Самі виробники кажуть, що перша трійка (Nemiroff, «Гетьман», «Союз-Віктан») неабияк відірвалася від інших компаній не тільки за рівнем продажу, а й за організацією бізнесу. Кожен з лідерів має свою стратегію і свої плани на майбутнє. Три з чотирьох компаній (за винятком «Олімпу») активно працюють в елітному сегменті ринку і розвивають експортні програми. Вони роблять ставку на роботу в середньому ціновому сегменті, і лише «Олімп» (зі своєю ТМ «Вдала») паритетно розвивається в нижній і середній категорії.
За кількісними показниками — фізичними обсягами виробництва та продажу — Nemiroff цього року демонструє найвищі темпи зростання. Принаймні за перші дев’ять місяців компанія розлила 2,144 млн дал горілки. Торік цей показник становив лише 1,503 млн дал. 2000 р. — 0,925 млн дал. Таким чином, за два роки виробництво на заводі подвоїлося. Сумарне річне виробництво компанії може перевищити позначку 3 млн дал. У планах компанії на наступний рік — збереження теперішніх темпів зростання (а це приблизно 40%). Прорив може статися за рахунок збільшення експортного постачання. 2002 року обсяг експорту компанії зріс на 300%. Порівняно з минулим роком скоротилося виробництво горілки на Сімферопольському ЛГЗ (компанія «Союз-Віктан»). За дев’ять місяців 2002 року воно становило 1,55 млн дал. Водночас компанія виробила 1,439 млн дал слабкоалкогольних напоїв, ставши одним з лідерів на цьому ринку. Певний ухил у бік «слабкоалкоголю» відкинув «Союз-Віктан» на друге місце за виробництвом горілки, однак заходи, спрямовані на пожвавлення саме горілчаного продажу, яких вживають з літа, дають підстави передбачати, що 2003 року «Союз-Віктан» боротиметься за повернення втрачених позицій. І до кінця року підприємство приблизно вийде на рівень виробництва горілки в 2,4 млн дал.
Щодо «Олімпу», то його виробництво, за підсумками дев’яти місяців, можна оцінювати цифрою 0,75 млн дал виробленої продукції (виходячи з даних сумарного легального виробництва в галузі і показників інших компаній). На жаль, точнішої інформації від представників підприємства отримати не вдається. Річний показник може становити 1—1,2 млн дал.
Беручи до уваги високу частку тіньового сегмента ринку та його високу пластичність, позиції провідної четвірки не можна назвати непорушними. Можна сказати, що 2002 рік минув під знаком активного просування на ринок нових імен. Йдеться не тільки про появу на ринку молодих компаній зі «свіжим капіталом», а й про активізовану роботу над розкрутками ТМ традиційних горілчаних виробників. 2002 року визначилася низка компаній, які динамічно розвиваються і мають потенціал, аби наростити виробництво в кілька разів. З іншого боку, кілька відомих з радянських часів заводів або пішли з ринку, або старанно чіпляються за регіонального споживача [15].
Розвиток торговельної марки «Златогор» став прикладом вдалої співпраці заводу-виробника, який має понад сторічні традиції, та оптової компанії, яка успішно працює на харчовому ринку. Спочатку компанія «Топ-транс» просто займалася реалізацією горілки Золотонiського ЛГЗ, однак, потім вирішила за допомогою фахівців заводу просунути на ринок свій власний бренд. Тривалий час розвиток цієї торгової марки здійснювався в певному фінансовому цейтноті, що, утім, не завадило компанії домогтися неймовірних темпів зростання. За перші три квартали 2002 року компанія випустила 314,7 тис. дал продукції, а торік аналогічний показник становив 100 тис. дал. Основна горілчана лінійка «Златогора» позиціонує в середньому ціновому сегменті.
Можна сказати, що вже нині лінійки горілки «Старий Друже», «Мягков» або «Златогор» візуально виграють на полицях магазинів поряд з еклектичними лінійками ринкових грандів. А це означає, що зазначені компанії мають певну фору, адже мерчандайзинг на горілчаному ринку останнім часом відіграє дедалі більшу роль.
Торговельна марка «Старий Друже», попри початок нової рекламної хвилі та спробу змінити образ бренду, не претендуватиме на чільну роль на нашому ринку. Компанія «Продукт-інвест» посяде тверде сьоме-восьме місце на ринку і стабільно розвиватиметься за рахунок зростання легального ринку загалом. Торік ТМ «Старий Друже» увірвалася на горілчаний ринок, побудувавши кампанію на яскравому образі, що запам’ятовується. У поєднанні з неослабним потоком реклами це дало змогу певний час підтримувати на високому рівні інтерес до торговельної марки у споживача.
Уже цього року відчуття новизни минулося, і на авансцену вийшли ще «свіжіші» бренди, які перетягли увагу споживача. «Старий Друже» трохи загубився, а, крім того, далася взнаки слабша виробнича база, порівняно з тією, що мають конкуренти. Все ж таки, і Золотоніський, і Одеський, і Львівський ЛГЗ належали і належать до еліти вітчизняного лікерогорілчаного виробництва. Це про них кажуть — «підприємства з традиціями», які мають десятки рецептурних напрацювань і найдосвідченіших технологів. Завод у Жашкові такими досягненнями похвалитися не може, а це, за умов вільної конкуренції, стає одним з важливих чинників.
