Далі нам необхідно розглянути положення про те, чи обов’язкова передача заставленого майна кредитору. Відповідно до чинного законодавства, заставлене майно може знаходитись у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи (банк, нотаріальні органи). Це положення про знаходження заставленого майна має бути обумовлене в момент укладення договору застави. .
Заставодержатель зобов'язаний страхувати передане в його володіння заставлене майно, якщо це передбачено законом чи договором. Заставодавець зобов'язаний страхувати заставлене майно, яке залишається у його володінні.
При настанні страхового випадку заставодержатель має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.
Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні і юридичні особи та держава.
Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). При цьому основна вимога, яка ставиться законодавством до заставодавця, бути власником майна, яке передається в заставу. Заставодавцем може також бути особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Вартість застави повинна перевищувати суму кредиту не менше ніж у 2 рази (крім застави майнових прав за договором банківського вкладу). Заставна ціна визначається банком з врахуванням особливостей впливу ринкових факторів і витрат, пов’язаних з реалізацією, та має враховувати можливу зміну вартості предмету застави протягом терміну кредитування. Якщо суми застави недостатньо для покриття ризиків банку, використовуються додаткові види забезпечення.
Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Предметом оцінки відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” є майно, яке може оцінюватися: об’єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід’ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо: паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності; майнові права, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом ( ст. 582 Цивільного Кодексу України).
При наданні в заставу банку майна державної та комунальної форми власності та/або земельних ділянок є обов’язковим проведення незалежної оцінки предмету застави у відповідності до вимог Законів України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, “Про оцінку земель”.
З метою мінімізації кредитного ризику внаслідок погіршення фінансового стану позичальника та зниження ліквідності предмету застави в разі прийняття в заставу готової продукції або товарів в обороті комерційні банки враховують, як правило, щоб заставна ціна не перевищувала 80% балансової вартості; при оформлені в заставу іншого майна вище балансової вартості заставну ціну доцільно визначати за експертною оцінкою методом аналогів продаж (за мінусом 20% визначеної суми – зважаючи на ймовірність коливання ринкових цін) з врахуванням терміну кредитування.
Відповідно до ст. 11 Закону України “Про заставу” сторонами договору застави можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.
Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель. Заставодавцем може бути як сам боржник, за основним зобов’язанням, так і третя особа – майновий поручитель.
При оформленні договорів застав, як правило, комерційні банки враховують наступні умови:
1. передбачити в договорі наступні істотні умови – суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, опис майна, що передається в заставу, який має бути невід’ємною частиною договору застави, та який підписується представниками сторін і скріпляється печатками сторін.
В описі вказується:
- повне найменування майна;
- кількість одиниць та їх вартість;
- характеристика предмету застави: марка, модель, заводський номер, державний стандарт та технічні умови, рік випуску, строк експлуатації, процент зношення, тощо;
- балансова та оціночна вартість;
- місце та умови зберігання;
- місце реєстрації (при оформлені в заставу транспортного засобу).
2. забезпечити наявність в договорі застави детального посилання на кредитний договір, який забезпечується заставою, тобто вказати дату та номер кредитного договору, сторони кредитного договору, суму кредиту, плату за кредитом;
3. вказати в договорі, що цим договором забезпечується не тільки повернення кредиту, а й сплата відсотків за користування ним, а також сплата штрафних санкцій у розмірах та випадках, передбачених кредитним договором та договором застави;
4. отримати погодження (дозвіл) відповідних органів на укладання договору застави у випадках, передбачених ст. 11 Закону України “Про заставу”:
- при заставі цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд необхідно отримати дозвіл органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном (таким органом, як правило, виступає відповідне міністерство чи державний комітет);
- відкрите акціонерне товариство, створене в процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства;
- з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.
У випадку, коли предметом застави є нерухоме майно, в тому числі повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, договір застави потребує обов’язкового нотаріального посвідчення за його місцезнаходженням та договір застави космічних об’єктів за місцем їх реєстрації. Недотримання форми цих угод може призвести до визнання недійсними таких договорів застави.
При взятті в заставу нерухомості, що належить кільком власникам на праві спільної часткової власності потрібно враховувати наступне.
Учасники спільної часткової власності вправі укладати договори про визначення розміру часток, зміну розміру часток, якщо в правовстановлюючому документі розмір часток не вказаний або вказаний неправильно, а також виділення частки в натурі (поділу).
Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною. Коли предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, передбачених законом, договір має бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів (ст. 577 ЦК України). Недодержання нотаріального оформлення тягне за собою недійсність угоди. Рухоме майно, що передається у заставу, може бути зареєстроване у Державному реєстрі застав рухомого майна, інформація якого є відкритою для всіх юридичних та фізичних осіб. Така умова є необхідною, адже в іншому випадку позичальник може заставити своє майно одразу в кількох банках і одержати кредити, що в багато разів перевищують ринкову вартість цього майна. Запровадження електронного реєстру майна, прийнятого під заставу комерційними банками, дозволяє забезпечити дієвий контроль за майном, яке заставляється під кредити. Занесення застави до вищеназваного реєстру дає право заставодержателю переважне право на задоволення своїх вимог з предмета застави.
З метою мінімізації ризиків, пов’язаних із втратою, пошкодженням, псуванням майна – предмету застави, доцільно здійснювати його страхування. У відповідності до законодавства обов’язково підлягає страхуванню предмет іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця. Якщо предмет застави не підлягає обов’язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму. У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика (ст. 10 Закону України “Про заставу”).
Необхідною передумовою використання застави майна як форми забезпечення кредиту є перевищення величини вартості застави над вартістю наданого кредиту. Чим більша різниця, тим, в принципі, і вища забезпеченість позики. Комерційному банку економічно невигідно надавати кредит у сумі, яка дорівнює (а не є меншою) вартості заставного майна.
Банки розробляють і використовують в практичній роботі нормативи оцінки майна, що передається у заставу в забезпечення кредиту. Найнадійнішими вважаються такі предмети застави (що оцінюються в 100 %): грошові кошти, гарантії першокласних банків за умови попереднього вивчення рейтингу банку за світовою класифікацією, гарантії уряду. Оцінка об’єктів нерухомості проводиться у межах встановленого “коридору” (вилки) нормативу, з урахуванням призначення об’єктів, місцезнаходження (регіон, віддаленість від центру міста), ефективності використання приміщень, ліквідності на ринку тощо. Оцінка обладнання проводиться з урахуванням ліквідності на ринку, фізичного стану, ефективності використання тощо. Щодо готової продукції і товарів в обороті, то найвищу оцінку мають предмети застави з високим рівнем ліквідності, запасом терміну придатності, який не менше ніж вдвічі перевищує термін дії кредиту.