Ринок цінних паперів та його роль у суспільному відтворенні (стр. 9 из 11)

Рейтинговий метод передбачає наявність достатньо широкої характеристики об’єкта, яка в процесі роботи внаслідок поступового синтезу показників спрощується до однозначних виразів.

Дуже важливим інструментом успішної роботи на фондовому ринку являється аналітичний підхід та прогнозування. У світовій практиці для цієї цілі використовують індекс - числовий статистичний показник, що виражає (в процентах) послідовні зміни на ринку цінних паперів. Так NYSE INDEX, DOW JONES STOCK INDEX, FT-SE 100, BIOTEX, NIKKEY-225 та інші індекси мають щоденне котирування на біржах світу, продаються і купуються, тобто по суті і формі є цінними паперами.

В Україні для оцінки ситуації на фондовому ринку застосовуються такі індекси: CityAVERAGE, CityNUMBER OF SELLERS, CityMARKET POTENTIAL, L-індекс.

Індекс відображає курс цілої групи різних цінних паперів і дозволяє знизити ризик втрат від раптового падіння курсів де-яких з них; падіння курсу одних цінних паперів компенсується зростанням курсу інших.

Одним із призначень фондового ринку (власне його головним призначенням) є стимулювання інвестицій в економіку країни. Тому цілком виправданою є підміна будь-яких у межах фондового ринку засадним питанням про обгрунтування залучення інвестиційного капіталу.

Рішення, яке приймає інвестор, базується на п’яти економічних критеріях оцінення. В процесі прийняття рішення про інвестиції головним критерієм є рентабельність (Р) (дохідність, прибутковість), що становить співвідношення вкладеного капіталу та отриманого доходу (прибутку).

Інші критерії: дохід (Д), надійність отримання доходу і рентабельності (Н), капітал, що вкладається (К), час вкладення капіталу та отримання доходу (Т).

К Н Д

Ці критерії виконують дві функції:

1) вони призначені для обчислення рентабельності і для характеристики доходу;

2) вони можуть в окремих випадках відігравати самостійну роль в обгрунтуванні інвестицій.

Треба завжди пам’ятати, що критерії обгрунтування інвестицій є не конкретними показниками, а поняттями і навіть економічними категоріями, кожна з яких виражається певною множиною суто конкретних показників. Передовсім це стосується рентабельності. Сутність того чи іншого показника рентабельності залежить від того, який саме показник доходу і капіталу закладено в розрахунок. Наприклад, у чисельник дробу можна поставити один із таких чотирьох показників: загальний дохід за рік, загальний дохід за весь період фукціонування капіталу, чистий прибуток за рік, чистий прибуток за весь період фукціонування капіталу. Якщо при цьому в знаменнику дробу буде також один з чотирьох показників (вкладеного капіталу, усіх активів, ліквідних активів або річних витрат), то матимемо аж 16 похідних показників рентабельності і таку саму кількість показників терміну окупності.

Іще важливими для інвестора можуть бути позаекономічні критерії, зв’язані з досягненням певних науково-технічних, соціальних, економічних і спеціальних результатів інвестиції.

Підводячи підсумок по даному пункту, ми можемо зробити висновок, що перш, ніж купувати певний портфель цінних паперів, потрібно зробити досить таки скурпульозний аналіз даного рішення, тобто врахувати всі “за” і “проти”. Без цього неможливе будь-яке вкладання інвестицій в економіку.

III. Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Розвиток фондового ринку України відбувається за кількома напрямами, які передбачають: формування цінних паперів з новими властивостями та реквізитами; розвиток вторинного ринку; удосконалення процедури та документального супроводу обігу цінних паперів; раціональний розподіл функцій між учасниками фондового ринку; забезпечення конкурентного середовища; створення оптимальної інфраструктури; упорядкування обліку та звітності на підставі репродукування стандартів світового фондового ринку; спрощення процесу оформлення документів на всіх стадіях емісії та обігу цінних паперів; упровадження електронних інформаційних систем; зниження ризику інвестицій у цінні папери; запобігання порушенням правил і норм; узгодження фондового законодавства з іншими (суміжними) державними актами.

