Перше питання, яке виникає в зв’язку з цим, звучить так: в якій мірі ми дійсно маємо справу з новим явищем, а не просто з новим дзвінким словом, вказуючим, по суті, те ж саме, що вже давно називалося “інтернаціоналізацією господарського життя” і використовувалося для характеристики розвитку міжнародних економічних зв’язків ще в кінці XIX - початку XX ст.? Про це вже йшла мова вище. Але тим часом можна зустріти твердження, що сама по собі глобалізація аж ніяк не нове явище. При цьому робляться посилання навіть на Древній Рим, під егідою якого знаходилася велика частина античного світу, на ганзейське об’єднання в середні віки і комуністичне рух, який кинув лозунг: “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”. Новим, з цієї точки зору, представляються лише нинішні масштаби цього процесу, який вперше прийняв дійсно всесвітній, глобальний характер.
Останнє твердження справедливо, але вирішальне значення мають не кількісні, а якісні параметри.
У чому ж перебувають ці якісно нові межі, чим відрізняються вони від того, що відбувалося в цій області 100 років тому? Ці відмінності справді вражають.
Варто почати з того, що раніше міжнародні економічні зв’язки розвивалися переважно в рамках колоніальних імперій (британської, французької, німецької, голландської, фактично і американської), що сформувалися до того часу і лише потім між самими метрополіями.
Сучасні процеси глобалізації розгортаються передусім між промислово розвиненими країнами і лише у другу чергу захоплюють країни, що розвиваються (в минулому в більшсті - колоніальні володіння) [6, c. 41-43].
Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля, а точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировинні товари.
А як йде справа зараз? І основні напрямки і товарний склад міжнародної торгівлі істотно змінилися: переважаюче місце зайняв товарооборот між найрозвинутішими країнами, а його товарне наповнення складають машини, обладнання, науковоємкі, високотехнологічні предмети і інші готові вироби. За своїм змістом це переважно не міжгалузева, а внутрішньогалузева торгівля, заснована на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн.
Далі основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституціональною формою якого виступають транснаціональні корпорації. Міжнародна торгівля як така значною частиною реалізує процеси спеціалізації і кооперування або в рамках однієї і тієї ж ТНК (між її головним підприємством і філіали в інших країнах або між різними філіали), або з іншими ТНК, або між ТНК і звичайними компаніями різних країн. В основі цієї торгівлі все частіше лежать не разові комерційні операції, а довгострокові виробничі зв’язки на базі відповідних альянсів, угод про співпрацю і т.п. Ця загальна тенденція, хоча і в меншій мірі, простежується і в економічних зв’язках з участю країн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою[29, 30].
Абсолютно нове явище, характерне для сучасних процесів глобалізації, - становлення і прогресуюче зростання фінансових ринків (валютних, фондових, кредитних), що величезним чином впливають на всю сферу виробництва і торгівлі в світовій економіці [4, c.74-75].
Але головне полягає в якісній зміні всієї фінансової сфери і її ролі в міжнародному економічному житті. До недавнього часу фінансові ринки передусім обслуговували реальний сектор економіки: тут здійснювалися платежі, розрахунки, надавалисякороткострокові (для покриття недостатньої ліквідності) і довгострокові (інвестиційні) кредити, мобілізувалися необхідні для цього сектора фінансові ресурси на ринках цінних паперів (облігацій як боргових зобов’язань і акцій як титулів власності). Поступово, однак, особливо у 80-90-і рр., ця сфера стала набувати багато в чому самодовліючого, самостійного значення. Це перетворення, яке призвело до її величезного кількісного зростання, сталося внаслідок тих широких можливостей для чисто фінансових, спекулятивних і страхових операцій (і внутрішніх, і міжнародних), які пов’язані з цією сферою. Ці можливості ще більш розширилися з появою в 70-80-і рр. нових фінансових інструментів і операцій - так званих похідних цінних паперів (деривативів), насамперед ф’ючерсів і опціонів [2].
В цих умовах міжнародна фінансова сфера, яка є “слугою”, стала мати все більший вплив на “господаря”, фінансовий “хвіст” став частковоуправляти економічною “собакою” [13, c.34]. Фінансова криза, що почалася в Південно-Східній Азії восени 1997 р., наочно продемонструвала цю нову ситуацію: 1) роль фінансових ринків, що колосально зросла і 2) глобалізацію цих ринків, що далеко зайшла: саме тому події в Азії тут же позначилися на таких же ринках - а звідси і на економіці в цілому - в Європі і в США.
Множаться скарги, звернені частіше за все у “відкритий космос”, з приводу того, що “глобальна інтеграція фінансових ринків набуває все більшої і великої сили, підриваючи національну экономічну, грошову і фіскальну політику”. А президент Франції Ж.Ширакназвав спекулятивні операції на міжнародних фінансових ринках "СНІДом нашої екноміки” [59, c. 2].
