Смекни!
smekni.com

Асиметрія економічних відносин країн-членів НАФТА (стр. 5 из 7)

Своїм ростом канадська економіка на одну третину зобов'язана експортним показникам, що виросли в три рази швидше, ніж відповідні показники по валовому доході. У такий спосіб інтереси націй американського континенту призивають робити ставку на розвиток і розширення НАФТА.

Розділ 3. Перспективи розвитку НАФТА

3.1 НАФТА і проблема створення панамериканської зони вільної торгівлі

НАФТА відкрило шлях до створення єдиного континентального ринку і свободі пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Панамериканська зона вільної торгівлі (FTAA) могла б об'єднати майже всі країни Північної і Південної Америки з населенням 800 мільйонів і загальним обсягом ВВП 11,4 трильйони доларів (більшим, ніж у Європейського Союзу).

Четвертий Всеамеріканський самміт, що пройшов в аргентинському місті Мар-дель-Плата у2005 р. де розглядали питання створення FTAA не приніс очікуваного результату. Головної мети, тобто підписання угода про створення зони вільної торгівлі на території двох Америк (FTAA), досягти не удалося. За угоду ратували Сполучені Штати, їх підтримували Канада, Мексика і Чилі. Проти виступили Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай і Уругвай. Опоненти FTAA стверджували, що запропонований США план загрожує не тільки економічним інтересам південноамериканських країн, але і їхньої політичної незалежності.

Вперше питання про створення FTAA було поставлено представниками США на Всеамеріканському самміті в Майамі в 1994 році. Створення зони було заплановано на 2005 рік. Однак далі заяв процес не пішов. В останні два роки американці прагнули реанімувати інтеграційний процес, натискали на латиноамериканських політиків, але результатів це не дало. На початку 2004 року на переговорах у Мексиці (по питанню створення полегшеної версії єдиного ринку, так називаної FTAA Lіght) Бразилія й Аргентина поставили США жорстку умову: скасувати всі субсидії американським сільгоспвиробникам і забрати митні бар'єри на шляху південноамериканської сільгосппродукції на ринок США. Адміністрація США погодилася піти назустріч вимогам латиноамериканських лідерів тільки в частині прямих аграрних субсидій, що складають лише 6,6% усіх дотацій фермерам і експортерам. Велика ж частина дотацій йде у виді непрямих кредитів чи страхових гарантій, а їх США скасовувати відмовились. Південноамериканців не влаштовує також те, що в проекті США немає і натяку на регіональні фонди розвитку, за рахунок яких усувалися б диспропорції в економічному розвитку країн-членів (такі фонди існують у Євросоюзу) [12].

Даний самміт показав, що в найближчому майбутньому США навряд чи удасться переконати своїх латиноамериканських опонентів прийняти рішення про створення FTAA. Країни континенту явно налаштовані на встановлення нової системи відносин з північним сусідом. Як заявив на самміті аргентинський президент Нестор Киршнер, "ми не проти інтеграції, але хочемо економічну інтеграцію без асиметрій, субсидій і протекціонізму. Ми хочемо інтеграцію не на користь більш сильному, а на користь усім" [12].

Без сумніву, зустріч у Мар-дель-Плата - це велика зовнішньополітична поразка США. Але і латиноамериканців однозначно переможцями теж не назвати.

По-перше, незважаючи на опозицію Венесуели і країн МЕРКОСУР (торговий блок, що поєднує Аргентину, Бразилію, Парагвай і Уругвай), інші 29 держав Південної Америки, що брали участь у самміті, заявили, що готові відновити переговори в подальшому. Мексика запропонувала продовжити переговори без участі Венесуели і чотирьох країн МЕРКОСУР, пояснюючи їхнє прагнення блокувати FTAA приватними інтересами.

По-друге, самміт оголив слабість інтеграційних процесів у Латинській Америці.

У блоці МЕРКОСУР розуміють: якщо південноамериканські країни будуть входити в Загальамериканську зону вільної торгівлі поодинці, лидируючі позиції в цій організації виявляться в США. Тому перш ніж вступати в FTAA, Латинська Америка повинна здійснити внутрішню інтеграцію. Рішення про об'єднання для спільного просування до Загальамериканської зони було прийнято ще у 2003 році - як усередині МЕРКОСУР, так і усередині Андського пакту (це ще одне торгове об'єднання, куди входять Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу й Еквадор). Спроби об'єднати МЕРКОСУР і Андський пакт уже починалися. Почалися навіть переговори про економічну інтеграцію з Мексикою, що у випадку успіху поставили би хрест на планах США. Однак розбіжності між країнами перебороти не удалося, і єдиний торговий простір у Латинській Америці так і не з'явився.

Потерпів крах і альтернативний проект створення Зони вільної торгівлі МЕРКОСУР-ЕС, що з ентузіазмом просували Бразилія й Аргентина. З політичної точки зору, цей союз спрямований проти однобічної політики США і був вигідний обом сторонам. Латинська Америка знайшла б в особі Євросоюзу альтернативного економічного партнера і звільнилася б від залежності від США. ЄС з підписанням договору про вільну торгівлю з МЕРКОСУР одержав би перевагу в секторах, де особливо сильна конкуренція європейських і північноамериканських компаній, - у сфері телекомунікацій і фінансів [12].

