Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку (стр. 4 из 13)

Реалізаціяєвропейського виборувимагаєне тільки політичної волі, а й відповідним чином підготовленихкадрів державних службовців, причому не тільки в центральних відомствах, ай на регіональному і місцевомурівнях,Загальна програма перепідготовки і навчаннямає забезпечити необхідні знання і навички щодо розуміння цілей інтеграції і Європейського Союзу, його основних інституцій і процесу ухвалення рішень, вміннявести переговори, використовувати європейські інформаційні ресурси, покращення володіння однією з основних європейських мов. Спеціальніпрограми перепідготовки службовців за секторами мають супроводжувати і дещо випереджати процес гармонізації законодавства та імплементації УПС. На державному рівні необхідно визначити політику перепідготовкиі навчання, Її конкретні цілі, провести аналізпотребі наявних ресурсів, оцінити зміст і вплив навчальних курсів,врахувати механізми мотивації державних службовців щодо участі у навчальних програмах і програмах перепідготовки. На порядку денномумаєбутивдосконалення і посилення інституцій, що пропонують курси з питань європейської інтеграції, атакож прискорення запровадження відповідної спеціалізації у рамках навчальних програм університетів таінститутів, як це передбачається Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу. Має бутистворена і підтримуватися база даних з питаньєвропейськоїінтеграції. [10]

Особливу увагу слід приділити проблемі імплементації. Найближчим часом має бути проведена інвентаризація виконання Стратегії інтеграції і відповідних постанов Уряду, імплементації УПС. Підготовка і видання Білої книги з питань європейської інтеграції України може стати надзвичайно важливим кроком у цьому напрямі. Цілком неадекватною сучасним потребам є якість експертно-наукових розробок про європейську інтеграцію України. На порядку денному стоїть розробка і дискусія щодо можливих сценаріїв "входження в Європу" у світлі Копенгагенських критеріїв. Для того, щоб успішно імпортувати успіхи інших країн і уникнути запозичення їх помилок, треба приділити особливу увагу дослідженню досвіду європейської інтеграції країн-кандидатів на вступ до ЄС, що перебувають на різній стадії готовності. При цьому важливо пам'ятати, що такий аналіз завжди має підтримувати і стимулювати відповідні дії, а не бути просто ще однією аналітичною вправою.

Європейська інтеграція має стати не тільки пріоритетом для всіх владних структур, а й свідомим вибором суспільства в цілому, 3 огляду на це очевидною є потреба в широкомасштабній інформаційно - просвітницькій програмі, завдяки якій суспільство значно поліпшило б знання про природу і сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС тощо. Це положення міститься в Стратегії інтеграції, але поки що не виконується. Ініціатива тут має належати Уряду, який повинен підтримувати постійний діалог із суспільством стосовно реалізаціїсвоєї європейської політики.Варто започаткувати постійно діючийфорум для представників неурядових організацій. на якому вони малиб можливістьконсультуватися і дискутувати з урядовими структурами і політиками. Це, до речі, допоможе Україні краще представлятисебе як сильного партнера і повноправного учасника процесу європейської інтеграції. Якщо ми хочемо, щобнас саме такими сприймали І відповідно поводились,треба бутиготовими на рівних дискутувати з приводу всіх поточних проблем євроінтеграції, а не тільки тих,що стосуються відносин України з ЄС. [11]

Українітакож варто подбати про подолання необізнаності Європи про Україну,зцією метою Уряду варто розробити спеціальну програму "просування" України в ЄС та всіляко сприяти налагодженню й розвиткові широких зв'язків з країнами-членами ЄС.

Також варто не тільки запитувати, що Європейський Союз може дати Україні, а й шукати переконливі аргументи того, що Україна може дати Європейському Союзу. Чим упевненіше ми відповідатимемо на ці запитання, тим переконливіше будемо виглядати і діяти.

В висновку до цього розділу можна зазначити, що європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС.

Розділ ІІ. Аналіз зовнішньоекономічних відносин України з ЄС.

2.1. Зовнішня торгівля України з країнами ЄС.

Торгово-економічна співпраця України з Німеччиною.

