Методи прийняття рішень у сфері управління нематеріальних активів
Вступ
1. Теоретичні основи управління нематеріальних активів
1.1 Сутність та зміст нематеріальних активів
1.2 Класифікація нематеріальних активів
2. Аналітична частина
2.1 Організаційно-економічна структура підприємств
2.2 Аналіз ефективності управління нематеріальних активів підприємства
3. Методи управління
Висновки
Список літератури
Успішне вирішення стратегічного завдання становлення і розвитку ринкових відносин в постсоціалістичних країнах значною мірою базується на перебудові і вдосконаленні форм і методів бухгалтерського обліку й аналізу. Зростаюча інтернаціоналізація господарських зв’язків виробничих суб’єктів, в свою чергу, обумовлює необхідність інтегрування бухгалтерського обліку в систему міжнародної практики обліку і статистики.
Якісно нові вимоги до підвищення ефективності обліку і відображення у звітності фінансових і виробничих активів підприємств визначають всебічне осмислення і введення в практику обліку якісно нового виду активів — нематеріальних активів. Дана категорія певною мірою є новою для господарської практики України, а також маловивченою і не до кінця розробленою. Але, не дивлячись на це, в реальному житті зустрічатися з ними доводиться все частіше: в результаті повсюдного використання комп’ютерних програм, розвитку науки і техніки виникає необхідність у правовому оформленні та бухгалтерському обліку прав на корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг.
Багато елементів, пов’язаних з обліком НМА недостатньо законодавчо врегульовані, у зв’язку з чим у бухгалтерів-практиків виникає багато питань.
На сьогодні методика і принципи побудови обліку нематеріальних активів є об’єктом пильного вивчення світової економічної науки і практики. Дані питання неодноразово розглядалися на сесії Міжнародної групи експертів ООН з міжнародних стандартів обліку і звітності, і продовжують постійно розроблятися економістами всіх розвинених країн.
Для перехідного етапу розвитку економіки України і практики обліку характерне значне відставання стану обліку нематеріальних активів від потреб господарської практики. Зокрема, діючий в Україні підхід при оцінці або при визначенні даного виду активів не може забезпечити підготовку користувачам об’єктивної інформації.
Розвитку теорії і практики питань бухгалтерського обліку нематеріальних активів присвячені роботи В.Д. Андреєва, А.В. Алексєєвої, В.В. Бабича, М.Т. Білухи, С.Ф. Голова, А.М. Герасимовича, Н.І. Дорош, В.І. Єфіменко, В.П. Завгороднього, В.Г. Лінника, В.В. Сопка, Н.В. Кужельного, Г.Г. Кірейцева, Д.Р. Кетлетта, Г.І. Олеховича, В.Г. Швеця, Л.С. Шатковської, В.Ф. Палія, О.А. Петрик, С. Яремчука, й інших.
У той же час, глибокі і всебічні теоретичні дослідження в даній галузі з комплексним аналізом як вітчизняної, так і міжнародної облікової практики досить рідкісні, а іноді, і зовсім відсутні. У більшості робіт в неповній мірі дається критичний аналіз існуючих теоретико-методологічних основ і практичної багатоаспектності обліку даного виду активів, недостатня увага приділяється питанням вдосконалення методології та практики бухгалтерського обліку нематеріальних активів. Вищенаведене зумовило вибір теми курсової роботи і її основні напрямки.
Дана робота присвячена дослідженню теоретичних питань управління обліку нематеріальних активів та аналізу діяльності підприємств.
У якості об’єкта дослідження обрано підприємство ПП „Кімс” м. Одеси.
В рамках даної теми буде розглянуто:
– економічну характеристику категорії „ нематеріальні активи ”, а також загальні принципи їх управління на підприємстві;
– види нематеріальних активів згідно з класифікацією, поданою в Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій;
– аналіз складу, структури та стану нематеріальних активів на підприємстві, оцінка впливу їх на результати діяльності підприємства.
Метою даного дослідження є систематизація, поглиблення теоретичних знань стосовно управління нематеріальних активів, набуття і розвиток навичок самостійного аналізу та узагальнення цифрового матеріалу, обгрунтування по удосконаленню практики обліково-аналітичної роботи в інтересах досягнення позитивних фінансових результатів діяльності фізичних і юридичних осіб.
Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.
На сьогоднішній день в економічній нормативній літературі можна знайти біля десятка різноманітних визначень поняття “нематеріальні активи”, що відрізняються одне від одного не тільки своїми обсягами і ступенем деталізації, але якоюсь мірою не збігаються і за змістом як з економічної, так і з правової точки зору. Приведемо деякі з них:
1. Нематеріальні активи - об'єкти інтелектуальної, у тому числі промислової, власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податків [2].
2. Під нематеріальними активами розуміються довгострокові вкладення в придбання об'єктів промислової й інтелектуальної власності, права оренди будівель (споруд, помешкань) або користування ними, права власності на квартири, а також інші аналогічні майнові права, що є об'єктом права власності конкретного підприємства і приносять прибуток [6].
3. Нематеріальні активи - об'єкти права інтелектуальної власності, інші об'єкти права власності і користування [24].
4. В складі нематеріальних активів відбиваються придбані підприємством, установою права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, а також інші аналогічні майнові права [22].
Неважко зауважити, що усі з вищенаведених визначень мають серйозні хиби, але, загалом, сумарно можуть дати деяке цілком прийнятне “усереднене” тлумачення сутності нематеріальних активів. Так, наприклад, визначення 2 і 4 обмежують склад нематеріальних активів тільки придбанням, забуваючи про можливість одержувати такі об'єкти, як вклад у статутний фонд, і створювати їх “господарським способом”; друге визначення ставить до того ж іще одну немаловажну умову: “...приносять прибуток ”.
Незрозумілим залишається і самий термін “ промислова власність ”. Такий вид власності не передбачений ні Цивільним кодексом України, ні Законом України “Про власність” [1]. В останньому згадуються тільки промислові зразки як різновид інтелектуальної власності: “Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці” (ст.41).
Хибою третього визначення є занадто “широке” трактування: “...інші об'єкти права власності і користування”, а визначення 1, навпроти, “страждає” зайвою лаконічністю, тому що в “інші аналогічні права” явно не вписуються торгові патенти, ліцензії та інші акти дозвільного характеру, що не є об'єктами інтелектуальної власності.
Деяке удосконалення одержало визначення нематеріальних активів у новій редакції Закону України “Про оподатковування прибутку підприємств”, в якому промислова власність розглядається вже як різновид інтелектуальної, що, безумовно, більш логічно, ніж їх “рівноправність” у старій редакції Закону. Найбільш коректним було б визначення, у якому нематеріальні активи ототожнювалися б не з “вартістю”, “вкладеннями” або “вартістю прав”, а з об'єктом права власності.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 8 “Нематеріальні активи” [21] дає таке визначення нематеріальних активів: нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.
Отже, з погляду автора, нематеріальні активи - це об'єкти права інтелектуальної і промислової власності, та права користування будівлями, спорудами, помешканнями, природними ресурсами, іншими майновими правами, а також немайновими правами, пов'язаними із дозвільною системою, з правом на використання економічних, організаційних і інших переваг.
Не зараховуються до складу нематеріальних активів вкладення в придбання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, майнових прав, програмних продуктів з метою подальшого їх продажу.
Приєднання України до Всесвітньої організації інтелектуальної власності привело до ринкового з’єднання двох самостійних систем промислової власності та авторських прав в одну систему інтелектуальної власності (рис. 1.1). В умовах переходу України до ринкових відносин проблема інтелектуальної власності, розвитку інтелектуально-інформаційного ринку викликає величезний інтерес. Він обумовлений у першу чергу тим, що продукт інтелектуальної праці повинен приносити великий прибуток. Інтелектуальна власність необхідна для України, оскільки рівень розвитку інтелектуальної власності і її реалізації визначає перехід до якісно нового типу економічного розвитку.
Незважаючи на солідні досягнення інтелектуальної праці в цілому, на творчу діяльність багатомільйонної інтелігенції, наявність значного арсеналу інтелектуальних продуктів і інтелектуального потенціалу, на Україні спостерігається інтелектуальна криза. В її основі - антагонізми суспільства і протиріччя між світовим рівнем суспільного поділу інтелектуальної праці і низьким рівнем його виконання, масовим виробництвом інтелектуальної продукції і обмеженим попитом на неї, командним управлінням і необхідністю інтелектуалізації сучасної державної політики.