Текст договору був підготовлений, і для його підписання в жовтні 2004 року залишалося лише проробити деякі технічні деталі. Але отут з'ясувалося, що на шляху створення "найбільшої у світі зони вільної торгівлі" існують нездоланні розбіжності - усі ті ж аграрні субсидії, пожертвувати якими Євросоюз не захотів.

3.2 Роль НАФТА у світових глобалізаційних процесах

Час, в який ми живемо, відзначається глобальною (загальною, всесвітньою) трансформацією і цивілізаційною нестабільністю. Кардинальні зміни відбуваються буквально в усіх сферах суспільного життя і охоплюють майже всі регіони планети. На наших очах відбувається глобальний перехід до якогось нового етапу в організації людського життя. Найбільш важливими і радикальними, очевидними і безсумнівними є такі зміни:

Перехід найрозвинутіших країн світу (США, Канада, Західна Європа, Південно-Східна Азія) від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства.

Встановлення цивілізаційної єдності світу в результаті краху світової соціалістичної системи, поступового утвердження регульованої ринкової економіки у Китаї та В'єтнамі, поширення по всьому світу) як основоположних принципів організації громадського життя цінностей та ідеалів європейської євроатлантичної) цивілізації: соціально-орієнтована ринкова економіка, багатопартійна парламентська демократія, першорядне значення прав і свобод особистості, "західний менталітет" і спосіб життя, культура. Наприкінці XX - на початку XXI ст. капіталізм знову стає глобальним.

Бурхливий розвиток науки, техніки, інформатики перетворило земну кулю в тісно переплетений клубок техніко-виробничих, торгових, фінансових та інших взаємозв'язків. Формується цілісне світове господарство (глобальна економіка), для якого характерні такі риси:

1. величезна роль у виробництві науки та інформаційних технологій ( у США в матеріальному виробництві бере участь лише 7% населення);

2. глобальний ринок створюється передусім наукомістким продуктом, новою економікою, основаній на знаннях;

3. індустріальне виробництво передано незахідним країнам;

4. висока швидкість технологічного оновлення, перетворення інновацій у вирішальний фактор виробництва;

5. мобільність капіталів набула "тотального характеру";

6. глобальна лібералізація світового ринку;

7. формування єдиного світового ринку товарів, послуг, технологій, капіталів і робочої сили.

Будучи загальносвітовим процесом, глобалізація, однак, розвивається нерівномірно: різні регіони світу охоплені нею неоднаково, окремі держави відіграють у цьому процесі різну роль. Явище глобалізації порівняно нове, глибоке і суперечливе. Тому в його вивченні та поясненні поки що більше запитань, аніж переконливих відповідей. Як правило, учасники багатьох дискусій про сутність глобалізації погоджуються в одному: ці процеси реальні, масштабні і доленосні для всіх народів планети [4].

Вплив глобалізації може бути як позитивним, так і найвищою мірою негативним. Як правило, тільки високорозвинені індустріальні країни, у яких склалися сучасні й ефективні системи освіти, науки, техніки і зв'язку, можуть повною мірою скористатися перевагами, наданими глобалізацією. Ці країни входять у великі світові економічні блоки (Європейське співтовариство, Тихоокеанський блок, а також Північно-Атлантична асоціація вільної торгівлі NAFTA) і мають у своєму розпорядженні ефективні механізми планування, що дозволяють розробляти регіональні проекти з урахуванням вимог і впливу глобалізації.

Утворення Асоціації Вільної Торгівлі Північної Америки (NAFTA) спонукало країни Європи та Азії зробити подальші кроки до економічної інтеграції. В цьому основна роль NAFTA у світових глобалізацій них процесах.

Утворення регіональних угруповань у Європі й Америці, конкурентна боротьба за фінансові і матеріальні ресурси, складності і невизначеність перспектив багатобічних торгових переговорів на глобальному рівні, проблеми у відносинах зі США - усе це створює не тільки економічні, але і політичні імпульси до посилення міждержавного співробітництва (особливо в Східній і Південно-Східній Азії) і доданню йому визначених організаційних форм.

Йдучи на створення розширеної зони вільної торгівлі, кожна з трьох країн NAFTA враховує інтереси і вигоди, що вона одержує, а також, зрозуміло, бере до уваги зв'язані з цим можливі негативні моменти. Гарантоване зростання доходів очікується, наприклад, у таких секторах американської економіки, як виробництво електроенергії, обслуговування ЕОМ, виробництво будівельних матеріалів, запасних частин для автомобілів, машинобудування, телекомунікації, банківська і фінансова справа. Їм відкриваються гарні перспективи для діяльності в Мексиці, економіка якої має потребу в інтенсивному відновленні її технологічної бази.