Вивчення впливу протитуберкульозних препаратів на фагоцитарну активність нейтрофілів показало, що мінімальні зміни показників фагоцитозу в щурів відбулися в експериментах із застосуванням офлоксацину (табл. 2). Розходження з контрольною групою склали, відповідно, для фагоцитарного індексу 9,5% і 9,1% (через 30 і 60 хвилин), а фагоцитарного числа – 14,3% і 11,1%. Дещо більше відрізнялися результати, отримані при застосуванні рифабутину. Фагоцитарна активність нейтрофілів у щурів, яким були призначені канаміцин і рифампіцин, була приблизно схожою: фагоцитарний індекс знижувався при застосуванні канаміцину в 1,6 разів, а при застосуванні рифампіцину – у 1,5 рази. При цьому впродовж години цей показник не змінювався. Фагоцитарне число при цьому через 30 хвилин зменшилося у 1,4 рази, а через 1 годину в групі тварин, де застосовувався канаміцин, воно знижувалося у 1,5 рази, а у групі, лікованій рифампіцином, – у 1,3 рази.
Таким чином, найкраще фагоцитарна активність зберігалася у групах щурів, що приймали офлоксацин, і дещо гірше у тих тварин, яким як лікування був призначений рифабутин.
Вивчення фагоцитарної активності нейтрофілів показало, що після зараження морських свинок фагоцитарний індекс і фагоцитарне число знижувалися. Лікування антибіотиками сприяло збільшенню зазначених параметрів. Мінімальний пригнічюючий вплив на імунітет морських свинок справляли рифабутин і офлоксацин.
НСТ-тест, що відбиває ступінь активації кисеньзалежних механізмів бактерицидної активності фагоцитуючих клітин, також проводили на щурах і морських свинках. У групі заражених і не лікованих тварин оптична щільність знижувалася у порівнянні з інтактною групою. Аналогічні дані були отримані для груп морських свинок і щурів, яким вводили рифампіцин, що свідчить про пригнічюючий вплив його на імунітет. У той же час результати практично на рівні контролю були отримані у тварин, яких лікували офлоксацином і рифабутином. Проте в експериментах на морських свинках мінімальний вплив на імунітет справляв офлоксацин і дещо більше рифабутин, що свідчить про імунотропну дію цих препаратів.
Оцінка утворення активних форм кисню фагоцитами методом спонтанної та індукованої зимозаном люмінолзалежної хемілюмінесценції (ЛЗХЛ) показала, що після зараження тварин показник спонтанної ЛЗХЛ падав на 35% і 33,3%, відповідно, у щурів і морських свинок, а ЛЗХЛ, індукована зимозаном, зменшувалася на 11,8% і 8,0% відповідно. Після введення дослідних протитуберкульозних засобів обидва показники ЛЗХЛ збільшувалися в обох видів тварин. В експериментальних групах тварин, яким вводили рифабутин і офлоксацин, досліджуваний показник практично не відрізнявся від аналогічного в групі інтактних тварин або наближався до них.
Дослідження рівню циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові щурів показало, що у всіх експериментальних групах, крім щурів, яким вводили канаміцин, спостерігали підвищення цього показника. У групі тварин “після зараження” цей показник підвищувався найбільше у порівнянні з іншими групами – на 33,3%. Дещо менше рівень ЦІК підвищувався після введення офлоксацину і рифампіцину. Результат, близький до інтактних щурів, отриманий у групі, яку лікували рифабутином. А ось після введення рифампіцину досліджуваний параметр знижувався, на відміну від усіх інших препаратів на 16,7%. Таким чином, в експерименті з вивченням ЦІК результати на рівні контролю спостерігали після введення рифабутину, що свідчить про його позитивний вплив на імунні процеси в організмі тварин.
У серії аналогічних експериментів, проведених на морських свинках, дані трохи відрізнялися від таких у щурів. Після зараження рівень ЦІК збільшувався в 5,25 рази. Після лікування він знижувався тільки у групі морських свинок, які приймали офлоксацин. Лікування іншими препаратами не справляло істотного впливу на ЦІК. Тобто імунотропна активність була виявлена в офлоксацину.
Рівень гетерофільних гемолізинів, який дає можливість судити про наявність інфекційного процесу, також вивчали на морських свинках і щурах. Встановлено, що після зараження тварин рівень гетерофільних гемолізинів підвищувався на 45,5% у щурів і на 51,8% у морських свинок. Після введення антибіотиків показник в основному знижувався. При цьому в групах тварин, які одержували рифабутин і офлоксацин, параметр прагнув до контрольного рівня, а у тих, хто одержував канаміцин і рифампіцин, – до рівня після зараження. Це свідчить про мінімальний пригнічюючий вплив на імунітет.
Встановлено також, що у групах тварин, що піддалися зараженню мікобактеріями туберкульозу і не одержували лікування, рівень Т-лімфоцитів знижувався на 36,7% і 33,4%, відповідно для щурів і морських свинок. Антибактеріальна терапія сприяла збільшенню цього показника. Найкращі результати щодо збереження імунної активності організму були отримані у тварин, лікованих рифабутином, і трохи гірше – при введенні офлоксацину.
Визначення рівня В-лімфоцитів показало, що у всіх дослідних групах тварин, у порівнянні з контрольною, рівень В-лімфоцитів знижувався. Найбільш значуще зменшення рівня розеткоутворюючих клітин (РУК) у ЕАС-реакції у щурів було після введення рифампіцину –19,0%. Після лікування рифабутином і канаміцином результати мало відрізнялися від контрольних. Отже, у даному експерименті мінімальний вплив на рівень В-лімфоцитів у щурів мали канаміцин і рифабутин. Дослідження, проведені в експериментах на морських свинках, підтвердили дані, отримані у дослідах на щурах.
Визначення рівня лімфоцитів за реакцією авторозеткоутворення (ауто-РУК) показало, що у щурів рівень Ауто-РУК був однаковим у чотирьох групах тварин (заражених і нелікованих; а також після введення офлоксацину, канаміцину, рифампіцину). У порівнянні з інтактною групою він був менше на 22,2%. Відмінність склав рифабутин: його рівень Ауто-РУК склав 8%, тобто на 11,1% менше, а ніж у контролі. Тобто мінімальний вплив на клітинний імунітет у щурів спостерігався під впливом рифабутину. В другій серії дослідів, проведених на морських свинках, ми одержали результати, аналогічні попереднім.
На наступному етапі досліджень був вивчений вплив комбінацій протитуберкульозних препаратів на імунітет морських свинок.
Вивчення показників периферичної крові у морських свинок після комбінованої протитуберкульозної терапії показало, що після застосування комбінації ізоніазиду з офлоксацином і рифабутином показники периферичної крові були на рівні контрольних або наближалися до них. Комбінація ізоніазиду з канаміцином і рифампіцином пригнічувала кровотворення.
Вивчення показників фагоцитарної активності нейтрофілів у хворих тваринпісля комбінованої антибіотикотерапії показало, що показники фагоцитарної активності нейтрофілів були найбільш наближеними до контрольної групи після застосування комбінації ізоніазиду з офлоксацином і рифабутином.
При вивченні фагоцитуючої активності клітин у морських свинок за допомогою НСТ-тесту встановлено, що імунотропна дія була виявлена при використанні комбінації ізоніазиду з рифабутином і офлоксацином.
Дослідження ЛЗХЛ показало, що застосування ізоніазиду разом з офлоксацином і рифабутином сприяло збереженню імунітету у тварин. Встановлено також, що найбільш сприятливий вплив на рівень циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові морських свинок мала комбінація ізоніазиду з офлоксацином і рифабутином.
Визначення рівня гетерофільних гемолізинів свідчить про те, що імунотропну дію має комбінація ізоніазиду з офлоксацином і рифабутином.
При вивченні впливу поєднаного застосування протитуберкульозних засобів на рівень Т-лімфоцитів мінімальний негативний вплив на імунітет справляла та сама комбінація антибіотиків.
Встановлено також, що поєднання ізоніазиду з офлоксацином і рифабутином в експерименті виявила імунотропну дію при визначенні рівня В-лімфоцитів і в реакції авторозеткоутворення.
Таким чином, в експериментах на тваринах виявлена найбільш сприятлива комбінація препаратів для раціональної антибіотико терапії туберкульозу. Це поєднання ізоніазиду з офлоксацином і рифабутином.
Заключним етапом наших досліджень було вивчення впливу протитуберкульозних препаратів на імунітет людей.
У всіх пацієнтів відзначалися зміни гематологічних показників: лейкоцитоз, палочкоядерний зсув нейтрофілів, лімфопенія (табл. 3). Рівномірне підвищення ШОЕ і збільшення палочкоядерних нейтрофілів у крові. Вивчення показників імунітету в хворих на ТБ легенів виявило істотні зміни у всіх ланках імунного статусу. При усіх формах ТБ легенів поряд з достовірним наростанням лейкоцитозу спостерігалося зниження відносного числа лімфоцитів. Вміст CD3-клітин був знижений на 65,8%. У хворих виражене пригнічення функціональної активності Т-клітин встановлене в 73,1% випадків, зниження показників специфічної клітинної відповіді – у 61,8% пацієнтів. Одночасно відзначене підвищення CD25+- маркерів і особливо показників гуморального імунітету. Число CD19+ і CD21+ було збільшено у 70,7% хворих. При оцінці фагоцитарної ланки виявлялося зниження середніх величин фагоцитарного індексу, спонтанної й індукованої ЛЗХЛ, індексу стимуляції.
Таблиця 3
Лейкоцитарна формула крові хворих на туберкульоз людей, що брали участь в експерименті
| Групи | Еозинофіли | Палочкоядерні нейтрофилі | Сегментоядерні нейтрофіли | Моноцити | Лімфоцити |
| Контрольна група | 3,0 ± 0,01 | 5,1 ± 0,06 | 60,1 ± 5,3 | 5,0 ± 0,06 | 25,2 ± 3,8 |
| До лікування | 6,0 ± 0,02* | 3,0 ± 0,02* | 42,0 ± 4,0* | 8,0 ± 0,02* | 24,5 ± 4,0 |
| Після лікування офлоксацином | 4,0 ± 0,01** | 4,0 ± 0,03 | 57,2 ± 4,4** | 6,0 ± 0,04** | 25,0 ± 3,5 |
| Після лікування канаміцином | 6,0 ± 0,03* | 3,0 ± 0,03* | 19,0 ± 2,8*** | 8,1 ± 0,05* | 24,6 ± 6,0 |
| Після лікування рифампіцином | 6,1 ± 0,01* | 3,0 ± 0,04* | 43,0 ± 3,9* | 7,0 ± 0,04* | 24,7 ± 2,9 |
| Після лікування рифабутином | 5,0 ± 0,02* | 4,0 ± 0,02* | 45,0 ± 5,4* | 6,0 ± 0,03** | 24,9 ± 1,7 |
Примітка.* – Достовірність у порівнянні з контрольною групою (р < 0,05); * - Достовірність у порівнянні з контрольною групою (р < 0,05); ** – достовірність у порівнянні з рівнем до лікування (р < 0,05).