Дослідженнями, проведеними у хворих з опіками очей важких ступенів в динаміці консервативного і хірургічного лікування, нами вперше встановлено два різні типи динаміки рівня адренорецепції «активних» Т-лімфоцитів.
У однієї категорії хворих відзначалося різке збільшення показника адренорецепції «активних» Т-лімфоцитів при першому обстеженні на 7-му добу з моменту опіку — (16,35±1,11) % і значне зниження цього показника при другому обстеженні на 14-ту добу з моменту опіку — (6,30±0,60) %. У іншої категорії хворих відзначалася протилежна динаміка рівня адренорецепції «активних» Т-лімфоцитів, яка відрізнялася невисоким показником Т-адренорецепції при першому обстеженні на 7-му добу з моменту опіку — (9,25±1,47) % та різким його збільшенням на 14-ту добу спостереження — (15,04±1,48) % (рис. 2).
За рівнем показника адренорецепції «активних» Т-лімфоцитів та спрямованістю його динаміки в перебігу опікової хвороби нами виділено сім варіантів індивідуальної адренергічної імунореактивності організму (ІА ІРО).
При варіантах спізненої, високої і тривалої гіперергічної ІА ІРО від першого обстеження хворих на 7-му добу після опіку до другого обстеження на 14-ту добу відзначалося значне підвищення цього показника (дезадаптивний тип ІА ІРО). При варіантах лабільної, гіперергічної та нормергічної ІА ІРО відзначено протилежну тенденцію: підвищений при обстеженні на 7-му добу з моменту опіку показник Т-адренорецепції на 14-ту добу значно знижувався (адаптивний тип ІА ІРО).
Узагальнення результатів показує, що у кожного з семи варіантів ІА ІРО, виділених за рівнем і спрямованістю динаміки адренорецепції «активних» Т-лімфоцитів, відзначалися свої характерні зміни показників імунореактивності організму при опіковій хворобі очей.
У хворих з варіантом нормергічної ІА ІРО, при неускладненому перебігу опікової хвороби, характерним було підвищення рівня Т-адренорецепції на 7-му добу після опіку до (14,38±1,44) %. На 14-ту добу цей показник знизився до значення (7,76±0,6) % і до кінця терміну спостереження залишався приблизно на тому ж рівні.
Схожою за спрямованістю була динаміка показника ступеня автосенсибілізації організму до антигенів рогівки — у вищезгадані терміни спостереження цей показник становив (13,75±2,94) %, (8,94±0,9) % та (9,12±1,14) %. Стан імунологічної реактивності організму у цієї групи хворих також мав свої особливості. Абсолютна кількість лімфоцитів на 7-му добу після опіку становила (1,74±0,13)•109/л, а на 14 добу і після лікування дещо перевищувала показник контролю (1,82±0,07)•109/л: (2,03±0,19)•109/л (P<0,03) та (1,98±0,23)•109/л (P<0,01). Порівняно з нормою абсолютна кількість Т-лімфоцитів (1,27±0,05)•109/л, протягом усіх термінів спостереження достовірно підвищувалася: (1,51±0,13)•109/л, (1,66±0,15)•109/л і (1.71±0,21)•109/л відповідно при першому, другому і третьому обстеженнях; (P<0,001) для всіх термінів спостереження. Достовірно вищим у порівнянні з нормою (0,99±0,04)•109/л, у всі терміни спостереження був і показник абсолютної кількості Т-хелперів: (1,22±0,13)•109/л (P<0,001), (1,40±0,1)•109/л (P<0,001) та (1,43±0,16)•109/л (P<0,001). Для хворих цієї групи, як і для пацієнтів усіх груп, було характерним достовірне відносно контролю - (0,22 ±0,01)•109/л - зниження кількості В-лімфоцитів при першому, другому і третьому обстеженнях: (0,13±0,01)•109/л, (0,11±0,01)•109/л та (0,12±0,01)•109/л (P<0,001). При цьому протягом всього спостереження відзначався підвищений вміст імуноглобулінів IgA класу у вищезгадані терміни: (2,62±0,24) г/л (P<0,001), (1,80±0,25)г/л (P<0,001) і (1,47±0,2) г/л при нормі (1,24±0,09)•109/л (P<0,001). Вміст імуноглобуліну класу IgG на 7 добу спостереження був підвищений - (12,73±1,25) г/л при нормі (10,72±0,05) г/л (P<0,001), а потім знижувався на 14-ту добу з моменту опіку і після лікування: (9,75±0,51) г/л (P<0,001) та (9,18±0,72) г/л (P<0,001) відповідно. Вміст імуноглобуліну класу IgM не змінювався протягом всього терміну спостереження.
При високій ІА ІРО (друга група хворих) абсолютний вміст лімфоцитів змінювався суттєво — від підвищеного їх рівня на 7-му і 14-ту добу з моменту опіку до лімфопенії в кінці лікування. При варіанті сповільненої ІА ІРО (перша група хворих), лабільної ІА ІРО (четверта група хворих) і гіперергічної тривалої ІА ІРО (третя група хворих) під час розвитку опікової хвороби очей спостерігалася прогресуюча лімфопенія, найбільш виражена при гіперергічному тривалому варіанті ІА ІРО. Отримані результати свідчать про те, що підвищений рівень Т-адренорецепції (варіанти високої, гіперергічних, лабільної і сповільненої ІА ІРО) зумовлює розвиток імунодефіцитного стану організму, що чинить негативний вплив на характер клінічного перебігу опікового процесу в оці.
