Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., частина території Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.
Тріанонський з Угорщиною - 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.
Севрський з Туреччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.
Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.
Проблеми колоній були вирішені шляхом установлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Ліга Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям». Було встановлено три види мандатів:
Мандат «А» — колишні арабські частини Туреччини стали формально незалежними, передавалися «під опіку» великих держав.
Мандат «В» — колишні центральноафриканські колонії Німеччини потрапили під управління мандатаріїв, «опіка» для них була визнана недостатньою. Заборонялася торгівля рабами й зброєю.
Мандат «С» — колишні німецькі колонії в Південно-Західній Африці й на Тихому океані просто «приєднувалися» до територій мандатаріїв відкритою анексією як колонії.
Більшість мандатів розподілила Верховна Рада Антанти (крім Італії). Франція одержала мандати на частину Того й Камеруну (другу частину віддали Англії), частину Французької Екваторіальної Африки; Англія — крім того, на всю Східну Африку, Золотий Берег тощо; Португалія — на Анголу, Кіонгу та ін.; Бельгія — на Руанду-Урунді та частину Конго; Південне -Африканський Союз — на Південне- Західну Африку; Австралія отримала в Океанії німецьку частину Нової Гвінеї та німецькі острови на південь від екватора; Нова Зеландія — острови Західного Самоа; Японія — на північ від екватора острови Маріанські. Маршаллові, Каролінські та Тїалау.
Необхідно нагадати, що Паризька мирна конференція відбувалася з 18 січня 1919 року – по 21 січня 1920 року. Головними проблемами цієї конференції були питання мирного врегулювання після завершення 1СВ (Перша Світова Війна), підписання мирних договорів та повоєнного перерозподілу світу.
Як відомо, Царська Росія була однією з держав Антанти, що воювала проти країн Четверного союзу, але в лютому 1917 року в Росії відбувся переворот, було повалено монархію. Після цього в країні фактично утворилося двовладдя: з одної сторони – Тимчасовий уряд, який виступав за буржуазно-демократичні шляхи розвитку країни і був визнаний Антантою, а з іншої – Рада робітничих та солдатських депутатів, які виступали за більшовицький рух та створення в майбутньому радянської влади. Все це звичайно послабило позиції Росії в Антанті, і як наслідок послабило позиції Антанти у війні проти країн Четверного союзу.
Відомо, що радянську Росію на Паризьку конференцію не було запрошено і Радянське питання не стояло навіть на порядку денному. Але сама конференція весь час поверталися до цього питання. Росія - населення 1/6 частини Землі - зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разом узяті.
Антанта не визнавала радянський уряд, і тому вже під час конференції розгорнула воєнну інтервенцію в деяких регіонах Росії. Союзні держави здійснили блокаду радянської держави, боючись поширення більшовизму в своїх країнах.
Але све ж таки Вільсон (президент США) за допомогою Ллойда-Джорджа (прим’єр-міністр Англії) вирішив таємно втановити контакти з Леніним і відрядити в Москву секретну місію на чолі з Буллітом. Ленін визнав умови Вільсона важкими, але погодився з ними, вважаючи, що вони будуть основою для мирного договору з США та Антантою.
Незабаром відбулися серйозні зміни в міжнародній ситуації: в Москві утворений Комуністичний Інтернаціонал, в Угорщині проголошена Радянська Республіка, а в Росії почалися воєнні наступи Колчака та Денікіна проти радянської влади.
Тому, коли Булліт повернувся з Москви Вільсон та Ллойд-Джордж офіційно заявили, що нічого не знають про будь-які умови з радянською Росією і тепер вже й слухати не хотіли про будь-які переговори з радянським урядом.
Так, згодом паризька конференція перетворилася по суті на організатора антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави, схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами, підтримала перебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великі держави організували широку воєнну допомогу антирадянським арміям і самі посилили збройну інтервенцію в Росії.
Вашингтонська конференція проходила з 12 листопада 1921 року до 6 лютого 1922 року. Основними проблемами, які мали бути вирішені на ній, були проблеми обмеження морського озброєння та проблеми тихоокеанського регіону. В цій конференції брали участь 9 країн: США та делегації Англії, Франції, Італії, Японії, Бельгії, Голандії, Португалії та Китаю. Всі ці країни вітали ініціативу проведення конференції, але кожна мала свої інтереси. Так, наприклад, Японія виступала за обговорення питань морського озброєння та зовсім не хотіла торкатися проблем тихоокеанського регіону, а саме проблем Китаю. Радянську Росію на конференцію не було запрошено, хоча все ж таки неофіційно прибула делегація від Далекосхідної Республіки, яка зіграла певну роль в розвитку конференції. Вона мала в своєму розпорядженні деякі секретні договори, які почала публікувати в пресі напередодні конференції. Це були документи про секретні спільні дії Японії з генералом Семеновим проти Радянської Росії, що свідчило про загарбницький характер Японії та матеріали таємних франко-японських переговорів про спільні дії, щодо витіснення США з Азії. Все це істотно загострило протиріччя в таборі колишніх соbuюзників.
Порядок денний Вашингтонської конференції містив два питання:
1. Обмеження морських і сухопутних озброєнь, правила користування новими засобами війни.
2. Тихоокеанське та далекосхідне питання.
Протягом цієї конференції було укладено ряд договорів (трактатів):
1.) “Договір чотирьох держав”, який 13 грудня 1921 року підписали США, Англія, Франція, Японія. Основна мета договору: надання взаємних гарантій недоторканості острівних володінь учасників договору в Тихому океані. Після ратифікації цього договору Англо-Японський союз 1911 року втрачав свою силу.
2.) “Договір п’яти держав”, який 6 лютого 1922 року підписали США, Англія, Франція, Японія та Італія. Основна мета договору: обмеження морських озброєнь. Заборонялося будівництво військових кораблей водотонажність яких перевищувала 35 тис. тон. Було встановленно співвідношення озброєнь:
Англія – 5
США – 5
Франція – 3
Японія – 1,75
Італія – 1,75.
3.) “Договір дев’яти держав”, який 6 лютого 1922 року підписали всі держави-учасниці конференції. Основна мета: проголошення принципу поваги суверенності Китаю, поваги територіальної адміністративної недоторканності (але све це було лише на папері). Разом з цим було проголошено принцип “відкритих дверей та рівних можливостей” для всіх націй на території Китаю в галузі торгівлі та промисловості.
Генуезька конференція проходила з 10 квітні по 19 травня 1922 року. В ній брали участь 29 держав. Це була перша найбільш представницька міжнародна конференція, де приймали участь країни Четверного союзу та Росія. Головною проблемою обговорення була проблема економічних зв’язків та проблема повернення російських боргів.
США не приймали участь в цій конференції, пояснюючи це тим, що конференція носить не суто економічний характер, а скоріше політичний. Насправді США побоювалися обговорювати проблеми скорочення або ліквідації боргів.
На конференції було створено чотири комісії:
· політична
· фінансова
· економічна
· транспортна
Радянська делегація була включена лише в політичну комісію.
В ході цієї конференції радянською стороною було висунуто пропозицію рівноправного економічного співробітництва всіх держав, загального скорочення озброєнь та збройних сил, скликання всесвітнього конгресу для встановлення загального миру.