План
Вступ
1. Загальні принципи та задачі обліку калькуляції
1.1 Облік витрат матеріалів
1.2 Облік витрат на оплату праці та утримань на соціальні заходи
1.3 Облік витрат з обслуговування виробництва й управління. Облік загальновиробничих витрат
1.4 Облік витрат допоміжного виробництва
1.5 Облік та оцінка незавершеного виробництва
1.6 Зведений облік витрат
2. Позаказний метод калькулювання
3. Попроцесний (попередільний) метод калькулювання
4. Директ-костінг
5. Метод калькулювання за нормативними витратами
6. Задача
Список використаної літератури
Вступ
Будь-яка організація, яка займається підприємницькою діяльністю, тим чи іншим чином планує які саме витрати необхідно понести для отримання бажаного результату своєї діяльності. Саме тому калькуляція є логічним продовженням планування.
Калькуляція допомагає суб’єктам підприємницької діяльності визначити фактичні витрати, понесені організацією на продукцію власного виробництва, роботи чи послуги; а також приймати оперативні управлінські рішення в поточному режимі роботи підприємства для оптимізації використання власних ресурсів.
Калькуляція передує встановленню ціни реалізації товарів, робіт та послуг.
Саме тому калькуляція є чи не найголовнішим економічним розрахунком головної бухгалтерії, яка допомагає встановити конкурентоспроможну ціну на продукцію, товар чи послугу.
Крім того, калькуляція допомагає поступовим та еволюційним шляхом знаходити оптимальні вирішення використання матеріальних та трудових ресурсів підприємства.
1. Загальні принципи та задачі обліку калькуляції
Перед тим як розпочати виробництво будь-якої продукції підприємство визначає, який дохід воно може отримати. Дохід підприємства залежить від ціни продукції та витрат на її виробництво.
Ціна продукції на ринку є наслідком взаємодії попиту та пропозиції. Під впливом законів ринкового ціноутворення в умовах вільної конкуренції ціна продукції не може бути вищою чи нижчею за бажанням виробника чи покупця, вона вирівнюється автоматично. Інша справа – витрати, формуючі собівартість продукції. Вони можуть збільшуватись чи зменшуватись в залежності від об’єму використання трудових та матеріальних ресурсів, рівня обладнання, організації виробництва та інших факторів. Відповідно, підприємство має чимало важелів зниження витрат, які воно може привести в дію за умови ефективного управління.
Загальними напрямами зниження собівартості продукції є збільшення виробничості праці та економія використовуючих ресурсів на основі досягнень науково-технічного прогресу. Велике значення має також управління процесом формування собівартості продукції, перед усім суворий облік виробничих витрат та оперативний контроль за економним та раціональним використанням матеріалів, трудових та фінансових ресурсів, виключення можливого псування та крадіжки.
Основними задачами обліку витрат на виробництво є:
- своєчасне та правильне відображення фактичних витрат виробництва в розрізі виробів та структурних підрозділів за відповідними статтями;
- надання інформації для оперативного контроля за використанням виробничих ресурсів у порівнянні із існуючими нормами, нормативами та сметами;
- визначення резервів зменшення собівартості продукції та попередження невиробничих витрат;
- визначення результатів внутривиробничого госпрозрахунку за структурними підрозділами підприємства.
Для здійснення цих задач, на підприємстві, облік витрат повинен бути організован на підставі наступних засад:
- відповідність показників обліку витрат з плановими показниками;
- включення всіх витрат по виробництву продукції звітного періоду в її собівартость;
- групування та відображення витрат за виробничими підрозділами, видами продукції, елементами та статтями витрат;
- відповідність об´єктів обліку витрат з об´єктами калькуляції;
- забеспечення розподільного відображення виробничих витрат в розрізі діючих норм;
- розширення складу витрат, що відносяться на собівартість продукціїї прямим методом;
- максимальне зближення методології та організації обліку витрат до міжнародних стандартів.
1.1 Облік витрат матеріалів
Матеріальні витрати в складі собівартості продукції займають найбільшу частку. Саме тому правильний облік та суворий контроль за їх використанням забезпечують достовірність інформації по собівартості продукції та її зниженню.
Відрізняючись від основних засобів матеріальні ресурси в процесі виробництва використовуються однократно й переносять свою вартість на виробляючу продукцію повністю. Саме тому після кожного процесу виробництва їх необхідно замінювати новими матеріалами того ж виду.
У виробничих організаціях необхідно забезпечити ефективний облік, зберігання та раціональне використання в процесі виробництва матеріальних ресурсів, що носить важливе значення при збільшенні ефективності фінансово-господарської діяльності організації.
Необхідними умовами ефективного контролю за зберіганням та раціональним використанням матеріальних ресурсів організації є:
- належна організація матеріально-технічного забезпечення;
- відповідний стан складського та ваговимірювального господарства;
- наявність прогресивних норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції;
- встановлення кола осіб, відповідальних за надходження, зберігання та відпуск матеріальних ресурсів, складання з ними письмових договорів про матеріальну відповідальність.