З моменту проголошення незалежності Україна почала вживати енергійні заходи по встановленню і розвитку зовнішньої торгівлі з Німеччиною. З огляду на економічний розвиток Німеччини, її потенціал, на її місцесеред інших розвинутих країн Заходу торговельно-економічні відносини з нею, безумовно, мають пріоритетне значення.

У галузі зовнішньої торгівлі Німеччина була і залишається одним з найважливіших партнерів України, на неї припадає близько 7% загального обороту нашої держави. За підсумками 1999 р. Україна увійшла до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі й впевнено посідає друге місце після Російської Федерації. Досягнутий рівень взаємної торгівлі ( 2 млрд. дол) є найвищим за весь час існування незалежної Української держави, хоча й досить скромним порівняно із загальними обсягами німецької зовнішньої торгівлі, де наша частка становить лише 0,2 %.

У структурі торгівельного обороту спостерiгається від'ємне сальдо взаємної торгівлі, яке на жаль, набуло хронічного характеру (рис. 1) аналогічною, проблемою стикаються й інші країни з перехідною економікою. Варто зауважити, що серед 27 держав ЦСЄ та СНД тільки три (Росія, Словенія, Словаччина) спромоглися досягти позитивного торговельного балансу з Німеччиною. [8]

Фактично у 1995 рр. щорічний обсяг торгівлі між Україною Німеччиною становив близько 669 млн дол, у якому експортна частка України була близько 228 мільйонів. Такий обсяг експорту взагалом характерний для невеликої країни, що розвивається, проте за своєю товарною структурою він був подібний до експорту високорозвинутих країн. У 1993 році 50 відсотків українського експорту становили промислові вироби: машинобудівне устаткування і одяг.

Рис. 1. Динаміка зовнішньої торгівлі між Україною і Німеччиною.

У 1996 році особливо збільшився німецький імпорт з України — на 20 % (до 325 мільйонів дол.), а німецький експорт до України зріс всього на 11 % (до 910мільйонів доларів). Навіть після цього Німеччина все ще зберігала позитивне сальдо у розмірі 584 мільйонів дол. імпорт з України лише на третину покривав експорт з Німеччини.

У 1996 р. збільшення обсягів зовнішньо-торговельного обороту між нашими двома країнами відбувалося завдяки прискореному зростанню українських поставок на німецький ринок на фоні призупинення росту нашого імпорту. [1]

Досягнуті внаслідок лібералізації української зовнішньої торгівлі та стабілізації на внутрішньому валютному ринку позитивні тенденції в українсько-німецькому товарообміні набули нової динаміки у 1997 р.У 1997 році товарообіг між Україною й Німеччиною порівняно з 1996 роком збільшився на 24 відсотки, український експорт — на 25,9%, імпорт — на 21,4%.

Незважаючи на таке збільшення, німецько - українській товарообмiн за умов незначної вихідної бази розвивалися у дуже вузьких рамках.

У 1998 році спостерігалася тенденція паритетного збільшення як імпорту так i експорту. В 1999 році український експорт виріс в порівнянні з 1998 роком на 10 %. Таким чином спостерігається позитивна тенденція .

Питома вага України у зовнішній торгівлі Німеччини складає зараз майже 0,2 відсотка. Головним чином з України до Німеччини експортуються товари промислового сектора, їх питома вага у структурі експорту складає близько 90 відсотків. Провідне місце загального українського експорту посідають текстильні вироби і одяг , виготовлені переважно із давальницької сировини (33%), друге — вироби фармацевтичної та хімічної промисловості (13%), а також вироби з заліза та сталі (13%) (рис 2,3). На вироби харчової промисловості припадає 8,5%. У німецькому експорті до України також переважають товари промислового сектора з питомою вагою близько 90%.

Рис. 2. Структура товарного імпорту України з Німеччини.

Перше місце посідають машини (27%), друге - транспортні засоби (12%), далі —сировина та вироби хімічної й фармацевтичної промисловості (10%), електротехнічні вироби (10%) і текстиль (9%) На продукти харчової промисловості припадає 10% . [15]