Недостатньо кваліфікована оцінка реальної ринкової вартості заставленого майна, як в теперішньому так і на перспективу, теж негативно впливає на діяльність банків. Через це банк не може реалізувати заставлене майно, якщо стався випадок неповернення кредиту, або, в кращому випадку, реалізувати його за ціною, меншою від наданого кредиту. Це змушує банки застосовувати крім застави паралельно і додаткові гарантії, які при інших умовах дають можливість зменшити кредитний ризик.
Отже, збалансування попиту та пропозиції на кредит здійснюється за складних економічних умов, що обумовлені обставинами, які знаходяться поза сферою діяльності комерційних банків і які від них не залежать. Таким чином, на сьогоднішній день вітчизняні банки неспроможні відчутно знизити процентні ставки за кредит, що дало б змогу розширити обсяг кредитування і перш за все збільшити його доступність для реального сектору економіки. Очевидно тому основний приріст доходів банки отримують за рахунок непроцентних доходів.
Проблеми загального характеру, з якими стикаються на сучасному етапі українські банки в процесі роботи із забезпеченням при кредитуванні, можна умовно розділити на проблеми зовнішнього і внутрішнього характеру. До проблем зовнішнього характеру, на мій погляд, потрібно віднести:
По-перше, стан економічної кризи в країні і, як наслідок, важке фінансове становище білішої частини підприємств, неплатежі, що різко збільшує можливість невиконання підприємствами основних зобов'язань за кредитними договорами і збільшує імовірність реалізації забезпечення.
По-друге, постійні зміни законодавчих основ підприємницької діяльності, економічних нормативів, податкового законодавства, що вносить елементи нестабільності в ринкові механізми економіки, що ще не склалися.
По-третє, загострення криміногенної ситуації. Не випадково Кримінальний кодекс України був доповнений рядом статей, зокрема ст. 222, де мова йде про надання явно лживої інформації (в тому числі і відносно забезпечення, що пропонується) з метою отримання кредиту.
По-четверте, це законодавчий вакуум, в якому доводиться будувати свої відносини банку і клієнту. Практично не працює механізм реалізації заставного майна через численні перешкоди і недоробки законодавчих органів.
По-п'яте, це натиск з боку державно-владних структур на роботу банків.
До проблем внутрішнього характеру потрібно віднести низьку якість оформлення забезпечення по суб'єктивних причинах, внаслідок чого реалізація його стає надто скрутною або практично неможливою. Викликане це може бути двома основними причинами: низьким професійним рівнем або безвідповідальністю банківських службовців, відповідальних за даний напрямок роботи.
У зв'язку з цим на сьогоднішньому етапі необхідно:
По-перше, доопрацювати нормативну базу, пов'язану з порядком реалізації застави. Зрозуміло, що банки навряд чи зможуть прямо впливати на вищий законодавчий орган в цих питаннях, так і на сьогоднішній момент це навіть не обов'язково. Для упорядкування роботи банків по реалізації застав необхідно розробити чіткі інструкції на рівні Національного банку України. Цей документ (на відміну від тих, що вже є) повинен створюватися за участю і взаємодії фахівців як мінімум трьох основних напрямів: бухгалтерії, кредитування, договірно-правового. Для цього, на мій погляд, буде досить офіційного звертання в Національний банк України від імені провідних українських банків;
По-друге, було б доцільно створити у банку спеціалізований підрозділ для роботи із забезпеченням. Ця робота потребує широкого спектру знань, тому даний підрозділ повинен комплектуватися з юристів, економістів, спеціалістів-оцінювачів, фахівців в області маркетингу. Дана структура повинна нести повну відповідальність за забезпечення з моменту надання документів для розгляду, за їх аналіз, подальше оформлення, перевіряти якість забезпечення (його ліквідність, достатність, умови зберігання і т.д.), подальший контроль і, в разі необхідності, його реалізацію. Такий підрозділ може входити як в структуру самого банку, так і створюватися у формі окремої юридичної особи, але при умові повного контролю з боку банку шляхом входження до складу його засновників;
По-третє, потрібно вдосконалювати теоретичне дослідження, практичне застосування і законодавче регулювання традиційних для нашої країни способів забезпечення зобов'язань.
По-четверте, необхідно законодавче закріпити відкритість переліку способів забезпечення, що було б найкращим доказом існування в Україні свободи договору і підприємницької діяльності. Крім того, це мало б позитивний вплив на розвиток вже наявних і виникнення нових забезпечувальних юридичних конструкцій. Практика спонукала б законодавців до подальшого регулювання найбільш ефективних способів забезпечення цивільно-правових зобов'язань, зокрема кредитних.
