Вегетативні дисфункції. Первинні та вторинні імунодефіцитні стани (стр. 2 из 3)
3.Атопічний шкірний процес зі стійкою поширеною піодермією та абсцедуванням. Анафілактичні реакції за типом шоку на імуно-глобуліни й реакції на живі вакцини у вигляді розвитку відповідних інфекцій.
4.Множинні вроджені вади розвитку та грубі тканинні дисплазії,
5.Приводом для спостереження та поглибленого дослідження імунітету в дітей є також такі відхилення в імунограмі (особливо на фоні активного процесу):
•абсолютна кількість лімфоцитів — менше ніж 1,0 • 109/л;
•абсолютна кількість Т-лімфоцитів — менше ніж 0,6 • 109/л;
•абсолютна кількість В-лімфоцитів — менше ніж 0,15 • 109/л;
•сироватковий IgG— менше ніж 6,0 г/л;
•
сироватковий IgA— менше ніж 0,5 г/л;• сироватковий IgM— менше ніж 0,3 г/л.
При наявності зниження того чи іншого показника рекомендовано виділяти такі ступені імунного дефіциту:
І ступінь —- зниження показника на 1—33 % від вікової норми; . IIступінь — зниження показника на 34—60 % від вікової норми; IIIступінь — зниження показника на 61—100 % від вікової норми.
Класифікація первинних імунодефіцитних станів (за даними Д.В. Стефані, Ю.Є. Вєльтіщева)
1.Агаммаглобулінемія, хвороба Брутона.
2.Дисгаммаглобулінемія:
а) загальна варіабельна гіпогаммаглобулінемія;
б) селективний дефіцит IgA;
в) дефіцит IgGі IgAзі збільшенням синтезу IgM(гіпер-М-синдром);
г) дефіцит підкласів IgG(відсутність IgG1?IgG2, IgG3, IgG4зі збільшенням рівня IgMабо без нього).
II. Недостатність клітинних імунологічних реакцій (системи Т-лімфоцитів).
1. Лімфоцитарна дисгенезія (синдром Незелофа, французький тип
імунодефіцитного стану).
2. Гіпоплазія загруднинної та прищитоподібних залоз (синдром Ді Джорджа).
III. Комбіновані імунодефіцитні стани.
1.Ретикулярна дисгенезія.
2.Спадковий алімфоцитоз, лімфоцитофтиз (швейцарський тип імунодефіцитного стану).
3.Синдром «голих лімфоцитів».
4.Імунодефіцитний стан з тимомою (синдром Гуда).
5.Синдром Віскотта — Олдрича.
IV. Порушення в системі інтерлейкінів і кооперації клітин в імунній відповіді.
V. Імунодефіцитні стани при спадкових аномаліях обміну.
1.Недостатність аденозиндезамінази.
2.Недостатність пуриннуклеотидфосфорилази.
VI. Недостатність системи комплементу.
VII. Недостатність фагоцитозу.
1. Порушення хемотаксису, міграції й дегрануляції:
а) синдром Чедіака—Хігасі;
б) rinep-IgE-синдром.
2. Дефекти опсонізації та поглинання:
а) дефекти опсонізації;
б) дефіцит тафсину;
в) відсутність мембранних глікопротеїнів.
3. Порушення процесів перетравлення (кілінгу) мікробів:
а) септичний гранулематоз;
б) ліпохромний гістіоцитоз;
в) ферментопатії нейтрофільних гранулоцитів: дефіцит мієлопероксидази, глутатіонпероксидази, НАДН-оксидази, глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
VIII. Патологія місцевого імунітету.
IX. Малі (компенсовані) аномалії імунної системи, транзиторні форми імунодефіцитних станів: селективний дефіцит IgG — IgG,IgA, IgE, дефіцит інтерферону, дефіцит цинку, мієлопероксидази фа гоцитів тощо.
Основні захворювання, які супроводжуються вторинними імунодефіцитними станами та імунними дефектами
1. Вірусні інфекції:
—гострі вірусні інфекції: кір, краснуха, грип, епідемічний паротит, вітряна віспа, гострий гепатит тощо. Серед гострих вірусних інфекцій найбільший імунний дефіцит відзначається при кору (протягом 6 міс після захворювання);
—персистуючі вірусні інфекції: хронічний гепатит В, інфекції, спричинені вірусами Епштейна—Барр, цитомегалії, герпесу, аденовірусу, а також персистуюча корова інфекція.
2.Бактеріальні інфекції: пневмококові, менінгококові, стафілококові, стрептококові, туберкульоз, сифіліс, лепра, атипові мікобакте-ріози. При бактеріальних інфекціях вторинний імунний дефіцит трапляється тільки в виняткових випадках (Л. Йєгер).
3.Протозойні та глистяні хвороби: пневмоцистоз, токсоплазмоз, лейшманіоз, опісторхоз, трихінельоз та ін.
У цілому інфекційні агенти моделюють імунні процеси, перетво рюючи імунну реакцію так, щоб розвивався помірний дефіцит Т-лімфоцитів з хелперними властивостями й помірно підвищувався рівень Т-лімфоцитів-супресорів. Має місце порушення функціоналі»* них властивостей макрофагальних клітин.
