Таким чином, реополіглюкін при внутрішньовенному крапельному введенні в дозі 200,0 мл спричиняє виражену гемодилюційну дію. Зменшення ступеня гемоконцентрації під впливом реополіглюкіну зумовлено активною дегідратацією тканин і поповненням внутрішньосудинного об’єму за рахунок більш високого колоїдно-осмотичного тиску розчину декстрану. Разом із тим, препарат вірогідно підвищує в'язкість плазми, не здійснює істотного впливу на агрегацію та здатність еритроцитів до деформації, агрегаційну здатність тромбоцитів. З огляду на те, що реологічний ефект реополіглюкіну зумовлений переважно гемодилюційною властивістю, застосування препарату доцільно насамперед при гіповолемії (гостра крововтрата, шок).

Реологічний ефект реосорбілакту включає гемодилюційну дію та зменшення в'язкості плазми. Водночас препарат зменшує агрегаційну здатність тромбоцитів, у зв'язку з чим може бути використаний не тільки з метою поліпшення реологічних властивостей крові, але й у профілактиці мікротромбоутворення.

Проведено вивчення можливого негативного впливу реосорбілакту на газовий склад і кислотно-основний стан крові у хворих із хронічним легеневим серцем при гіперкапнії.

Обстежено 11 хворих (7 чоловіків і 4 жінки, вік — від 34 до 73 років ). У 5 хворих діагностовано ХОЗЛ (II стадії — у 2, III стадії — у 3), в 4 випадках мав місце ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт у фазі прогресування, в 1 хворого — кістозна гіпоплазія легень, в 1 — торакодіафрагмальна форма ХЛС на ґрунті кіфосколіозу.

На фоні базисної терапії протягом 7 днів хворим проводили інфузії реосорбілакту (по 200,0 мл внутрішньовенно крапельно). У 1-й день забір крові проводили ранком натще до інфузії й прийому препаратів базисної терапії та через 2 години після введення препарату, тобто оцінювали вихідний рівень показників і можливий безпосередній вплив однієї інфузії. Далі дослідження проводили на 2-й, 3-й, 5-й день до інфузії й прийому препаратів і на 8-й день — до прийому препаратів базисного лікування.

Дані, представлені у таблиці 4, демонструють динаміку показників газового складу й кислотно-основного стану крові після інфузії реосорбілакту. В 1-й день дослідження через 2 години після інфузії реосорбілакту спостерігалася виражена тенденція до зменшення ступеня гіпоксемії. При використанні методу оцінки розбіжностей сполучених варіант отриманий достовірний приріст показника рО₂ (+6,3±2,7; р<0,05).

Тенденція до підвищення оксигенації крові спостерігалася й у наступні дні досліджень, коли оцінка газового складу крові проводилася приблизно через 1 добу після останньої інфузії реосорбілакту. Однак більш виражена

Таблиця 4

Динаміка показників газового складу та кислотно-основного станукрові після одноразової інфузії реосорбілакту (M±m; n=11)

Показник	До інфузії	Через 2 годинипісля інфузії	t
рН	7,41 ± 0,01	7,41 ± 0,01	0,21
рСО₂, мм рт.ст.	46,6 ± 1,2	46,9 ± 1,3	0,17
НСО₃^–, ммоль/л	29,0 ± 0,8	29,2 ± 0,8	0,18
SBE, ммоль/л	+4,5 ± 0,9	+4,5 ± 0,9	0,02
SBC, ммоль/л	27,4 ± 0,8	27,7 ± 0,9	0,25
рО₂, мм рт.ст.	53,5 ± 2,5	59,8 ± 2,7	1,71
sО₂, %	86,1 ± 1,6	89,3 ± 1,8	1,33

динаміка показників рО₂ і sО₂ спостерігалася в 1-й день, коли дослідження проводили через 2 години після введення препарату. Зменшення ступеня гіпоксемії з найбільшою ймовірністю пов'язане з реологічним ефектом реосорбілакту, поліпшенням мікроциркуляції в легенях і газообміну.

Помітного впливу інфузії препарату на ступінь гіперкапнії не спостерігалося. Відзначалася тенденція до збільшення показників дійсного та стандартного бікарбонату.

Таким чином, інфузії препарату реосорбілакту (по 200,0 мл щодня протягом одного тижня) хворим із ХЛС і гіперкапнією не справляють істотного впливу на показник напруги вуглекислого газу в крові. Разом із тим, реосорбілакт зумовлює підвищення оксигенації крові, що з найбільшою ймовірністю пов'язане з реологічним ефектом препарату, поліпшенням мікроциркуляції в легенях і газообміну.

З метою вивчення можливостей реосорбілакту в корекції газового складу й кислотно-основного стану крові у хворих інтерстиціальними хворобами легень із гіпокапнією й дихальним алкалозом обстежено 13 хворих ідіопатичним фіброзуючим альвеолітом (7 жінок і 6 чоловіків, вік — від 26 до 64 років).