Багато праць відомих фінансистів і громадських діячів – Голови Правління Промінвестбанку професора В.П.Матвієнка і народного депутата України П.В.Матвієнка присвячені саме проблемам захисту вітчизняного кредитора, зокрема на законодавчому рівні. З метою безумовного повернення банківських кредитів, створення сприятливих умов для залучення внутрішніх та зовнішніх прямих інвестицій в економіку України та підтримки вітчизняного товаровиробника на законодавчому рівні ними пропонується закріпити:
1) пріоритетне право банку на заставу як кредитора, що здійснює кредитну діяльність виключно грошовими коштами, спеціально залученими від населення та суб’єктів господарювання, і несе безумовні зобов’язання щодо їх повернення;
2) заборону визнання кредитних угод недійсними у разі належного виконання кредитором зобов’язань за кредитним договором щодо надання коштів позичальнику та прийняття такого виконання позичальником;
3) положення, згідно з яким будь-який мораторій або інше обмеження на реалізацію майна, в тому числі державних підприємств та господарських товариств. У статутних фондах яких є частка держави, не поширюється на випадки реалізації майна, яке було заставлене кредитору до запровадження такого мораторію чи обмеження.
4) Скасувати будь-які мораторії на реалізацію застави, оформленої банком з дотриманням норм чинного законодавства, в тому числі у справах про банкрутство;
5) Запровадити кримінальну відповідальність керівники підприємств - позичальників за невиконання зобов’язань перед банком щодо повернення кредитів та процентів за них.
З метою підвищення ролі банківського кредиту як головного важеля розширеного відтворення економіки, Верховній Раді України необхідно прийняти закони “Про захист прав-кредиторів”, “Про банківський кредит”, спрямовані на заборону визнання кредитних угод недійсними, відміну пріоритету податкової застави, посилення захисту інтересів комерційних банків у процесах приватизації державного майна та реорганізації підприємств.
Запропоновані зміни можна запровадити лише при відповідному їх нормативному забезпеченні, тобто шляхом удосконалення діючого законодавства. Інші наведені пропозиції стосуються удосконалення механізму реалізації закону "Про заставу", що може значно вплинути на зменшення імовірності нанесення збитків по наданим кредитам, гарантування прибутковості та збереження фінансової стабільності в майбутньому періоді.
Підсумовуючи викладене по відношенню до ефективності кредитування для банків-кредиторів, зазначимо, що параметри ефективності кредитування на мікроекономічному рівні зводяться до отримання оптимального співвідношення доходності та ліквідності Отже, для ефективного використання кредиту як джерела фінансування норма прибутковості або рентабельність повинна бути не меншою, аніж процентна ставка за кредити. Тому найбільшу питому вагу в загальному обсязі кредитів займають короткострокові кредити, а найбільша їх питома вага в електроенергетиці, паливній, харчовій та машинобудуванні, тобто у тих галузях, де найбільша рентабельність. Для ефективності кредитування (із залученням кредитів, забезпеченість росту рентабельності власного капіталу) галузей економіки, які мають пріоритетне значення (чорна металургія, вугільна промисловість, сільське господарство) уряд розробляє державні програми, які переважно зводяться до способів компенсації процентів або кредитування за пільговими відсотками. Отже, параметром ефективності кредитування для суб'єктів реальної економіки виступає участь кредиту у забезпеченні росту прибутку на одиницю власного капіталу, який відбувається при співставленні середньої рентабельності виробництва і відсоткової ставки за кредит.
ВИСНОВОК
Процес формування ринкових відносин в економіці України об’єктивно зумовлює необхідність посилення ролі банківського кредиту як одного з найважливіших чинників безперервності розширеного відтворення. Сфера застосування кредитних операцій банків постійно розширюється.
Інститут застави в сфері кредитування займає одну з найважливіших ланок при видачі кредиту, повністю впливає на умови кредитування та відображає стан економіки в т.ч.:
1) ліквідність і стан запропонованого в заставу майна, яке належить суб’єктам господарювання (свідчить про фізичний та моральний стан майна в цілому по державі); платоспроможність та здатність запроваджувати нові технології за рахунок кредиту, здійснювати інвестиції;
2) уникнення ризиків при кредитуванні, що впливає на надійність та рентабельність банківської системи в цілому.
Застава відноситься до одного із принципів кредитування “принцип забезпеченості кредиту”, і тому являє собою одну з головних умов при видачі кредитів.