При персистуючих вірусах симптоми хронічної інфекції (наприклад, спричиненої вірусом Епштейна—Барр) супроводжуються дійсним підвищенням коефіцієнта Т-хелпери/Т-супресори, посиленням (по> явою) алергічних реакцій з підвищенням вмісту IgE, циркулюючих імунних комплексів, антинуклеарних антитіл.
4. Білково-енергетична недостатність унаслідок порушення жив лення (гіпотрофія, дефіцит вітамінів, біомікроелементів), втрати білкі (синдром мальабсорбції, нефротичний синдром) спричинює вторинний імунний дефіцит, впливаючи насамперед на систему гуморального імунітету.
Гіповітамінози та дефіцит мікроелементів: гіповітаміноз А проявляється в недостатності неспецифічних факторів імунітету; дефіцит вітаміну Вв — у послабленні функції Т-лімфоцитів; гіповітаміноз С — у недостатності фагоцитарної системи. Виражені явища імунної недостатності можуть бути пов'язані з дефіцитом заліза, цинку, кобальту, магнію, йоду, селену. Так, сполуки цинку активують диференціацію та посилюють проліферацію клітин у загруднинній залозі, селен у досліді на тваринах підвищує кількість В-лімфоцитів і посилює утворення антитіл; залізо інтенсивно використовується в процесі закінчення фагоцитозу та інактивації мікробних токсинів.
5. Онкологічні процеси.
Злоякісні новоутворення супроводжуються значним накопиченням Т-супресорів при практично повній відсутності Т-хелперів.
6. Імунодефіцитні стани, які виникають під дією різних по дразників:
—хімічних (медикаментозних) — вплив імунодепресантів і кортикостероїдів, наркотичних речовин, які застосовують з лікувальною метою, а також імунотоксинів-ксенобіотиків;
—біологічних — при використанні препаратів гаммаглобуліну, антилімфоцитарної сироватки та інших препаратів подібної дії;
—фізичних — радіаційний вплив, СВЧ, термічний опік, а також після втрати імунокомпетентних клітин (кровотеча, лімфорея, видалення органів імунної системи тощо).
Медикаментозні імунодефіцитні стани при наркоманії стосуються в основному гуморальної ланки з відносною збереженістю клітинного імунітету. Глюкокортикоїдна терапія препаратами преднізолонового ряду у високих дозах призводить до зменшення кількості лімфоцитів у крові, головним чином Т-хелперів, пригнічення РБТЛ, зниження продукції імуноглобулінів. Невеликі дози (менше ніж 1 мг на 1 кг маси тіла за преднізолоном) підвищують продукцію антитіл і посилюють фагоцитоз. При тривалому застосуванні препаратів типу азатіоприну зникають цитотоксичні лімфоцити; алкілуючі сполуки (циклофосфан, хлорбутин) зумовлюють гальмування здебільшого гуморальної ланки. Гепарин і амінокапронова кислота пригнічують реакції, пов'язані із залученням системи комплементу (цитотоксичні реакції II типу за Кум-бсом і Джеллом). Антибіотики: тетрациклін спричинює недостатність загруднинної залози; аміноглікозиди впливають на рибосомний синтез білка і можуть пригнічувати реакції гуморального імунітету.
7. Тривалий стресовий вплив. У більшості хворих знижені показ ники імунітету, що може призвести до інфекційних чи онкологічних захворювань. Іноді спостерігається підвищення функції імунної сис теми і виникає ризик розвитку аутоімунних захворювань.
8. Інші захворювання (більшість хронічних захворювань, цукровий діабет, тиреотоксикоз, більшість аутоімунних та алергічних хвороб). Для стану помірного збільшення Т-хелперів і зменшення Т-супре сорів властивий розвиток аутоімунних і алергічних реакцій. При дефіциті Т-супресорів ефекторні клітини імунної системи отримують необмежені можливості реагування проти власних клітин і тканин.
Залежність клінічних проявів від ураження тієї чи іншої ланки імунітету
При імунодефіцитних станах вдається встановити відповідну залежність клітинних проявів від переважного ураження тієї чи іншої ланки імунної системи.
Дефіцит В-клітин. Порушення функціональної активності В-клітин або зниження кількості Т-хелперів призводить до дефіциту антитіл різних класів або гіпоглобулінемії. Для таких хворих характерні рецидивуючі інфекційні захворювання (гнійні мікробно-запальні процеси) дихальних шляхів, шкіри, кісток і суглобів, пазух носа, мозкових оболон, сечових шляхів та травного тракту.
Етіологічними факторами найчастіше є високовірулентні штами бак терій, у тому числі кишкові (наприклад, стрептококи, Haemophilusinfluenzae, менінгококи, сальмонели). Для хворих з дефіцитом IgA або комбінованою імунною недостатністю характерні також захворювання, спричинені лямбліями або іншими організмами, які паразитують у трав ному тракті.
Дефіцит Т-клітин, або клітинний імунодефіцит, проявляється також рецидивуючими інфекційними захворюваннями місцевого або системного характеру, які спричинюються вірусами (наприклад герпетичним вірусом), бактеріями (мікобактеріями), грибами (Candida) і найпростішими (Pneumocistiscarinii, Toxoplazma). Оскільки Т-клітини є важливими учасниками регуляції диференціювання та активності В-клітин, при тяжких аномаліях Т-клітинного імунітету також порушується синтез імуноглобулінів (наприклад, у вигляді синдрому Незелофа) з відповідною клінічною картиною бактеріального захворювання.