Тим часом на такі операції припадає приблизно 90% щоденних валютних операцій і тільки 10% обслуговують зовнішню торгівлю. У зв’язку з цим фінансові ринки називаютьіноді “економікою казіно”, причому в цю гру вже втягнулися і такі солідні організації, як пенсійні фонди. У цей час на кожний долар або фунт стерлінгів, зайнятих в міжнародній торгівлі, доводиться 8-9 таких же одиниць в чисто фінансовому обороті.
В умовах нинішньої, інноваційної стадії світового розвитку, заснованої на науково-технічному прогресі, однієюз рушійних сил глобалізації стає міжнародний обмін технологією [35].
І ще одиннаслідокНТП: на новій технічній базі докорінно змінилися транспортні і комунікаційні умови світової економіки, так важливі для розвитку міжнародних зв’язків. Автомашини, авіація, контейнерні перевезення, комп’ютерні мережі, оптико-волоконні лінії і космічний зв’язок незмірно розширили можливості для переміщення на будь-які відстані людей і товарів, а також для міжнародного спілкування.
У сучасних умовах величезне значення для всієї світової економіки і особливо її міжнародного сектора придбала інформація - економічна, фінансова, політична, науково-технічна. Зі зростанням масштабів економічної діяльності, з розширенням загальних рамок світових ринків - товарних, фінансових, фондових, інтелектуальній власності, ринків послуг, компаній і інвестиційних проектів для прийняттярішень, особливо середньострокового і тим більше довгострокового характеру, потрібний все більший обсяг різноманітної інформації. Процеси глобалізаціїохоплюють і цю специфічну галузь. Виникає не тільки швидко зростаючий світовий ринок інформаційних технологій, але й ринок міжнародної інформації (різні бази даних), яка сама по собі стає цінним, дорогим товаром, і притому таким, що швидко псується і потребує постійного оновлення і поповнення. Нічого подібного, звичайно, не було раніше.
Процеси глобалізації по своєму значенню і наслідкам не обмежуються лише економічною сферою. Вони впливають і на інші сторони людського суспільства: культуру, мораль, життєві цінності, мистецтво, політичні і соціальні уявлення і установки мільйонів людей. У системі глобалізованної економіки під егідою ТНКзнаходяться і засоби масової інформації: телебачення, можливості якого з появою супутникового зв’язку безмежно розширилися, видавнича діяльність, кіно- і відеовиробництво і багато що інше, навіть спорт (під час першості світу по футболу в червні 1998 р. стали говорити і писати про “глобалізацію футбола”, маючи на увазі залучення до цієї гри все більшого числа країн (африканських, арабських і інш.).
Ще одна нова суттєва обставина. Глобалізація сьогодні супроводиться іншим, у відомому значенні аналогічним за своїм змістом, але суперечливим їй процесом, а саме: регіоналізацією економічної діяльності.
Це, так би мовити, глобалізація в обмежених масштабах, що охоплює групу країн, що створюють об’єднання, в яких відбуваються велика або менша лібералізація торгівлі, рух капіталу і людей в рамках відповідного інтеграційного угрупування.
В останні два десятиріччя XX ст. спостерігалося зростання інтеграційних процесів у світі, у ході яких багато країн ставало все більш взаємозалежними й починали вести пошук вирішення проблем, що виходять за межі національних. Ці прагнення до спільного вирішення господарських завдань, до об’єднання зусиль по подоланню труднощів регіонального чи глобального характеру привели ще у першій половині XX ст. до створення кількох десятків міжурядових та неурядових організацій. У другій половині XX ст. їх кількість почала стрімко зростати й становила близько 3 тис. З їх ростом виникла й нова хвиля регіональних торгових угод. Внаслідок у другій половині XX ст. виник так званий “новий регіоналізм”[47].
Першим представником регіоналізму нового типу було Європейське Співтовариство (ЄС), що виникло більш як 45 років тому і яке з 1993 р. отримало назву Європейський Союз (ЄС). Його створення дало поштовх першій хвилі регіоналізму нового типу, який почав розповсюджуватися по всьому світові. Майже на два десятиліття цей процес загаснув, і його відновлення почалося лише у середині 1980-х років. У процеси нової регіоналізації включилися майже всі “головні діючі” особи на планеті. Канада, Мексика та США сформували Північноамериканську зону вільної торгівлі (NAFTA). США також ініціювали появу “Підприємства американської ініціативи” (EAI - Enterprise for the American’s Initiative), кінцевою метою якого було створення вільної торгової зони на території Північної й Південної Америки. В Азії почала успішно діяти Асоціація держав Південно-Східної Азії (ASEAN), створена у 1967 р., яка включила у себе Азіатський банк розвитку (AsBD), інші союзи та об’єднання.