На фоні базисної терапії протягом 3 днів хворим проводили інфузії реосорбілакту (по 200,0 мл внутрішньовенно крапельно). У 1-й день забір крові проводили ранком натще до інфузії й прийому препаратів базисної терапії та через 2 години після введення препарату, тобто оцінювали вихідний рівень показників і можливий безпосередній вплив однієї інфузії. Далі дослідження проводили на 4-й день — вранці до прийому препаратів базисного лікування — оцінювали триденний курс інфузійної терапії реосорбілактом. При виборі тривалості курсу ґрунтувалися на даних літератури (Миндюк М.В. та співавт., 1995), за якими максимальний ефект реосорбілакту на показники газового складу й кислотно-основного стану крові розвивається в середньому через 3−4 дні після початку терапії.

Через 2 години після інфузії спостерігалося достовірне зменшення ступеня гіпокапнії та нормалізація кислотно-основного стану крові (збільшення вмісту бікарбонатів і надлишку буферних основ). Позитивна дія препарату на газовий склад і кислотно-основний стан крові відзначається й на 4-й день дослідження (через 1 добу після триденного курсу вливань реосорбілакту), однак динаміка показників була виражена більшою мірою безпосередньо після інфузії. Зміна РаСО₂ у процесі інфузійної терапії реосорбілактом представлена на рисунку 4.

Рис. 4 Динаміка РаСО₂ у процесі інфузійної терапії реосорбілактом

У 1-й день дослідження через 2 години після інфузії реосорбілакту спостерігалося зменшення ступеня гіпоксемії (достовірний приріст показника sО₂ при використанні методу оцінки сполучених варіант). Підвищення оксигенації крові спостерігалося й на 4-й день дослідження, коли оцінка газового складу крові проводилася приблизно через 1 добу після останньої інфузії реосорбілакту. Проте більш виражена динаміка показників рО₂ і sО₂ спостерігалася в 1-й день, коли дослідження проводили через 2 години після введення препарату. Зменшення ступеня гіпоксемії з найбільшою ймовірністю пов'язане з реологічним ефектом реосорбілакту, поліпшенням мікроциркуляції в легенях та газообміну.

Динаміка SaO₂ в процесі інфузійної терапії реосорбілактом продемонстрована на рисунку 5.

Рис. 5 Динаміка SаО₂ в процесі інфузійної терапії реосорбілактом

Результати досліджень створюють підстави щодо рекомендації застосування реосорбілакту з метою корекції газового складу й кислотно-основного стану крові у хворих із гіпокапнією та дихальним алкалозом.

Результати вивчення фармакодинамічних ефектів сорбілакту свідчать, що основною властивістю сорбілакту є осмодіуретична й гемодилюційна дія, що пояснюється більш високою осмолярністю препарату. У зв'язку з цим метою проведення інфузійної терапії сорбілактом, на наш погляд, є терапія декомпенсації кровообігу в комплексі з оптимізацією базисного лікування й подальшим переводом хворих, за необхідності, на підтримуючу терапію таблетованими діуретиками.

Нами проведене вивчення ефективності застосування сорбілакту в комплексному лікуванні хворих на ХОЗЛ, ускладнене декомпенсацією кровообігу.

Обстежено 14 хворих (чоловіків — 12, жінок — 2) у віці від 56 до 70 років. У всіх пацієнтів було діагностовано ХОЗЛ III стадії. Легенева недостатність II ступеня відзначалася у 8 хворих, III ступеня — у 6. Недостатність кровообігу I стадії мала місце в 10 випадках, II стадії — в 4.

Одним із критеріїв відбору хворих у дослідження була відсутність загострення ХОЗЛ. Крім того, у дослідження були включені тільки ті пацієнти, які протягом принаймні чотирьох тижнів приймали препарати базисної терапії (бронходилататори, протизапальні засоби — інгаляційні кортикостероїди або фенспірид). Десять хворих приймали фуросемід: 6 — епізодично, 4 — регулярно, у середньому 2 рази на тиждень.

Інфузійна терапія сорбілактом призначалася на фоні незмінної базисної терапії за винятком сечогінних засобів: лікування фуросемідом припиняли, перша інфузія сорбілакту проводилася не раніше ніж через 3 дні після прийому фуросеміду. Сорбілакт уводили внутрішньовенно крапельно в дозі 200 мл щодня протягом 7 днів. У 6 пацієнтів (із НК II стадії — 4, I стадії — 2) діуретичний ефект сорбілакту був недостатнім (приріст обсягу добової сечі протягом перших двох днів інфузійної терапії не перевищував 10%), у зв'язку з чим, починаючи з третього дня, інфузійна терапія цих хворих проводилася в комбінації з фуросемідом (20 мг внутрішньовенно болюсно).

В оцінці ефективності застосування сорбілакту використовувалися такі критерії:

1) динаміка ступеня вираженості периферичних набряків;

2) зміна ступеня задишки — у стані спокою (у хворих із ЛН III ступеня), під час виконання незначного фізичного навантаження (у хворих із ЛН II ступеня);

3) зміна ступеня задишки за шкалою MRC;

4) зміна ступеня виразності ціанозу;