На відміну від «Старого Друга», торговельна марка «Мягков» цього року переживала справжній бум популярності. Наприклад, за даними деяких досліджень, обсяги продажу цієї горілки в Криму в сезон майже зрівнялися з продажем таких брендів, як «Союз-Віктан», Nemiroff, «Первак».
На момент, коли з конвеєра зійшла перша пляшка, дистрибуторську мережу було сформовано на 85%. «Мягков» довелося дистанціювати від групи «Фоззі», співпрацю з якою було покладено в основу дистрибуції. Можна виділити такі чинники успіху. По-перше, чималий фінансовий ресурс, інвестований в розкрутку цієї торговельної марки (щоправда, кошти не завжди витрачаються ефективно — вартість рекламної підтримки в перерахунку на одну продану пляшку, схоже, поки що в кілька разів перевищує аналогічний показник у інших виробників). Ринок горілки ще дуже лабільний, а отже, сприйнятливий до активної реклами. Реклама підтверджується стабільною якістю продукції. Крім того, одеський завод переустаткували на початку 90-х за останнім словом техніки [14].
Торік на базі Новiселківського СЗ було утворено ЗАТ «Шустов-спирт». Почавши виробництво торік, компанія за дев’ять місяців довела його обсяг до 148 тис. дал (торік за дев’ять місяців спиртзавод розлив 47,9 тис. дал, 2000 року — 74 тис.). Сьогодні продукцію під ТМ «Шустов-спирт» можна побачити практично в усіх регіонах України. Висока якість горілки, оригінальний дизайн пляшки і знайоме слово «Шустов» забезпечили гарний рівень продажу.
На початку цього року власники торговельної марки «Гетьман» відмовилися від ексклюзивного розливу горілки «Первак» на Львівському ЛГЗ. Одним з наслідків цього кроку стало різке скорочення виробництва на цьому підприємстві. Природно, керівництво заводу не змирилося зі спадом і вирішило почати просування власної торговельної марки. Тут чудово придався той факт, що, виконуючи замовлення «Гетьмана», завод не припиняв виробляти власну продукцію. Реалізовували її переважно на Західній Україні, де добре знають ТМ «Володар» і «Золотий лев». Тепер, коли завод зіткнувся з необхідністю самому реалізовувати свою продукцію, було почато кампанію з перетворення ТМ «Володар» на національну. Сьогодні в асортименті заводу білі горілки, настоянки (зокрема перцева), лікери. Поки що біла горілка «Володар» позиціонує в нижньому ціновому сегменті, однак не виключено, що з виробленням загальної стратегії розвитку її буде перепозиціоновано в середню цінову групу.
У ТМ «Володар» є всі передумови, щоб стати одним з лідерів «другого ешелону». По-перше, якість продукції Львівського ЛГЗ добре відома вітчизняному споживачеві. По-друге, собівартість львівської горілки за високої якості залишається порівняно низькою. По-третє, з львівським «Перваком» працювали оптові компанії в усіх регіонах України, а тому власну систему дистрибуції львів’янам розвинути буде легше, ніж компанії, що починає з нуля. По-четверте, львівська горілка має стійкі позиції в західному регіоні, де в неї є всі шанси стати лідером продажу. Нарешті, львівський завод останнім часом інтенсивно працював, обладнання оновлювалося, і значно збільшити випуск продукції, за потреби, підприємству буде нескладно [13].
Сьогодні мало хто з жителів Сходу або Півдня України чув про торговельну марку «Віват», однак, можливо, уже наступного року ступінь упізнавання цього бренду зросте до 70-80%. Луцький СГК наразі не має потужних фінансових ресурсів «з боку». Однак підприємство засвідчує, що на нашому ринку можна успішно працювати, обходячись власними силами. Цього року на луцькому заводі було розлито вже 215 тис. дал горілки, тоді як торік лише 179 тис. дал. Таке суттєве зростання виробництва пов’язане передусім зі стійким попитом на волинську горілку.
Луцький СГК належить до тих небагатьох українських підприємств, які активно працюють із закордонними партнерами. Щомісяця за кордон ідуть кілька хур місцевої горілки, і, за свідченням представників підприємства, вона дістає неодмінно схвальні відгуки. До речі, якщо надалі на ринок виводитимуться нові торговельні марки (а це, з огляду на тенденцію притоку капіталу в горілчаний бізнес, цілком певно, то можна припустити, що розливатимуть нову горілку на одному із зазначених підприємств. Річ у тому, що інші заводи, на яких відбувається символічне виробництво, дуже швидко старіють і морально, і фізично.
До підприємств, які наразі програють, можна віднести Луганський ЛГЗ (торговельна марка «Луга-Нова») з виробництвом за підсумками перших дев’яти місяців 248 тис. дал (аналогічний показник за підсумками минулого року — 240 тис. дал, позаминулого — 368 тис. дал), Харківський ЛГЗ (ТМ «Арго»), що розлив за той самий період 27 тис. дал (116 тис. дал минулого року), Миколаївський ЛГЗ, де випуск готової продукції становив 62 тис. дал проти 114 тис. дал минулого року. Пересічні справи в Івано-Франківського ЛГЗ (ТМ «Княгинин»). На його рахунку 151 тис. дал горілки цього року і 166 тис. дал — за аналогічний період минулого (279 тис. дал — за три квартали 2000 р.).