємодії у контексті міжнародного приватного права є виразом його визначальної, сутнісної сторони, що містить у собі відбиття реальної, об’єктивної закономірності його призначеності на упорядкування приватних відносин, пов’язаних з іншими правовими системами. Взаємодія національних правових систем у сфері міжнародного приватного права — принцип визначальний, домінуючий, основний, превалюючий. Це проявляється у підпорядкуванні, ієрархізації інших принципів міжнародного приватного права (наприклад, допуску іноземного права на власну територію, ввічливості, імунітету держави), наданні усій системі правового регулювання у даній царині взаємоузгодженості, внутрішньої упорядкованості, структурної єдності.