Матеріальні витрати виробничих організацій в складі собівартості продукції відображаються в розрізі наступних статей:
- сировина й основні матеріали;
- напівфабрикати власного виробництва;
- поворотні відходи (виліковуються);
- допоміжні матеріали;
- паливо та енергія на технологічні цілі.
У виробничих організаціях використовується велика кількість різних матеріальних ресурсів. Деякі з них повністю використовуються у виробничому процесі (сировина, основні матеріали, напівфабрикати, комплектуючи вироби), інші лише змінюють свою форму (смазочні матеріали, лаки, фарби), треті – входять у виріб без яких-небудь зовнішніх змін (запасні частини). В залежності від функціональної ролі та значення в процесі виробництва матеріальні ресурси класифікую на наступні групи:
- сировина та матеріали;
- покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби;
- паливо;
- тара й тарні матеріали;
- будівельні матеріали;
- матеріали, передані в переробку;
- запасні частини;
- матеріали сільськогосподарського значення;
- інші матеріали.
Облік та контроль за станом й рухом матеріалів повинні вестись в розрізі не тільки груп, підгруп, але й кожного найменування, виду, розміру, сорту. Саме тому загальна класифікація матеріалів деталізується шляхом розробки номенклатур-цінників.
Номенклатура-цінник представляє собою систематизований перелік матеріалів, використовуючи організацією. За звичай в ньому вказуються номенклатурний номер матеріалу, найменування, сорт, розмір та інші ознаки, а також одиниця виміру й облікова ціна. Номенклатура-цінник використовується в якості довідника майже всіма відділами організації.
Аналітичний облік матеріалів організується в точній відповідності із структурою номенклатурного довідника, а закріплений номенклатурний номер обов’язково вказується в усіх документах, що використовуються при надходженні та відпуску відповідних матеріалів.
Велике значення в організації обліку матеріалів має їх оцінка, для відображення матеріалів в обліку й звітності оцінка здійснюється шляхом сумування фактичних виробничих витрат на їх придбання.
Фактична собівартість матеріалів складається з їх купівельної вартості та транспортно-заготовельних витрат, що включають в себе:
- витрати на транспортування, зберігання й доставку матеріалів на склад організації;
- витрати на інформаційні та консультаційні послуги;
- митні збори;
- кошти, сплачувані посередницьким організаціям;
- витрати по сплаті відсотків по комерційному кредиту, запозиченим коштам;
- інші аналогічні витрати.
До фактичної собівартості матеріалів не включається сума податку на додану вартість, сплачена постачальникам, транспортним та іншим організаціям.
Слід відзначити, що організація поточного обліку матеріалів по фактичній собівартості вимагає значних витрат праці й часу. При великій номенклатурі матеріалів їх фактичну собівартість можна розрахувати лише по закінченні місяця, коли бухгалтерія матиме всі необхідні дані (рахунки, платіжні документи) з надходження та оприбуткування матеріалів. Операції по руху матеріалів в організації здійснюються кожний день й повинні мати відображення в обліку своєчасно, тобто за фактом здійснення. Це викликає необхідність використання в поточному обліку матеріалів умовних – облікових цін. В якості таких цін можуть бути використані планова вартість придбання, середні купівельні ціни, нормативна вартість тощо.
При використанні в поточному обліку визначених облікових цін, щомісячно розраховуються суми й відсотки відхилень фактичної вартості матеріалів від вартості матеріалів за обліковими цінами. Облік відхилень (плюс чи мінус) до вартості матеріалів за обліковими цінами дає їх фактичну собівартість.
Таблиця 1.1 - Розподіл відхилень в собівартості матеріалів
| № п/п | Показник | Вартість матеріалів за обліковими цінами | Відхилення в собівартості матеріалів | Фактична собівартість матеріалів (гр. 3 + гр. 4) |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| 1 | Залишок на початок місяця | 7500,00 | 500,00 | 8000,00 |
| 2 | Надійшло за місяць | 42500,00 | 2500,00 | 45000,00 |
| 3 | Всього (стр. 1 + стр. 2) | 50000,00 | 3000,00 | 53000,00 |
| 4 | Середній % відхилень | - | 6 | - |
| 5 | Залишок на кінець місяця | 2812,00 | 168,00 | 2980,00 |
| 6 | Списано у виробництво (стр. 3 – стр. 5) | 47188,00 | 2832,00 | 50020,00 |
Примітка: 1. Для визначення середнього відсотка відхилення (6%) підсумкову суму відхилень (3000,00) множиться на 100 та ділиться на підсумкову суму вартості матеріалів по обліковим цінам (50000,00). 2. Для визначення суми відхилення в собівартості матеріалів на кінець місяця (168,00) вартість матеріалів на кінець місяця по обліковим цінам (2812,00) множиться на середній відсоток відхилення (6%) та ділиться на 100. 3. Дані по залишкам матеріалів на кінець місяця по обліковим цінам беруться з регістрів бухгалтерського обліку та звітів матеріально-відповідальних осіб.