Смекни!
smekni.com

Новокаїн та місцева анастезія (стр. 3 из 4)

Дикаїн використовують в 0,25—2 % розчині для термінальної анестезії, бо він легко проникає через слизо­ві оболонки і не проникає через не-пошкоджену шкіру. Анестезія настає через 2—3 хв і триває 20—40 хв. Дітям до 10 років анестезію дикаїном не проводять. Максимальна разова доза — 1 мг/кг.

Анестезіологи використовують тер­мінальну анестезію перед інтубацією трахеї для зменшення подразної дії ендотрахеальної трубки. Особливо широко її використовують у разі брон­хоскопії, яку проводять з допомогою розпилювача Макинтоша або гортан­ного шприца. Для анестезії трахеї і бронхів хворому під час розпилюван­ня речовини пропонують зробити гли­бокий вдих. Тулуб нахиляють попе­ремінне праворуч і ліворуч, щоб до­сягти анестезії в обох бронхах.

Інфільтраційна анестезія за методом О. В. Вишневського. Анестезію почи­нають з інфільтрації місця розтину шкіри шляхом утворення «лимонної шнервує ділянки оперативного втру­чання. Прикладами її є анестезія пальців за методом Оберста-Лукаше-вича, анестезія сідничного нерва у разі ампутації та ін.

Анестезія нервових сплетень. У разі застосування цього методу знеболю­вання розчин анестетика вводять у ділянку сплетення, що іннервує кін­цівку, наприклад, у ділянку плечо­вого сплетення при операціях на верхній кінцівці.

Паравертебральна анестезія. Вве­дення анестетика в місце виходу нерво­вих корінців з міжхребцевих отворів забезпечує анестезію певної зони, що іннервується цими утвореннями. Місце введення анестетика визна­чається зоною, яку треба знеболити. Найчастіше паравертебральну анесте­зію використовують при переломах ребер. У цьому разі блокаду прово­дять на рівні пошкодженого ребра. Як правило, блокуються 2 відповідних сегменти. Інфільтрацію місцевим ане-стетичним засобом проводять окремо для кожного сегменту 0,5—1 % роз­чином новокаїну або тримекаїну.

Загальні правила виконання про­відникової анестезії такі:

1. У міру можливості слід ін'єкту­вати розчин анестетика периневраль-но, якомога ближче до нерва. Про це свідчить одержання парестезії після введення голки.

2. Треба уникати ендоневральних ін'єкцій, а якщо без цього не можна обійтися, то вводити слід невеликі об'єми розчину анестетика (3—5 мл) і дуже повільно. Решту розчину ін'єктують периневрально.

3. Доцільно уникати також внут-рішньосудинних ін'єкцій, для чого неодноразово по ходу блокади слід проводити аспіраційну пробу.

4. Концентрацію адреналіну в роз­чині анестетика 1:200 000 слід вважа­ти оптимальною. Адреналін до розчи­ну анестетичного засобу додають без­посередньо перед виконанням блокади.

5. Слід суворо додержувати кон­центрації, максимально дозволеної дози анестезуючих препаратів.

6. Місце введення великої голки в шкіру бажано анестезувати внутріш-ньошкірним уведенням розчину анес­тетика (створюють «лимонну шкірку»).

Провідникове знеболювання паль­ців проводять двома уколами на межі бічної і тильної поверхонь звичайно основної фаланги. Спочатку анесте­зують дорсальні (приблизно 1 мл роз­чину), а у міру просування голки во-лярні (приблизно 1,5—2 мл розчину місцевого анестетика) нервові гілки. При цьому слід враховувати:

а) що імбібіція тканин розчином анестетика тим болючіша, чим ближче її ділянка розташована до осередку за­палення;

б) що ацидоз запалених тканин знижує ефективність анестезуючих препаратів;

в) що тривалий вазоконстриктор-ний або гідравлічний турнікет загро­жує життєдіяльності тканин пальця.

Епідуральна анестезія. У разі епі-дуральної анестезії місцевий анесте­тик уводять у перидуральний простір, який має вигляд вузької щілини, що розташована в спинномозковому ка­налі між зовнішніми і внутрішніми ли­стками твердої мозкової оболонки. Епідуральний простір виповнений жи­ровою тканиною, венозними сплетен­нями і лімфатичними судинами. Він не сполучається ні з спинним, ні з головним мозком, і анестетик не впливає безпосередньо на мозок. Це є значною перевагою перидуральної анестезії перед спинномозковою.

Розчин анестетичного засобу, який уводять у перидуральний простір, зро­шує корінці спинномозкових нервів. Крім цього, він проникає через між-хребцеві отвори до пограничних стовбів і їх блокує. Це зумовлює втра­ту симпатичної, чутливої і рухливої іннервації. Як правило, знеболюван­ня охоплює значну зону, бо розчин анестетика піднімається вгору і спус­кається вниз до перидурального про­стору на 8—10 сегментів.

Епідуральну анестезію звичайно виконують у положенні хворого сидя­чи або лежачи на боку з притиснутими до живота ногами. Місце пунк­ції залежить від бажаного рівня анес­тезії. Пункцію проводять у центрі зо­ни анестезії.

