Після цього укладається договір па проведення аудиторських послуг і аудитор продовжує збирати й вивчати додаткову інформацію про підприємство - клієнта і складає план аудиту.
Планування аудиту потрібне для чіткого визначення напрямів аудиту, об'єктів і методів перевірки.
Після складання плану аудитор проводить експертизу системи обліку і внутрішнього контролю. Він повинен вивчити систему обліку і відображення операцій в облікових реєстрах па підприємстві, оцінити їх придатність для підготовки фінансової звітності, а також для визначення способів проведення перевірки.
При оцінці системи обліку аудитор виходить з того, чому вона повинна відповідати: розміру фірми, виду її діяльності, структурі управління; вимогам законодавства і стандартам; адекватності облікової політики. Перш за все з'ясовують, яка форма обліку використовується в підприємстві, який рівень механізації обліку, які програми автоматизації обліку використовуються, чи апробовані вони, який штат бухгалтерії і кваліфікація бухгалтерів.
Аудитор досліджує процес відображення окремих операцій, починаючи з первинних документів і закінчуючи звітністю; перевіряє наявність усіх необхідних реєстрів і порядок їх ведення, виконує арифметичні перевірки обігів і залишків на рахунках та підсумків звітів і окремих документів; установлює правильність оформлення первинних документів, використання плану рахунків, у тому числі введених нових рахунків.
Особливу увагу звертають, чи враховуються при веденні обліку нові положення і зміни щодо діючих нормативних актів.
Обстеження внутрішнього контролю необхідно проводити з метою визначення ступеня довіри інформації фінансовій звітності та фактичному стану справ на підприємстві.
Аудитор повинен установити, в якій мірі контроль забезпечує: ефективну діяльність підприємства, збереження матеріальних ресурсів, своєчасне і повне відображення операцій в обліку. Аудитор виявляє наявність посадових Інструкцій і виділення в них контрольних функцій.
Найважливішим методологічним принципом аудиту є планування. Планування аудиту повинно здійснюватися на підставі начальних нормативів аудиту "Планування аудиту" № 9, "Знання несу клієнта" № 10, "Суттєвість та її взаємозв'язок з ризиком (аудиторської перевірки" №11, "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного з ефективністю її функціонування" № 12, інших нормативних і законодавчих актів Планування аудиторської діяльності здійснюється з метою надання ефективних економічних послуг у визначений проміжок часу, зосередження уваги аудитора на найважливіших напрямках аудиту, виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше. Планування аудиту пов'язане з визначенням його цілей і задач, відповідальності і обов'язків аудиторів. Слід пам'ятати, що на відміну від інших процесів управління, планування аудиту має дуже важливі, притаманні тільки йому особливості:
-мета, яка заздалегідь визначена законом. У зв'язку з цим, аудитори не мають будь-якої свободи: вони повинні визначити, сформулювати свою думку і викласти її у висновку;
- кожний суб'єкт аудиту (клієнт) індивідуальний;
- проведення аудиту є ризикованим через суттєві невідповідні, помилки, фальсифікації і порушення чинних законодавчих та нормативних актів.
Таким чином, планування — це процес, який дає можливість більш раціонально виконати аудит і одночасно зменшити ризик виявлення найсуттєвіших моментів діяльності клієнта. Щоб планування було ефективним, воно повинно доповнюватися контролем виконаних робіт і постійною реєстрацією всіх фактів і висловів. Це надає можливість уникнути зайвого ризику, більш ґрунтовно підійти до прийняття рішення щодо загальних результатів перевірки. Таким чином, планування аудиторськоїдіяльності необхідне для:
- вибору підходів для досягнення цілей аудиту;
- виконання і контролю за роботою;
- визначення саме основних аспектів об'єкта аудиту;
- гарантованості повноти виконаної роботи;
- зменшення ризику.
Планування аудиту повинно оформлятися документально. Відповідно до Національного нормативу аудиту (ННА) "Планування аудиту" № 9 передбачається складання двох документів: загальний план та програма аудиту. Також за необхідності складається порядок змін та уточнень у загальному плані та програмі аудиту.
Загальний план аудиту розробляється за формою, наведеною у додатках до національного нормативу аудиту "Договір на проведення аудиту" № 4. Обсяг цього документа залежить від обсягів і складності аудиту. Загальний план аудиту розробляється дуже детально, щоб аудитор мав можливість підготувати конкретну програму аудиту.