Проведено порівняльний аналіз стану імунореактивності організму і характеру клінічного перебігу опікової хвороби при опіках очей IV ступеня важкості з урахуванням термінів проведення лікувальної кератопластики. Було встановлено, що при проведенні ранньої лікувальної кератопластики (до 2 тижнів з моменту опіку очей) заміна трансплантату внаслідок його лізису знадобилася у 10 з 43 випадків (23,3 %), а при проведенні відстроченої лікувальної кератопластики таке ускладнення виникло у 29 з 63 хворих (46 %). Більш висока ефективність раннього хірургічного лікування опіків очей IV ступеня важкості пояснюється менш глибокими патоімунними порушеннями в ранні терміни з моменту опіку порівняно із станом імунореактивності у більш віддалені терміни, коли спостерігається розвиток імунодефіциту. Так, при ранньому хірургічному втручанні на 7-му добу з моменту опіку і після лікування вміст лімфоцитів в периферічній крові відповідав нормі — (1,79±0,09)•109/л і (1,82±0,14)•109/л, а при відстроченій кератопластиці цей показник був нижчий і становив відповідно (1,55±0,06)•109/л і (1,55±0,08)•109/л (P<0,001). Ступінь автосенсибілізації до антигенів рогівки при ранньому хірургічному втручанні знижується після лікування з (12,0±0,98) % до (11,51±0,93) % (P<0,05), тоді як при відстроченій кератопластиці він підвищується з (10,64±0,86) % до (11,80±1,0) % (P<0,001). Отримані результати підтверджують перевагу ранньої лікувальної кератопластики, проведеної на 1–2-й тиждень з моменту опіку очей, порівняно з лікувальною кератопластикою у більш віддалені терміни — на 3–5-й тиждень з моменту опіку, на стадії розвитку трофічних розладів.
Розробка способу попередньої ферментативної некректомії для оптимізації хірургічного лікування опіків очей важких ступенів. Одним з відповідальних етапів хірургічного втручання при опіках очей важких ступенів є проведення некректомії. В процесі проведення експериментальних досліджень встановлено, що протеолітичні ферменти різного походження — папаїн, лекозим, терилітин, еластотераза і лужна протеаза мають некролітичні властивості щодо обпалених некротичних шарів рогівки. Еластотераза, лужна протеаза і терилітин активні в розведенні фізіологічним розчином, а для досягнення некролітичного ефекту за допомогою папаїну і його препарату лекозиму необхідне застосування розчинника — денатуруючої речовини сечовини. При застосуванні аплікацій лужної протеази 27 од, розчинених у 2,0 мл фізіологічного розчину; папаїну 2 мг або лекозиму 17,5 Fip, розчинених у 2,0 мл 3,5 % сечовини, гідроліз відбувається тільки в некротично змінених тканинах рогівки. Електронно-мікроскропічними дослідженнями підтверджено, що некролітичний ефект протеаз виявляється при певному ступені деградації сполучної тканини рогівки. На моделі лужного ізольованого важкого опіку рогівки було показано, що перифокальне кільце ураженої рогівкової тканини, яке утворюється внаслідок дифузії альтеранта при відтворенні опіку, і глибокі шари рогівки не піддаються гідролізу внаслідок дії протеаз на відміну від місця опіку рогівки, яке являє собою безумовно некротичні тканини. При модельованому лужному опіку в жодному з випадків застосування з некролітичною метою лужної протеази і папаїну (лекозиму) у встановлених дозуваннях не було виявлено ускладнень у вигляді розплавлення або перфорації непошкоджених шарів рогівки.астосування з некролітичною метою папаїну або лекозиму і лужної протеази при модельованому лужному опіку викликає аналогічний за глибиною і тимчасовими параметрами гідроліз некротично змінених шарів рогівки. Проте проведені експериментальні дослідження виявили більш високу некролітичну активність лужної протеази порівняно з папаїном і лекозимом. При застосуванні лужної протеази вже через півгодини після аплікації з обпаленої рогівки вивільняється (104,0±1,7) мкг/мг білку, а при застосуванні папаїну — в 10 разів менше, лише (10,58±0,47) мкг/мг. Через 3 год після аплікації лужної протеази кількість вивільненого з рогівки білку подвоюється, а при застосуванні папаїну залишається на попередньому рівні. Враховуючи, що при такій високій некролітичній активності лужної протеази гідролізу можуть підпадати не лише некротично змінені тканинні структури рогівки, але й нативний білок, з протективною метою для непошкоджених опіком шарів рогівки може бути використана желатина. Встановлені протективні властивості желатини щодо нативного білку і сорбційні її властивості при опіках очей.
Згідно з отриманими даними, в групі тварин, де ферментативна некректомія здійснювалася без попередньої обробки 3 % розчином желатини, кількість виділених вільних амінокислот склала (0,130±0,006) мкмоль/мг, а кількість білку — (77,3±8,6) мкг/мг. Застосування попередньої аплікації 3 % розчину желатини перед ферментативною некректомією дозволило знизити інтенсивність гідролізу білків в обпеченій рогівці, тобто кількість виділених вільних амінокислот зменшилася в 3 рази і склала (0,042±0,003) мкмоль/мг, кількість білку — в 2,5 рази і склала (31,2±1,4) мкг/мг.
На моделі лужного опіку рогівки встановлено, що застосування желатини може чинити позитивний вплив на перебіг опікового процесу в оці при кератопластиці, а також застосовуватися як сорбент в комплексній медикаментозній терапії.