Перед попаданням в епідуральний простір голка проходить через шкіру, підшкірну основу, надостисті, міжос-тисті та жовті зв'язки (мал. 20). Для анестезії використовують дві голки:

одну — для підшкірних ін'єкцій, другу — для проведення блокади. Спочатку анестезують шкіру і під­шкірну основу, знаходять місце між остистими відростками. Друга голка завдовжки до 10 см, з внутрішнім ді­аметром близько 1 мм, з гострим, але коротким і зігнутим кінцем. Прокол роблять чітко по задній серединній лінії і вводять голку на глибину 2— 2,5 см в поперековому відділі перпендикулярно до хребта. Потім до голки приєднують шприц з ізотонічним розчином натрію хло­риду. Подальше просування голки вглиб відбувається під контролем ступеня стиснення повітряної буль­башки, яку спеціально залишають у шприці. Потім, коли кінець голки міститься між волокнами зв'язок, розчин під час натискування на пор­шень шприца просувається дуже по­вільно, а бульбашка повітря в ньому стискається.

Як тільки голка проникає в пери-дуральний простір, опір зменшується і поршень легко просувається вперед. Під час віднімання шприца від голки з її отвору не повинна витікати ріди­на. Якщо вона витікає, це свідчить про те, що кінець голки в спинномоз­ковому каналі. Якщо голка в периду-ральному просторі, в нього вводять 2—3 мл розчину анестетичного засо­бу, щоб відсунути тверду мозкову оболонку спинного мозку і запобігти її перфорації голкою або катетером. Потім у голку вводять тонкий полі­етиленовий катетер, через який фрак­ційне вводять анестетик під час опе­рації і після неї. Спочатку вводять тест-дозу анестетика, що не пере­вищує 1/3 наміченої, і через 5—8 хв уводять всю дозу. Як правило, для цього використовують 2 % розчин тримекаїну або ксикаїну, рідше — но­вокаїну. Максимальна одноразова до­за тримекаїну не повинна перевищу­вати 10—12 мг/кг.

Анестезія настає через 15—30 хв і триває 1,5—2 год. Для повноцінної блокади одного спинномозкового сег­менту у дорослого пацієнта потрібно 1—2,5 мл розчину місцевого анесте­тика.

Ускладнення у разі епідуральної анестезії бувають порівняно рідко. Головне із них — колапс, що пов'яза­ний з вимиканням великої кількості вазомоторів.

У разі високої перидуральної анес­тезії може погіршитися вентиляція легень і потрібна буде штучна їх вен­тиляція. До менш небезпечних ус­кладнень належать головний біль, біль у ділянці пункції, травматичний радикуліт.

Небезпечним ускладненням цього ви­ду знеболювання є інфікування пери-дурального простору.

Епідуральна анестезія показана у разі великих оперативних втручань на нижніх відділах черевної порож­нини, урологічних, проктологічних операцій і операцій на нижніх кін­цівках (табл. 2). Вона є методом ви­бору у осіб похилого і старечого віку, у хворих із серцево-легеневою пато­логією, порушенням обміну речовин, функцій печінки, нирок, у акушер­ській практиці.

Епідуральну анестезію широко ви­користовують для усунення післяопе­раційного болю, з метою швидкого від­новлення перистальтики кишок після операції на органах черевної порож­нини, в комплексному лікуванні низ­ки захворювань (гострого панкреати­ту, перитоніту, непрохідності кишок).

Для підтримки тривалої післяопе­раційної аналгезії катетер залишають у епідуральному просторі (пролонго­вана перидуральна анестезія). Розчи­ни місцевого анестетика за потреби вводять повторно (доза тримекаїну при цьому досягає 3—5 мг/кг).

Протипоказання до використання цього методу:

1) наявність запальних процесів у

ділянці уколу;

2) гіповолемія, гіпотензія;

3) підвищена чутливість до місце­вих анестетиків. Відносними проти­показаннями є ураження хребетного стовпа, захворювання центральної і периферичної нервової системи.

Ускладнення місцевої анастезії

Клінічна картина отруєння різни­ми місцевими анестетичними засоба­ми має багато спільного. Дія цих ре­човин на ЦНС проявляється позіхан­ням, неспокоєм, дезорієнтацією, тремором, головним болем, нудо­тою, блюванням, посмикуванням окремих груп м'язів, генералізовани-ми клонічними і тонічними судома­ми. У тяжких випадках настає смерть від паралічу дихання [8].

Вплив анестетика на серцево-су­динну діяльність спочатку прояв­ляється тахікардією, артеріальним гіпертензією. У подальшому знижу­ються електрична збудливість, провідність, спостерігається скоро­чення міокарда з брадикардією і ар­теріальною гіпертензією, аж до зу­пинки серця. Ці порушення виника­ють у разі передозування анестетика або форсованого внутрішньовенного введення його.

Частим ускладненням місцевого зне­болювання є анафілактичні реакції у хворих з підвищеною чутливістю до місцевих анестетиків, що проявляється алергічною шкірною реакцією (дерма­тит, кропив'янка, набряк підшкірної основи), появою ознак серцево-судин­ного колапсу (блідість, похолодання кінцівок, холодний липкий піт, різке зниження артеріального тиску, непри­томність) або анафілактичного шоку.