Четвертим фрагментом дослідження було вивчення стану вуглеводного та ліпідного обмінів у обстежених хворих. Було виявлено, що у жіночих та чоловічих групах хворих із ГХ по мірі збільшення ІМТ погіршуються показники вуглеводного обміну, у чоловіків більш значуще, ніж у жінок. З метою вивчення впливу порушень вуглеводного обміну на міокард усі пацієнти (n = 190) були розділені на групи: без виявлених ПВО, із інсулінорезистентністю (ІР) без підвищення рівня глюкози натще, із підвищенням рівня глюкози натще (ПГН), із порушенням толерантності до глюкози (ПТГ) та із цукровим діабетом 2 типу (ЦД). Пацієнти із ПГН та ПТГ були об’єднані у одну групу. МЛШ у пацієнтів із ІР, ПТГ та ЦД виявились достовірно більшими (всі p< 0,001), ніж МЛШ у пацієнтів без ПВО (табл.4).
Таблиця 4
Середні показники характеристик МЛШ у групах пацієнтів буз поділу за статтю в залежності від наявності ПВО
| Групи | Величина показника (M+m) | ||
| МЛШ, г | ІМЛШ1, г/м2 | ІМЛШ2,г/м 2,7 | |
| без ПВО(n=63) | 226,5±7,2 | 117,4±3,5 | 57,9±2,1 |
| ІР(n=35) | 263,1±9,4*** | 124,9±3,8 | 64,4±2,4* |
| ПТГ(n=65) | 259,7±7,8*** | 127,6±3,0* | 65,6±1,8** |
| ЦД(n=27) | 296,8±13,1*** | 146,8±6,0*** | 72,3±3,7*** |
Примітки: р – достовірність різниці у порівнянні із групою без ПВО
Для оцінки зв’язку між виникненням ГЛШ та наявністю ПВО було проаналізовано виявлення різних типів ремоделювання ЛШ у цих групах пацієнтів. По мірі погіршення стану вуглеводного обміну у групах зменшувалась кількість нормальної геометрії ЛШ (НГЛШ) та збільшувалось виявлення КГЛШ. У пацієнтів із ЦД не виявлено НГЛШ (Рис 2).
У жінок усіх груп КГЛШ виявлялась частіше (20% - 44%, в середньому – 36,5%), ніж у чоловіків (12% - 33%, в середньому – 24,5%), її виявлення збільшувалось по мірі погіршення вуглеводного обміну. Кількість виявленої ЕГЛШ була більшою у групі жінок без ПВО (63%), ніж у групі чоловіків без ПВО (42%). А у групах із ПВО кількість виявленої ЕГЛШ була більшою у чоловіків (67% – 75%, в середньому – 72%), ніж у жінок (52% – 58%, в середньому – 55%). Тобто, при наявності ПВО у чоловіків переважно виявляється ЕГЛШ, а у жінок – КГЛШ.
Кореляційний зв'язок товщини стінок, КДР, МЛШ та її індексів із рівнями глюкози та індексом НОМА більш сильний у чоловіків, ніж у жінок. На відміну від чоловіків, у жінок був виявлений слабкий, але достовірний кореляційний зв'язок ВТС ЛШ із індексом НОМА (r = 0,18; p <0,05), що може вказувати на патогенетичну роль наявності ІР (гіперглікемії та гіперінсулінемії) при переважному потовщенні стінок ЛШ у жінок. При дослідженні кореляційної залежності окремо у жінок до і після 50 років виявилось, що тільки у жінок старше 50 років є прямий достовірний зв’язок рівня глюкози натще із МЛШ (r = 0,25; p < 0,05) та прямі достовірні зв’язки рівня інсуліну натще із товщиною МШП (r = 0,20; p < 0,05) та ЗС ЛШ (r = 0,20; p < 0,05). У жінок молодше 50 років подібні зв’язки не виявлені. При недостовірній різниці ІМТ та ОТ у жінок старше 50 років виявлено достовірно вищі рівні глюкози натще (p < 0,05) та індексу НОМА (p < 0,05 ), ніж у жінок молодше 50 років. У жінок старше 50 років виявляється ІР (НОМА - 3,7 ± 0,4 у.о.) та ПГН (рівень глюкози натще - 5,6 ± 0,1 ммоль/л, за рекомендаціями IDF).
Досліджено зв’язок порушень ліпідного обміну із МЛШ. У жінок виявлено прямий достовірний кореляційний зв'язок МЛШ із рівнями ТГ (r=0,24; p<0,01) та зворотний достовірний зв'язок МЛШ із рівнями ЛПВГ (r= - 0,32; p< 0,01). У чоловіків наявний лише слабкий недостовірний зв'язок МЛШ із рівнями ЛПВГ (r=-0,16; нд). У всіх пацієнтів виявлено прямий достовірний зв'язок між рівнями ТГ та індексом НОМА (r=0,22; p= 0,002).
П’ятим фрагментом дослідження було визначення впливу кількості компонентів МС на прояви ГЛШ. Відомо, що кожний компонент МС має певний вплив на виникнення ГЛШ, їх сума виявляє ще більш несприятливу дію. З метою вивчення асоціативного зв’язку між кількістю компонентів МС та виявленням ГЛШ ми виділили групу хворих без МС, групи хворих із наявністю 3-х, 4-х та 5-и компонентів МС: ожиріння, АГ, дисліпідемії, ПВО, визначених за рекомендаціями ІDF 2005 р. Виявлено, що у пацієнтів із ГХ МЛШ та її індекси достовірно більші при наявності МС, ніж у пацієнтів без МС та зростають у відповідності до збільшення кількості компонентів МС, особливо, коли серед них є ЦД (Рис. 3).
У пацієнтів із ГЛШ, діагностованою як за ІМЛШ1 так і за ІМЛШ2, оцінювали наявність таких ФР ССЗ, які є компонентами МС, а також інших: підвищений рівень ЗХ та ЛПНГ, ІР, чоловіча стать, вік більше 50 років для жінок та більше 45 – для чоловіків. Виявлена пряма достовірна кореляція МЛШ із кількістю факторів ризику ССЗ: у жінок (r = 0,46; p < 0,001) та у чоловіків (r = 0,35; p < 0,001). Кількість усіх виявлених ФР ССЗ у групі пацієнтів із ГЛШ, виявленою лише за ІМЛШ2, була співставною із кількістю ФР у групі пацієнтів із ГЛШ, виявленою за ІМЛШ1 та достовірно більшою, ніж у пацієнтів без ГЛШ. Таким чином, при використанні ІМЛШ2 для діагностики ГЛШ додатково виявляється контингент пацієнтів, які через наявність у них множинного комплексу ФР, потребують уваги з точки зору кардіоваскулярної настороженості та профілактики (Рис. 4).
При проведенні кореляційного аналізу за Спірменом виявлена пряма достовірна кореляція МЛШ із віком пацієнтів (r = 0,16; p = 0,03), ІМТ (r = 0,48; p < 0,001), рівнем глюкози (Гл) (r = 0,32; p < 0,001), тривалістю анамнезу гіпертензії (ТГ) (r = 0,26; p < 0,001), рівнем середньодобового систолічного (r = 0,45; p < 0,001), та діастолічного (r = 0,43; p < 0,001) АТ, наявністю цукрового діабету (r = 0,26; p < 0,001), та статтю (r = 0,35; p < 0,001), Ці параметри, для яких виявлено достовірні кореляційні зв'язки із МЛШ, були відібрані для проведення множинного регресійного аналізу з покроковим включенням перемінних (табл.5).
Таблиця 5
Результати уніваріантного та мультиваріантного кореляційного аналізу зв’язків показників із МЛШ
| Характе-ристикикореляції | Показник | |||||||
| стать | ІМТ | Гл | ЦД | САТ | ДАТ | ТГ | вік | |
| r | 0,35 | 0,48 | 0,32 | 0,26 | 0,45 | 0,43 | 0,26 | 0,16 |
| р1 | <0,001 | <0,001 | <0,001 | <0,001 | <0,001 | <0,001 | <0,001 | =0,03 |
| в | 0,25 | 0,34 | 0,15 | 0,10 | 0,16 | 0,13 | 0,15 | 0,02 |
| р2 | <0,001 | <0,001 | =0,02 | =0,14 | =0,01 | =0,05 | =0,09 | =0,83 |
Примітки: r– коефіцієнт кореляції Спірмена; в – стандартизований коефіцієнт кореляції; p1 - достовірність кореляції при уніваріантному аналізі, р2 - достовірність кореляції при мультиваріантному аналізі
МЛШ виявилась тісно пов’язаною із статтю пацієнтів та ІМТ. Незалежними факторами, що корелювали із МЛШ були також рівні глюкози, середньодобовоих САТ та ДАТ. За результатами регресійного аналізу окремо у когортах жінок та чоловіків для встановлення показників, що не залежали від статі, виявлено, що у жінок при врахуванні усіх чинників існує достовірний зв'язок МЛШ лише із ІМТ (в = 0,40; p < 0,001), а у чоловіків – із ІМТ (в = 0,26; p = 0,05) та рівнем глюкози (в = 0,23; p = 0,04). Таким чином, проаналізувавши перераховані ФР, можна дійти висновку, що МЛШ у пацієнтів із ГХ та ожирінням у більшій мірі залежить від статі та ступеня надлишкової маси тіла.
Шостий фрагмент нашого дослідження полягав у оцінці можливості контролю за регресом ГЛШ у хворих із артеріальною гіпертензією та метаболічним синдромом на тлі ефективного антигіпертензивного лікування комбінованим препаратом “Аккузид 20” за допомогою стандартної методики та індексації МЛШ до росту у степені 2, 7.
Ефективність препарату оцінювали на протязі 6 місяців за ступенем зниження АТ та динамікою ехокардіографічних показників у хворих з МС і ГЛШ. Було обстежено 30 хворих із ожирінням ІІ ступеня (ІМТ 33,7±1,2 г/м2) у віці від 32 до 65 років, в середньому (49,4±3,4) року, із них 13 жінок та 17 чоловіків. У дослідження були включені пацієнти з діагнозом гіпертонічна хвороба (ГХ) II стадії, АГ 1 та 2 ступеня у відповідності до класифікації рівню АТ. Усі пацієнти мали прояви МС: абдомінальне ожиріння, порушення ліпідного тавуглеводного обмінів. Пацієнти на протязі6 місяців приймали щодобово препарат “Аккузид 20” у дозі 1 таблетка 1 раз на добу. Усім хворим проводилось щомісячне вимірювання офісного АТ, двічі добове моніторування АТ - до терапії і після 6 місяців лікування. У нашому дослідженні використовувався тіазидний діуретик гідрохлортіазид в оптимальній дозі 12,5 мг, яка не викликає небажаних побічних ефектів, що дуже важливо у хворих з МС.
За 6 місяців терапії у пацієнтів достовірно знизився офісний АТ: САТ (з 148,5±3,0 мм рт. ст. до 133,0±2,4 мм рт. ст.) і ДАТ (з 90,0±2,1мм рт. ст. до 81,0±1,5 мм рт. ст.), досягли цільового рівню АТ 73 %. МЛШ у хворих без урахування статі зменшилася в середньому на 16,5%. У всіх пацієнтів зменшились значення індексів МЛШ, у частини - навіть до нормальних показників: у 50% при використанні для діагностики ГЛШІМЛШ1та у 20% - при використанніІМЛШ2. У жінок ІМЛШ1 зменшився на 16,1 %, ІМЛШ2 – на 17 %, у чоловіків ІМЛШ1 та ІМЛШ2 зменшились на 15,5 % і 16 % відповідно. У жінок середнє значення ІМЛШ1 досягло нормального значення (108,7±4,1) г/м2, у чоловіків – теж (115,0±4,0) г/м2, але значення середніх значень ІМЛШ2 залишилось вищим за норму: у жінок – (55,0±2,4) г/м2,7 та у чоловіків – (54,9±2,3) г/м2,7, що свідчить про можливість більш оптимальної реєстрації регресу та залишкової ГЛШ у хворих з ожирінням за допомогою індексації МЛШ до росту2,7, тобто є можливість достовірно виявляти важливий фактор ризику серцево-судинної захворюваності та смертності. За час спостереження у пацієнтів недостовірно зменшилися показники рівнів глюкози з 5,6 ммоль/л до 5,4 ммоль/л та тригліцеридів з 1,66 ммоль/л до 1,47 ммоль/л, що може бути зумовлено модифікацією способу життя та прийманням статинів. Отже, можна констатувати, що лікування препаратом “Аккузид 20“ є не тільки сприятливим з точки зору нормалізації рівнів АТ та регресу ГЛШ, але і не справляє негативної метаболічної дії.