Договір про надання готельних послуг
Договір про надання готельних послуг належить до так званих публічних договорів (ст. 633 ЦК), які є різновидом усних угод.
Основна ознака публічних договорів полягає в тому, що одна сторона – підприємець бере на себе обов'язок надавати послуги кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору є однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані пільги.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін публічного договору. Щодо готельних послуг такими актами є Правила N 19 та Порядок N 297.
Дехто заперечить: оскільки Правила видані Держтурадміністрацією, а в п. 10 Порядку згадується МКТ (Міністерство культури та туризму), вони повинні поширюватися не на всі готелі, а тільки на ті, що надають туристичні послуги.
Але ж, погодьтеся, майже всі готелі надають одну з туристичних послуг – тимчасове розміщення туристів (осіб, які подорожують країною або перебувають на її території транзитом) (див. ст. 1 та ст. 5 Закону про туризм). Виняток становлять хіба що відомчі готелі підприємств, організацій для проживання працівників та відряджених осіб. Тому, безумовно, практично всі готелі, за дуже невеликим винятком, повинні дотримуватися Правил N 19 та Порядку N 297.
Згідно з п. 3.6Правил N 19 договір про надання основних готельних послуг споживачеві вважається укладеним після оформлення документів на проживання (заповнення анкети, реєстрації). Факт укладення договору підтверджується розрахунковою квитанцією або іншим розрахунковим документом про оплату послуг готелю.
Зрозуміло, що умовами такого усного договору є положення Правил N 19 та Порядку N 297, а також внутрішні правила, які розробляються готелем на підставі п. 1.12 Правил N 19 та не повинні їм суперечити. Причому Правила N 19 повинні бути розміщені в приміщенні, де оформляються документи на проживання в готелі, а внутрішні правила готелю – у кожному номері готелю (п. 2.2, п. 2.3 Правил N 19).
Отже, споживач, оформляючи документи на проживання, тим самим погоджується з умовами договору, викладеними в названих нормативних документах. Хоча договір про надання готельних послуг може укладатися також у письмовій формі. Проте така практика не надто поширена.
Бронювання місць
Під бронюванням мається на увазі процес замовлення готелю основних та/або додаткових послуг у певному обсязі для того, щоб в обумовлені терміни цими послугами мали змогу скористатися конкретні споживачі (група споживачів).
Загальні принципи бронювання установлені п. 3 Правил N 19, а деталізуються у внутрішніх правилах готелю.
Бронювати номери можна шляхом:
• укладення (підписання двома сторонами) письмового договору бронювання;
• прийняття заявки на бронювання (на підставі телеграм, телефонних дзвінків, листів, гарантійних листів юридичних осіб тощо). При цьому договір бронювання вважається укладеним тільки після письмового підтвердження готелем отримання заявки – телеграмою, листом або іншим способом).
За бронювання може встановлюватися передоплата, яка враховується в оплату готельних послуг: основних (при остаточному розрахунку) або додаткових (згідно з внутрішніми правилами готелю або окремим письмовим договором).
Розірвання договору (повернення коштів)
Порядок розірвання договору про надання готельних послуг із замовником визначається договором (внутрішніми правилами) та чинним законодавством – у першу чергу ЦК.
За ініціативою споживача договір може бути розірваний:
• за умови оплати фактично наданих готелем послуг – у будь-який час (п. 4.2 Правил N 19);
• при виявленні споживачем недоліків у наданій послузі та невжиття готелем заходів щодо усунення недоліків – протягом години з моменту пред'явлення споживачем відповідної вимоги (п. 5.4 Правил N 19).
За ініціативою готелю договір може бути розірваний (так зване виселення) у випадку неодноразового порушення споживачем внутрішніх правил проживання у готелі, що призводить до матеріальних збитків, а також створює незручності для інших споживачів (п. 4.13 Правил N 19).
Якщо причина розірвання договору – неналежне обслуговування, готель має повернути гроші, сплачені споживачем, у день розірвання договору або в інший строк за домовленістю, але не пізніше ніж протягом 7 днів від дня пред'явлення відповідної вимоги (п. 5.4 Правил N 19).
За аналогією так можна вчиняти і при розірванні договорів за ініціативою готелю. Однак інколи на практиці виникає запитання: чи повинен готель взагалі повертати споживачу гроші, якщо договір розривається за ініціативою готелю?
Відповідаю: усе залежить від наявності відповідної умови у внутрішніх правилах готелю та конкретної конфліктної ситуації. Наприклад, за порушення внутрішніх правил готелю передбачений штраф (п. 2 ст. 549 ЦК) у розмірі, скажімо, 100 % суми оплачених, але ще не наданих послуг. Тоді отримана від споживача передоплата зараховується в рахунок сплати штрафу, гроші споживачу не повертаються. Проте при відсутності такої норми у внутрішніх правилах готелю стягнення штрафу (неповернення грошей) є проблематичним.
