Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні (стр. 7 из 16)

Порядок забезпечення виконання кредитних зобов’язань заставою регулюється Законом України “Про заставу” ( в редакції від 01.01.2004 року) і договором застави.

Відповідно до ст.1 Закону застава - це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов’язання. Застава майна суб’єкта правовідносин є однією з поширеніших форм забезпечення повернення банківського кредиту. На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право у випадку невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання отримати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору, закону або рішення суду (п. 1 ст. 574 Цивільного Кодексу України).

Значення застави полягає в тому, що вона:

По-перше, забезпечує наявність і збереження цього майна на той момент, коли боржнику треба буде розраховуватися з кредитором. При цьому вартість заставленого майна буде збільшуватися пропорційно рівню інфляції.

По-друге, застава майна боржника забезпечує заставодержателю можливість забезпечення своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами.

По-третє, реальна загроза втратити майно в натурі є хорошим стимулом для боржника виконати свої зобов'язання належним чином.

В зв’язку з цим предметом застави має бути високоліквідне майно, що належить позичальнику на правах власності.

У банківській практиці застава майна випливає із заставного зобов’язання, що видається позичальником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) і підтверджує право останнього у разі невиконання платіжного зобов’язання отримати переважне задоволення претензії (перед іншими кредиторами) з вартості закладеного майна. В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов. Сам факт наявності застави дає комерційному банку особливі права щодо розпорядження заставним майном.

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога,зокрема така, що виникає з договору банківської позики, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує і заснована на передбачених законом підставах.

Застава може мати місце і щодо вимог, які можуть виникнути в майбутньому,за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. (ч.2 ст. З Закону України «Про заставу»). На мою думку, норма цієї статті дає можливість встановити розмір забезпечення не тільки в твердій сумі. Наприклад, в договорі застави можливий такий запис: «Застава забезпечує вимоги, які виникнуть у майбутньому в розмірі сум, що забезпечують вимоги заставодержателя за кредитним договором». В договорі застави бажано вказувати підстави придбання майна в майбутньому. Слід конкретизувати на цій підставі (в договорі на придбання) момент переходу права власності до заставодавця, а в договорі застави вказати, що право застави виникає з моменту переходу права власності на предмет застави до заставодавця.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. У договорі застави має бути зазначено суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов’язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнута угода. Закон припускає, що застава може встановлюватися стосовно вимог, які можуть виникнути у майбутньому “за умови, що сторони домовляться про розмір забезпечення заставою таких вимог” (ст.3 Закону України ”Про заставу”). Таке ж правило закріплюється також у ст.586 Цивільного Кодексу України. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату відсотків, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат у зв’язку із задоволенням вимоги, якщо інше не встановлено законом або договором. Застава майна означає також і надання заставодержателю права звертати стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане.

Отже, за заставним зобов’язанням кредитору, по-перше, видається майно, яке може бути об’єктом стягнення, по-друге, його вимоги задовольняються за рахунок цього майна в першу чергу, оскільки він має перевагу перед всіма іншими кредиторами.

З правової точки зору структура права застави має такий вигляд (рис. 2.1.):

ПЕРЕДАЧА (БЕЗ ПЕРЕДАЧІ) ЗАСТАВНОГО МАЙНА

Наведена схема потребує пояснення. По-перше, що являє собою предмет застави. По-друге, чи обов’язковою є передача заставленого майна кредитору. По-третє, який порядок розпорядження позичальником заставленим майном.

Предметом застави може бути як майно, так і майнові права, при цьому майно не повинно бути вилучене з цивільного обігу, тобто заставодавець може відчужувати це майно і на нього може бути звернуто стягнення (ст. 4 Закону України “Про заставу”; ст. 576 Цивільного Кодексу України). Ним може бути майно, яке в майбутньому, тобто після укладення договору застави, стане власністю заставодавця, в тому числі продукція, плоди або доход з них (майбутній врожай, приплід худоби тощо). Предметом застави також можуть бути такі майнові права: на оренду підприємства, будівлі, споруд, кредиторські вимоги, спадкові та інші права. Предметом застави може бути будь-яке майно, яке заставодавець має право відчужити. Усе, що може бути продано, може бути і заставлено. Це правило ґрунтується на необхідності забезпечити можливість при невиконанні позичальником своїх зобов'язань реалізувати заставлене майно і за рахунок отриманих коштів забезпечити банку повернення боргу. Безумовно, предмет застави повинен бути ліквідним. Критерієм ліквідності є швидкість його реалізації, відносна стабільність цін, довго тривалість зберігання.

Заставодавець має бути власником майна, що приймається під заставу, або мати право повного господарського володіння чи оперативного управління цим майном, що визначається Статутом або належним чином оформленим дорученням;

- до документів, що підтверджують право власності на заставлене майно, відноситься правовстановлюючі документи, вказані в Додатку № 1 до “Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.02 р.”;

- для перевірки наявності у заставодавця права власності на об’єкти нерухомого майна на момент звернення за отриманням кредиту, окрім правовстановлюючого документа, вимагається від заставодавця надання витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно комунальними підприємствами Бюро технічної інвентаризації (надалі – БТІ) (які до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності Законом України “Про державну реєстрацію прав на об’єкти нерухомого майна” здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме мана), виданого не пізніше двох тижнів до звернення позичальника до банку за отриманням кредиту, державного акту на право землекористування або власності на землю;

- якщо в заставу пропонуються транспортні засоби, від заставодавця вимагаються документи про реєстрацію транспортного засобу;

- при заставі акцій відкритих та закритих акціонерних товариств вимагаються у заставодавця виписка з реєстру власників іменних цінних паперів, сертифікати цінних паперів або виписку про залишки цінних паперів на рахунку цінних паперів;

- при заставі об’єктів рухомого майна або майнових прав, обов’язкова державна реєстрація яких передбачена чинним законодавством, вимагається підтвердження такої реєстрації.

Предмет застави має бути таким, що:

- вільно відчужується (тобто вільний від будь-яких зобов’язань, у тому числі не знаходиться у податковій заставі, не переданий в оренду, лізинг, не знаходиться під арештом тощо);

- вартість якого можна реально оцінити;

- може довго зберігатися та зберігання його відносно недороге;

- може бути реалізований в найкоротшій термін;

- не обтяжений іншими зобов’язаннями.

В окремих випадках при кредитуванні надійних пріоритетних позичальників допускається прийняття в заставу майна, що перебуває в оренді, але обов’язково за умови наявності оформленої належним чином згоди орендодавця та орендатора на дострокове розірвання договору оренди.

Частиною 4 ст.4 Закону України “Про заставу” прямо передбачено, що предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. До них належать: будинки, споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані з найважливішими історичними подіями у житті народу, розвитком науки, техніки, культури, життям і діяльністю видатних діячів; пам’ятки архітектури та містобудування; пам’ятки мистецтва і документальні пам’ятки. За чинним законодавством, предметом застави не може бути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення. Згідно Закону України “Про виконавче провадження” до переліку такого майна входять носильні речі та предмети домашнього вжитку, продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні та інші) тощо. Також не можуть бути предметом застави об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законом, майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації; майно та кошти благодійних організацій; майно вищих навчальних закладів, що забезпечують ведення ними статутної діяльності. Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників (ст. 578 ЦК України). Щодо застави майнових прав, то предметом застави не можуть бути вимоги, що мають особистий характер (право на авторство, право на авторське ім’я, право на опублікування свого твору та на його недоторканість).