Україна, як самостійна держава, існує уже дев’ять років. За цей період економіка України зазнала серйозних змін, зв’язаних зі зміною форм власності та формування ринкових відносин, що також вплинуло на виникнення та розвиток фондового ринку в нашій країні.

Роль, яку відіграє держава у регулюванні та розвитку фондового ринку, досить таки велика. Політика, яку веде держава стосовно фондового ринку, називається фондовою політикою - вплив у сфері випуску й обігу інвестиційних цінних паперів.

Фондова політика виконує такі функції:

· управління;

· участі;

· впливу;

· регулювання.

Саме регулювання забезпечує оптимальний рівень впливу держави на фондовий ринок. Регулювання ринку цінних паперів умовно можна поділити на два види: саморегулювання і державно-правове регулювання.

Саморегулювання буває індивідуальним і колективним. Індивідуальне саморегулювання передбачає дотримання встановлених правил поведінки кожним із учасників операцій на фондовому ринку. Колективне саморегулювання пов’язане з відпрацюванням правил і положень, які повинні дотримуватися групами учасників ринку.

З метою введення в дію системи державного регулювання ринку цінних паперів 12 липня 1995р. указом Президента була створена Державна комісія по цінним паперам і фондовому ринку. Її основні завдання визначені Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”:

-формування і забезпечення раелізації єдиної державної політики в області розвитку і функціонування ринку цінних паперів і їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів міжнародним стандартам;

-координація діяльності державних органів по питанням формування в Україні ринку цінних паперів і їх похідних;

-державне регулювання і контроль за випуском і обігом цінних паперів і їх похідних на території України, забезпечення законодавчого регулювання в цій сфері;

-захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів по попередженню і присіканню порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства в рамках своїх повноважень;

-сприяння розвитку ринку цінних паперів;

-узагальнення практики виуористання законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, підготування пропозицій по його вдосконаленню.

Крім того, Коміся зосереджує свою увагу на проблемах, які являються найбільш актуальними для розвитку економіки України:

· сприяння розвитку інвестиційно привабливого середовища для залучення внутрішніх і іноземних інвесторів;

· сприяння реструктуризації акціонерних товариств для оживлення підприємницької діяльності;

· збільшення кількості робочих місць та доходів бюджету;

· інтеграція у міжнародні фінансові ринки, що може сприяти зміцненню міжнародного авторитету України;

· наближення вітчизняного законодавства до міжнародних вимог.

Державно-правове регулювання здійснюється шляхом прийняття законів, постанов та інших нормативних актів, що регламентують ті чи інші сторони відносин, які зв’язані з обігом цінних паперів, а також встановленням контролю за дотриманням законодавства через державні органи.

В умовах, що склалися в Україні, необхідний більш інтенсивний розвиток державно-правового регулювання ринку цінних паперів, який, в свою чергу, створює умови для саморегулювання. Правову базу становлення та розвитку ринку цінних паперів в нашій країні становлять прийняті Верховною Радою закони України “Про господарські товариства”, “Про піlприємства в Україні”, “Про підприємництво”, “Про власність”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про банки та банківську діяльність”, “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, а також закони, що стосуються приватизації.

Діяльність на українському ринку цінних паперів регулюють два основні законодавчі акти - Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.91р. і Указ Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” від 19.02.94р. №55/94. У відповідності до Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” розрізняють два типи цінних паперів:

· іменні, як правило, передаються шляхом повного індосаменту;

· на пред’явника, що вільно обертаються.

Українським законодавством визначені також наступні види цінних паперів:

· акції;

· облігації внутрішніх державних та місцевих займів;

· облігації підприємств;

· казначейські зобов’язання підприємств;

· ощадні серитфікати;

· векселі;

· приватизаційні папери;

· інвестиційні сертифікати.

Акції та облігації підприємств можуть бути випущеними лише після їх реєстрації у відповідному фінансовому органі. А в тому випадку, коли акції і облігації підприємств призначені для відкритої торгівлі, у тому ж фінансовому органі повинен бути зареєстрованим і проспект емісії.