Нанесені споживачем матеріальні збитки в будь-якому разі повинні бути відшкодовані готелю на підставі ст. 1166 ЦК. Однак можливість їх зарахування із сумою передоплати також повинна обумовлюватися внутрішніми правилами готелю. У такому разі споживачу повертається різниця між передоплатою та сумою збитків.
Ліцензування та сертифікація
Ліцензуванню підлягає туроператорська та турагентська діяльність (п. 50 ст. 9 Закону про ліцензування, ст. 17 Закону про туризм), а не будь-яка діяльність, пов'язана з наданням туристичних послуг.
Готельні послуги хоча переважно й належать до туристичних, однак сама по собі готельна діяльність не є туроператорською та турагентською. Тому для надання готельних послуг готель не повинен отримувати ліцензію.
Але якщо готель поряд зі своєю основною діяльністю буде здійснювати ще й турагентську діяльність, доведеться отримати відповідну ліцензію.
А туроператором готель у принципі бути не може, тому що така діяльність повинна бути для туроператора виключною (абзац третій ст. 5 Закону про туризм).
Готельні послуги та послуги харчування, що надаються суб'єктами туристичної діяльності, підлягають обов'язковій сертифікації(п. 30 Переліку N 28). Оскільки майже всі готелі відносяться до таких суб'єктів та поряд з готельними досить часто надають послуги з харчування, вони повинні отримати сертифікат відповідності – окремо на готельні послуги та послуги харчування. Процедура сертифікації регламентується Правилами N 37/1 та 37/2.
Первинні документи
У пункті 12 Порядку N 297 сказано, що зразки форм документів первинного обліку у сфері надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) розробляє і затверджує МКТ. Однак до сьогодні такі документи МКТ не затверджені.
Водночас Наказом N 230 затверджені типові формидокументів первинного обліку при наданні готельних послуг у ДП «Укркомунобслуговування» та Інструкція про порядок ведення документообігу при наданні цих послуг:
• форма N 1-г «Анкета проживаючого» (зазначаються паспортні дані постояльця);
• форма N 2-г «Реєстраційна картка» (зазначаються паспортні дані постояльця – іноземця або особи без громадянства);
• форма N 3-г «Візитна картка» (містить дані про постояльця та є підставою для отримання ключів від номера);
• форма N 4-г «Рахунок» (застосовується для оформлення розрахунків за послуги готелю);
• форма N 5-г «Журнал обліку громадян, які проживають у готелі» (записуються усі постояльці готелю);
• форма N 6-г «Журнал обліку іноземців, які проживають у готелі»;
• форма N 7-г «Журнал реєстрації заявок на бронювання номерів»;
• форма N 8-г «Касовий звіт» (обліковуються дані за рахунками форми N 4-г за день);
• форма N 9-г «Відомість обліку руху номерів у готелі» (дані про наявність вільних та зайнятих номерів);
• форма N 10-г «Журнал обліку проживаючих на поверсі» (містить відомості, необхідні покоївкам для проведення поточних прибиральних робіт).
Ці форми рекомендуються для застосування готельними підприємствами України незалежно від підпорядкування та форми власності (п. 2 Наказу N 230).
Тому будь-який готель (окрім ДП «Укркомунобслуговування») може використовувати або типові форми, затверджені Наказом N 230, або виготовлені самостійно форми, які повинні містити усі обов'язкові реквізити первинного документа, наведені в п. 2 ст. 9 Закону про бухоблік.
Формування витрат
Я вже говорив, що готельна послуга складається з основних та додаткових послуг (п. 13 Правил N 19).
Основні послуги– послуги готелю (проживання, харчування тощо), що включаються до ціни номера (місця) і надаються споживачу згідно з укладеним договором.
Додаткові послуги – послуги, що не належать до основних послуг готелю, замовляються та сплачуються споживачем додатково за окремим договором.
Тому для формування витрат готелю рекомендую усі понесені витрати поділити на дві основні групи – «Витрати з надання основних послуг» та «Витрати з надання додаткових послуг». Перші обліковувати, наприклад, на субрахунку 231, а другі – на субрахунку 232.
З метою деталізувати інформацію про витрати до наведених субрахунків можна відкрити рахунки третього порядку, на яких накопичувати інформацію про витрати у розрізі окремих підрозділів. Скажімо, якщо основні послуги включають проживання та харчування, відкриваються субрахунки 2311 «Номерний фонд» та 2312 «Харчування». Якщо готель надає додаткові послуги автостоянки, бару, комп'ютерного клубу тощо – відкриваються субрахунки з аналогічними назвами – 2321, 2322, 2323.
Тоді, наприклад, вартість форменого одягу, інвентарю, миючих засобів та ін., використаних для обслуговування номерного фонду, відноситься на субрахунок 2311. Ті самі витрати, понесені на обслуговування автостоянки, відносяться на субрахунок 2321.