Загальний план проведення аудиту має містити такі розділи:
- розуміння аудитором бізнесу клієнта: аналіз головних впливових факторів діяльності підприємства, найважливіших його характеристик та структури тощо;
- розуміння системи обліково-аналітичного процесу підприємства, в тому числі системи внутрішнього аудиту і контролю, аналіз методології і принципів бухгалтерського обліку;
- аналіз системи внутрішнього аудиту і контролю.
- визначення аудитором ризику і суттєвості: оцінка того, які операції клієнта є найбільш ризикованими, і розробка аудиторських процедур, які сприятимуть виявленню суттєвих факторів викривлень фінансової звітності, помилок і фальсифікацій;
- фактори управлінського впливу: можливість участі в аудиті інших аудиторів і аудиторських фірм, експертів і фахівців інших професій, підбір кадрів і виконавців, розподіл обов'язків між ними;
- фактори економічних відносин з іншими підприємствами; виконання умов та термінів виконання договорів, відносини підприємства зі спорідненими сторонами;
- види, час і повнота процедур: існування можливості оперативного внесення змін в окремі ділянки аудиту.
Результати перевірок на суттєвість або підтвердять правильність висновків аудитора, зроблених за оцінки властивого ризику і ризику контролю, або не підтвердять його.
Як зазначалося у розділієдиних науково обґрунтованих методів визначення як сумарного аудиторського ризику, так і його компонентів не існує. Немає однакового простого, математично вивіреного підходу до об'єднання окремих рівнів ризику. Аудитори розходяться в питаннях щодо розмірів достатньо низького або високого ризику. Тому на сьогоднішній день розробка науково обґрунтованих підходів для оцінки аудиторського ризику та його компонентів, а також нормативних моделей визначення важливості і об'єднання значень ризику для фінансових звітів є дуже важливим питанням.
3.Методика аудиту грошових коштів
3.1. Завдання, інформаційне забезпечення та послідовність аудиту
Операції за рухом грошових коштів підлягають суцільній перевірці. Здійснюючи аудит касових операцій, слід керуватися Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72. Це Положення поширюється на усіх юридичних осіб (крім банків і підприємств зв'язку) незалежно від форми власності та виду діяльності, а також на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Підприємства та індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані зберігати свої кошти в установах банків. Готівка, яку вони одержують із власних поточних рахунків, має витрачатися виключно на визначені в чеку цілі. Розрахунки готівкою підприємств усіх форм власності, а також індивідуальних підприємців з громадянами мають проводитися з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів, касового чи товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів закупівлі, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факт купівлі товару, виконання роботи, надання послуги.
Ліміти залишку готівки в касі встановлюються усім підприємствам, що мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції готівкою. Ліміт залишку готівки в касі для кожного підприємства встановлюють комерційні банки за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму роботи підприємства, віддаленості його від установи банку, розміру касових оборотів, встановлених строків і порядку здавання касової виручки (надходжень) та графіка заїзду інкасаторів.
Порядок встановлення лімітів залишку готівки в касі регулюється Інструкцією про організацію роботи з готівкового обліку установами банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 69.
Всю готівку понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємства зобов'язані здавати у порядку й у строки, встановлені установою банку для зарахування на їхні рахунки. Касові операції оформляються документами, типові форми яких затверджено наказом Міністерства статистики України (Мінстату) від 15.02.96 № 51.
Приймання готівки касами підприємств проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою. Про приймання грошей видають квитанцію за підписом головного бухгалтера або особи, ним уповноваженої, і касира, завірену печаткою (штампом) касира або відбитком касового апарата.
Видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями. Документи на видачу грошей мають бути підписані керівником і головним бухгалтером підприємства або особами, ними уповноваженими.
Крім Положення про ведення касових операцій аудитор використовує нормативні документи, затверджені відповідними міністерствами і відомствами, первинні документи щодо приймання і видачі готівки, касові книги і звіти касира, книги аналітичного обліку цінностей, що зберігаються в касі, облікові регістри за рахунком 30 "Каса" і для зустрічної перевірки за рахунки 31 "Рахунки в банках", субрахунками до нього 311 "Поточні рахунки в національній валюті", 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті", 313 "Інші рахунки в банку в національній валюті", 314 "Інші рахунки в банку в іноземній валюті", 33 "Інші кошти", субрахунки 331 "Грошові документи в національній валюті", 332 "Грошові документи в іноземній валюті", 333 "Грошові кошти в дорозі в національній валюті", 334 "Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті".