При денситометричному обстеженні патологічні зміни МЩКТ були виявлені у 83,3 % хворих АП, а саме остеопенія – у 38 (31,7 %), остеопороз – у 31 (25,8 %), підвищена МЩКТ – у 31 (25,8 %). Нормальна МЩКТ діагностована у 20 (16,7 %) осіб.
Аналіз показників денситограми, які представлені у вигляді абсолютних показників, підтвердив загальну тенденцію, а саме, що остеодефіцит характеризується зниженням сумарної висоти хребців, середньої ширини хребців, сумарної площі хребців (р<0,01). Достовірно зменшується вміст мінералів у кістковій тканині (на 11,6 % у хворих з остеопенією і на 31,7 % у хворих з остеопорозом) та його відношення до середньої ширини хребців (на 10,1 % у хворих з остеопенією і на 25,6 % – з остеопорозом).
З іншого боку, зростання МЩКТ супроводжується тенденцією до зростання морфометричних показників, проте у цих хворих, як і у пацієнтів з остеопорозом, виявлено зниження висоти хребців (13,39±0,15) см (група контролю (14,06±0,11) см). Це говорить про те, що в основі як остеопенічних, так і остеосклеротичних змін хребта лежать патогенетичні механізми, що супроводжуються деструкцією кісткової тканини.
При вивченні впливу таких факторів, як вік, тривалість захворювання, тривалість суглобового синдрому, індекс PASI на стан мінеральної щільності кісткової тканини у хворих на АП встановлено, що значні зміни МЩКТ припадають на період найвищої соціальної активності – вік 35–55 років. Хворі з нормальною МЩКТ та остеопенією були достовірно молодшими за віком (відповідно (39,9±2,3) і (43,7± 2,1) роки, р>0,05) та тривалістю захворювання (відповідно (14,9±2,1) і (13,8±2,9) роки, р>0,05) порівняно з хворими з остеопорозом та підвищеною МЩКТ (відповідно (53,1±2,1) і (46,2±1,2) роки). Аналіз тривалості захворювання виявив аналогічні закономірності – із збільшенням тривалості хвороби констатували більш значні зміни МЩКТ. Тривалість захворювання у пацієнтів з остеопорозом ((22,93±2,8) роки) була достовірно довшою порівняно з іншими групами хворих (р<0,05), в яких достовірних відмінностей по цьому параметру не виявлено, проте у хворих з підвищеною МЩКТ відмічено тенденцію до зростання цього показника. Аналіз тривалості суглобового синдрому виявив наступні особливості: у групах з остеодефіцитом вона була достовірно більшою ніж у хворих з нормальною МЩКТ (р<0,05), зокрема достовірно найвища тривалість суглобового синдрому (6,4±0,9 роки) виявлена у пацієнтів з остеопорозом. Таким чином, тривалість суглобового синдрому є фактором, який істотно підвищує ризик розвитку остеопенії у хворих на АП.
Індекс PASI теж був достовірно вищий у хворих з остеопорозом і підвищеною МЩКТ (відповідно (36,6±1,8) і (41,3±2,1) роки), що підтверджує взаємозв’язок між вираженістю шкірного синдрому та змінами кісткової тканини. У пацієнтів з нормальною МЩКТ індекс PASI був достовірно меншим, ніж у хворих з остеопенією.
Ретельний аналіз різноспрямованих змін МЩКТ у хворих на АП різних вікових груп, дозволив стверджувати, що з прогресуванням захворювання відбувається посилення процесів кісткової резорбції з розвитком остеопорозу, який з прогресуванням недуги трансформується в процеси патологічного ремоделювання кісткової тканини, які в частини хворих (з спонділоартричним варіантом суглобового синдрому) закінчуються розвитком остеосклерозу поперекового відділу хребта.
Оцінка взаємозв’язків статі та показників міцності кістки виявила, що лише у хворих, в яких діагностовано остеопороз, виявлено переважання осіб жіночої статі над чоловічою (43,4±9,0 % проти 20,0±4,2 %), на відміну від інших груп, де це співвідношення було приблизно рівномірним. Це свідчить про те, що ризик виникнення глибокого остеодефіциту при АП вищий у жінок.
Враховуючи, що вагомим чинником резорбції кісткової тканини є наявність постменопаузи, було проаналізовано стан МЩКТ в осіб жіночої статі залежно від стану менструальної функції. У групах, в яких діагностували остеодефіцит, частка пацієнток у постменопаузі перевищувала відповідний показник серед фертильних жінок, і відповідно становила 50,0±14,4 % проти 38,8±10,5 % – у групі з остеопорозом та 25,0±18,5 % проти 16,7±8,8 % – у групі з остеопенією. У групах з нормальною та підвищеною МЩКТ відмічалася протилежна тенденція (відповідно 8,4±8,0 % проти 16,7±8,8 % і 16,6±10,7 % проти 27,8±10,6 %). Встановлено, що загальні закономірності розвитку остеопорозу зберігаються і за умов АП: наявність менопаузи в жінок з АП є фактором, який підвищує ризик виникнення остеодефіциту різного ступеню вираженості, проте невелика кількість пацієнток у кожній групі не дозволяє розглядати цю відмінність на рівні значущої достовірності.
При порівнянні поширеності змін мінеральної щільності кісткової тканини залежно від активності запального процесу констатовано, що у хворих з нормальною МЩКТ та остеопенією запальний процес в суглобах є менш агресивним і характеризується більшою частотою виявлення мінімального ступеня активності запалення (відповідно 26,3±10,1 % і 47,4±11,5 %). Разом з тим, пацієнти з ІІІ рентгенологічною стадією демонстрували і при мінімальній активності різке ослаблення рухової спроможності. Тому порівняння цих параметрів не відповідає реальним клінічним зв’язкам.
Дослідження змін мінеральної щільності кісткової тканини в залежності від рентгенологічної стадії захворювання продемонструвало прогресивне зменшення частоти нормальної МЩКТ (I – 36,6±8,8 %, II – 12,0±3,8 %, ІІІ – 5,8±5,5 % ) із прогресуванням рентгенологічних стадій АП при одночасному збільшенні частоти як вираженого остеодефіциту (у хворих з остеопорозом: I – 26,6±8,1 %, II – 21,3±4,7 %, III – 46,6±12,9 %), так і підвищеної кісткової маси (I – 3,1±3,0 %, II – 34,6±5,5 %, III – 33,3±18,7 %).
При вивченні залежності МЩКТ від ступеню функціональної недостатності суглобів у хворих на АП встановлено, що у пацієнтів, в яких функція суглобів була збережена, найчастіше діагностувалась нормальна МЩКТ та остеопенія (відповідно 40,5±7,6 % і 35,7±7,4 %). У хворих із першим ступенем функціональної недостатності спостерігалося зменшення частоти нормальної МЩКТ (5,5±3,8 %) та зростання остеодефіциту різного ступеню вираженості (остеопороз у 36,1±8,0 % і остеопенія у 30,5±7,7 %). При другому ступеню ФНС спостерігався відсотковий перерозподіл хворих із зміщенням у бік підвищеної кісткової маси та остеопорозу (відповідно 35,7±7,4 % і 33,3±7,3 %).
При встановленні залежності стану МЩКТ від клініко-анатомічного варіанту перебігу виявлено, що ризик розвитку остеодефіцитних станів зростає при проксимально-дистальній (55,2±8,1 %) та дистальній (69,7±6,1 %) формах і є достовірно вищим, ніж при проксимальній (38,8±11,5 %) формі. Поряд із цим при проксимально-дистальній формі відбувається перерозподіл у бік збільшення частоти виявлення остеопорозу (31,6±7,5 %) та підвищеної МЩКТ (31,6±7,5 %). Спонділоартритичний варіант характеризується достовірно вищою частотою виявлення підвищеної МЩКТ (75,0±15,3 %) порівняно з іншими клініко-анатомічними варіантами протікання АП.
Аналіз показників кісткової щільності залежно МЩКТ від суглобових індексів, що відображають важкість АП показав, що у хворих з більш вираженими змінами мінеральної щільності кісткової тканини (остеопорозом та підвищеною МЩКТ) перебіг суглобового синдрому був агресивнішим: у них спостерігали достовірне підвищення больового (відповідно 2,24±0,11 і 2,54±0,09 бали), суглобового (відповідно 2,42± 0,12 і 2,19±0,08 бали), запального індексів (2,12±0,11 і 2,18±0,09 бали) та індексу ранкової скутості хребта (2,28±0,09 і 2,55±0,08 бали) порівняно з пацієнтами, в яких була діагностована остеопенія (відповідно 1,92±0,07, 1,69±0,08, 1,43±0,09, 1,82±0,06 бали) та нормальна МЩКТ (відповідно 1,82±0,12, 1,62± 0,13, 1,21±0,14, 1,68±0,11 бали). Необхідно зазначити, що у хворих з підвищеною МЩКТ больовий індекс та індекс ранкової скутості були достовірно вищими, ніж у хворих з остеопорозом.
Оскільки при ревматоїдних захворюваннях розвиток остеопорозу пов’язують з активністю запального синдрому, ми дослідили залежність між вираженістю остеодефіциту та клініко-лабораторними показниками, що визначають активність суглобового синдрому при АП. Аналіз біохімічних показників кісткового метаболізму дозволив розділити пацієнтів кожної групи на дві підгрупи (залежно від активності суглобового синдрому: а – активна фаза, б – фаза ремісії).
Показники кальцію в усіх групах не виходили за межі норми, що є закономірним, адже рівень кальцію – одна з констант організму, рівень якої підтримується найбільш ретельно. Проте, в усіх групах встановлена загальна тенденція: при загостренні показники кальцію були нижче групи контролю, а зі стиханням запального процесу рівень кальцію підвищувався.
Достовірної різниці між рівнями фосфору крові хворих обстежених нами груп та групою контролю не виявлено (р>0,05), окрім показників групи пацієнтів з остеопорозом: у них у підгрупі з високою активністю запалення рівень фосфору крові достовірно перевищував показники групи контролю (відповідно (1,17±0,08) і (0,97±0,03) ммоль/л, р<0,05), а в підгрупі у фазі ремісії суглобового синдрому, був нижче рівня контрольної групи ((0,79±0,08) ммоль/л). Таким чином, можна стверджувати, що прогресуюче зниження мінеральної щільності кісткової тканини супроводжується зниженням рівня фосфору крові.
Аналіз рівня оксипроліну дозволив зробити висновок, що у хворих з остеопорозом, остеопенією та підвищеною МЩКТ відбувається його зростання, порівняно з групою контролю (29,31±1,46 мкмоль/л), як при загостренні суглобового синдрому (відповідно 39,81±2,14, 42,07±1,29, 58,34±1,62 мкмоль/л), так й у фазі ремісії (відповідно 57,98±2,12, 65,72±1,53, 63,76±1,44 мкмоль/л). Це свідчить за те, що суглобовий синдром при АП супроводжується вираженою резорбцією кісткової тканини. При зниженні активності суглобового синдрому рівень оксипроліну в усіх групах достовірно вищий, порівняно з хворими у фазі загострення АП.
Аналіз показників румалончутивих антитіл показав аналогічну тенденцію, що й при аналізі показників оксипроліну. Це доводить про те, що суглобовий синдром при АП супроводжується деструкцією як кісткової, так і сполучної тканини.